Презентація. Б.М.Мозолевський. Харланович А.В. Два лауреати. Миколаївщина. ЛРК.

Тут, на колишньому Дикому полі розташована ферма «Кременівський страус» , де можна познайомитись із страусами, іншими екзотичними птахами та тваринами, а у їдальні потім смачно пообідать.

Гостинний господар Волошинов В. В. завжди радий гостям…

Тепер можна відпочити в тіні дуба. А чому він росте посеред городу?

На фото біля будиночка для відпочинку, росте дуб, якого посадив власник садиби на честь народження свого внука- Харлановича Анатолія Васильовича - педагога, поета , лауреата Миколаївської обласної премії ім. М. Аркаса. Значить дідусь не помилився…. А дуб нагадує про земляка вже вісімдесят років…

А це - фото його друга Мозолевського Бориса Миколайовича – археолога, поета , лауреата премії «Золотий скіф» із археології.

На проводах в армію

КНИГИ Б. МОЗОЛЕВСЬКОГО

Друзі на зустрічах у школі

Лист А. В. Харлановичу від Б. Мозолевського. Пройшли шляхами ураганними, Звели із попелу життя. А степ все світиться курганами Й не дозволяє забуття. І в незатишному сім світі Тим на землі щасливий я, Що в золотому верховітті Зоря лишилася й моя. Люблю тебе, гіркий мій степе, Солончаки та полини! Як раптом зможу жить без тебе, Мене навіки проклени. Понад громами і органами Новий заходить буревій. А ти зориш мені курганами,Як тиха ласка із-під вій.

А . В. ХАРЛАНОВИЧ і після смерті Б. Мозолевського турбувався про збереження пам'яті про Золотого Скіфа його земляками: « … кажуть, що Вас в бібліотеці ( гімназії) є куток Б. Мозолевського і А. Харлановича. Віриться, але не дуже…»

Два товариші Так написати я, мабуть, не здатен. Як два товариші, два земляки - поети,Та все ж попробую сказати Про двох людей, які уже пішли у Лету… Жили в селі два хлопчаки,У школі стрілись і здружились. Росли, пішли,- ні полетіли у світи,А дружба їхня все ж лишилась. Їх вже нема, лишилась пам'ять ,Про двох поетів, двох лауреатів -Один, - це Толя, - премії М. Аркаса,А другого, - Бориса,- «Скіфом» стали звати. Ніщо не вічне, стертись може й пам'ять ,Та не про них. Про це потурбувався дід: Серед городу жолудь положив під камінь,-На честь появи онучка на світ! І виріс дуб, а біля нього виростали й хлопці…Стоїть те дерево вже вісімдесят літ. Дід був правий – не підвели молодці –Обоє гідний у житті лишили слід. Тепер про них, там, біля дуба,Господар таки гарного обійстя, Розповіда гостям і кожен добре слухаІ може мріє повторить їх дійства! С. Шепета

А за бесідкою – приміщення самодіяльного музею старовинних ремесел та побуту. Можливо, на думку про його створення надихнули керівника турферми Волошинова В. В. спогади, розмови про «Золотого Скіфа» – земляка із с. Миколаївка Веселинівського р-ну.

То коли Вас чекати?Ласкаво просимо!