Дата: 29 січня 1918 року
Результат: перемога радянської Росії
У перебігу військових дій битва вирішального значення не мала, та у свідомості багатьох особливого значення набула завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут.
На похороні у Києві біля Аскольдової могили Президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній
боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш.
Десятиліттями історія битви або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і
у вітчизняній історіографії. Лише згодом у 2006 році на
місці битви встановлено пам’ятник і у 80-ті роковини битви монетним двором випущено в обіг пам’ятну гривню.
Володимир Винниченко, книга «Відродження нації»
• «Це була війна впливом…. Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що миз великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.
• Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва.»
Звернення «До українського студентства»»:
(«Нова рада» з 11 січня 1918 року)
• «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько- «більшовицька» грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, обрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим…. Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдемо віддати, може. Останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували – Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин….»
![]() |
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні
1918 року після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на
Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі
трактування перебігу подій і кількості загиблих – від декількох до
Наприклад, Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам’яті тридцяти», хоча до нашого часу збереглися імена тільки тих, хто був похований на Аскольдовій могилі.
На Аскольдовій могилі На кого завзявся Каїн?
Українській цвіт! Боже, покарай! По кривавій по дорозі Понад все вони любили Нам іти у світ. Свій коханий край.
На кого посміла знятись Вмерли в Новім заповіті Зрадника рука? З славою святих. Квітне сонце, - грає вітер На Аскольдовій могилі І Дніпро-ріка… Поховали їх.