Презентація "Блаженніший Любомир Гузар - духовний батько українського народу"

Підготувала вчитель предметів духовно-морального спрямування Кальненської гімназіїГіджак Оксана Миронівна. Блаженнійший Любомир Гузар – духовний батько українського народу

Дитинство та родина. Народився Любомир Гузар 26 лютого 1933 року в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Прадідом Любомира був о. Дмитро Гузар — священик УГКЦ, парох у містечку Завалів.

У 1944 році сім’я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбург продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 в США, закінчив середню освіту в Малій духовній семінарії. Був членом «Пласту». Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді. Студіював філософію в Колегії св. Василія та в 1954 році здобув ступінь бакалавра.

Священиче служіння. Богословські студії здобув у Вашингтонському католицькому університеті в Америці. У 1958 році, як вихованець Великої духовної семінарії святого Йосафата, одержав ліцензіат богослов’я. 30 березня того ж року владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священника для служіння в Стемфордській єпархії. У 1958–1959 роках працював вчителем і префектом у Стемфордській духовній семінарії святого Василія, а також служив у м. Кергонксоні як душпастир оселі «Союзівка» Українського народного союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в м. Елленвілі. З 1965 року — настоятель парафії Пресвятої Трійці в м. Кергонксоні (штат Нью-Йорк, США).

В 1969 році переїхав до Риму для продовження богословських студій, які завершив ступенем доктора богослов’я в 1972 році. У 1972 році вступив до монастиря Святого Теодора (монахів Студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія). У 1973–1984 роках викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосифа Сліпого.

Єпископська діяльність2 квітня 1977 року в монастирі Студійського уставу в м. Кастель-Гандольфо, поблизу Рима, був висвячений Патріархом Йосифом Сліпим та співсвятителями — владикою Іваном Прашком, титулярним єпископом Зигрісу, та владикою Ісидором Борецьким, єпархом Торонтським, на єпископа. У 1978 році Патріарх Йосиф призначив єпископа Любомира Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі Студійського уставу за межами України. З 1984 до 1991 року — протосинкел Львівської архиєпархії в Римі (Італія). У 1993 році разом зі всією спільнотою з м. Гроттаферрата (Італія) повернувся на рідну землю. Владика Любомир Гузар, після повернення з довготривалої еміграції зі США, мешкав у передмісті Львова — селі Зимна Вода на  вул. Сірка.

У 1993–1994 роках служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. У 1995 році спільнота осіла у своєму монастирі Святого Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині.14 жовтня 1996 року, у зв’язку з поганим станом здоров’я Кардинала Мирослава-Івана Любачівського, Синод Єпископів УГКЦ обрав Блаженнішого Любомира єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви з делегованими правами. З 14 грудня 2000 (день смерті блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського) виконував обов’язки Апостольського адміністратора УГКЦ.26 січня 2001 року на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ вибраний Верховним Архиєпископом Української Греко-Католицької Церкви. 26 січня 2001 року Папа Римський Іван Павло II затвердив цей вибір. 21 лютого того ж року Любомир Гузар став Кардиналом Католицької церкви з титулом Святої Софії на Віа Боччеа у м. Рим (Італія).

21 серпня 2005 року проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва, а титул Блаженнішого Любомира змінився на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький».10 лютого 2011 року на прес-конференції в Києві Блаженніший Любомир повідомив про те, що цього дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа УГКЦ. Відповідне прохання до Святішого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років. «Я не повинен бути провідником — настає час, коли потрібно передати важелі людям, у яких більше сили. Навіть фізичної. Вони повинні далі бачити», — заявив Блаженніший Любомир Гузар на прес-конференції у Києві, пояснивши свій крок станом здоров’я. Однак, і після свого зречення продовжив займатися активною громадською діяльністю, зокрема був учасником Ініціативної групи «Першого грудня».

Цінності УХВЛУчасники Ініціативної групиЄвге́н Сверстю́к Мирослав Маринович. Семен ГлузманІва́н Дзю́ба. В'ячесла́в Брюхове́цький. Вадим Скуратівський. Всеволод Речицький. Богдан Гаврилишин

Державні нагороди Любомира Гузара. Орден князя Ярослава Мудрого III ступеня Орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня  Орден «За заслуги» III ступеня

Помер Блаженніший Любомир Гузар, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, 31 травня 2017 року у с. Княжичі, поблизу м. Києва. Похований у м. Києві в крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового. У заупокійній Архиєрейській літургії взяли участь понад 600 священнослужителів з різних єпархій України, а також з-за кордону.

Про нерелігійні сторінки біографії Блаженнішого

«Війна увійшла в моє життя […] коли на Львів упали перші бомби»Львів був одним з перших українських міст (на той момент входив до складу Другої Речі Посполитої), яке побачило Другу світову війну. У вересні 1939 року, тобто на момент початку активних бойових дій у війні, Любомиру Гузару було трохи більше шести років. Однак, уже тоді він зрозумів, наскільки кривавим може бути погляд війни, наскільки потворним є її обличчя, а ще — наскільки безмежною буває безкарна жорстокість. У часі цих трагічних подій він часто звертав увагу на страшні речі, які відбувалися поза полями бойових дій, в повсякденні. Зокрема, на те, як радянські війська, які у 1941 році під тиском німців відступали зі Львова, вбили величезну кількість в’язнів, не розбираючись чи винні у чомусь ті, що знаходились у в’язницях. У пізніших розмовах та інтер’ю блаженніший пригадував, що йому ще в учнівські роки доводилося бачити невинних постріляних людей на вулицях Львова. Ці образи на все життя закарбувалися в його пам’яті, утверджуючи постулат про неможливість повторення подібного сценарію в історії людства. На жаль, здійснитися цьому не судилося і сьогодні ми знову є свідками подібного лиха і тваринної жорстокості ворога.

»… багато чого в психології українців йому незрозуміло досі…»Величезна частина життя Любомира Гузара минула поза межами України. Ще в 1943–1944 роках його родина залишила наші терени і перебралась до Австрії, далі до США. Таким чином, на рівні особистого досвіду, Любомир Гузар не знав, що таке життя в СРСР, не відчував но собі безпосередньо злочинної та антилюдської сутності цього тоталітарного режиму. Натомість, він навчався та виховувався, виростав у США — провідній демократії світу, яка в той час саме ставала масовим трендом, стандарти життя якої наслідувались у різних куточках планети. Попри все, Любомир Гузар ніколи не втрачав зв’язку з рідною землею. Він отримав релігійну освіту в греко-католицькій традиції і дуже багато часу проводив в оточенні вихідців з українських земель. Ієрарх часто зазначав, що в такому середовищі, у родинному колі, особливо під час святкувань, звично лунали побажання, щоб наступного року знову зібратися в такому складі, але вже в Україні.

До рідної України він повернувся лише в 1993 році: «Мені стали сльози в очах. Я був на рідній землі». Український паспорт о. Любомир отримав ще пізніше, а український період його життя був не таким вже й тривалим. Однак, зроблено за той час було досить багато і речей дійсно значимих. Щось із цього вже помітили та відзначили, значення інших його дій ще відкриватимуть і осмислюватимуть в недалекому майбутньому. До найбільш визначальних моментів варто зарахувати перенесення осідку глави УГКЦ зі Львова до Києва. Останнє є утвердженням загальноукраїнського, а не локального, масштабу УГКЦ, відзначенням пов’язаності цієї Церкви з традицією Володимирового хрещення. З іншого — це і чітке акцентування уваги на тому, що УГКЦ — це одна зі східних церков, зі східним обрядом. Непересічність фігури блаженнішого Любомира та винятковість його дій відзначали й фахівці. Доктор філософських наук та релігієзнавець Юрій Чорноморець сказав про ієрарха так: «Разом з Гузаром до українських церков прийшла європейська культура спілкування з політичними інститутами — не просити матеріальних пільг для себе, а говорити про принципи і цінності».  

Майдан наших надій. Хоча на той момент Любомир Гузар уже не був очільником церкви і мав проблеми зі здоров’ям, був у дуже поважному віці, але він все одно долучався до подій Революції Гідності та підтримував учасників Майдану своїм безмежним авторитетом. «Працюй, ніби все залежить від тебе. А молися до Господа, ніби все залежить від Нього» — сказав блаженніший під час одного з виступів. Ці слова слухали десятки тисяч, мільйони українців, які зібралися на Майдані, чия увага була прикута до цих подій з ціллю змінити свою країну і вибороти повагу до людського життя. Варто також сказати і про те, що це — далеко не перші дії блаженнішого Любомира подібного характеру. Скажімо, наприкінці 90-х років він відмовився засудити учасників акції «Україна без Кучми», чим створив простір дії та самовираження для громадянського суспільства в той час. Що більше, у 2011 році він виступив одним із ініціаторів створення групи «1 грудня» — громадської ради інтелектуалів, спрямованої на розвиток громадянського суспільства та демократичних перетворень в Україні.

https://www.youtube.com/watch?v=rrc. Wrp. Ua. My. A

«Скільки мов ти знаєш…»Любомир Гузар був не лише видатним церковним діячем та людиною з активною громадською позицією, але й тонким психологом, який знаходив вихід з найскладніших ситуацій, суперечливих конфліктів. Це неодноразово відзначали люди, які добре його знали. Також блаженніший блискуче володів мовами. Мовою людських сердець і іноземними мовами. Щодо другого, він сам відзначав, що може вільно спілкуватися українською, польською, англійською, німецькою та італійською мовами. Окрім того, Любомир Гузар знав і інші іноземні мови: «… також володію іншими іноземними, класичними та літургійними мовами». Після цього переліку на думку спадає відома фраза — «Скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина!». Це точно про блаженнішого Любомира.

Безцінні настанови. Такі сильні і світлі особистості, як кардинал Любомир, мають здатність озвучувати безцінні смисли та надзвичайно пророчі слова. Наступну фразу він говорив про дещо інші події, але коли її читаєш, не покидає враження, що сказана вона про сьогодення, останній виток російської агресії проти України і спротив українців окупанту: «Моя мрія про Україну ще не здійснилася, зовсім ні. Українське суспільство все ще дуже розділене, і питання зовсім не в нинішній війні. Нас довгий час ділили між різними країнами. Через це ми не хочемо і не вміємо спілкуватися один з одним. Ми не відчуваємо єдності, а значить, і власної сили. Війна, якою б жахливою вона не була, це шанс подолати нашу відчуженість один від одного».

Що то значить — гарно молитися за Україну? Чи то ми маємо диктувати Богу, як Він має розв’язувати наші проблеми? Ні. Я думаю, так відчуваю, що ми мусимо Йому поручати з повним довір’ям, що Він провадить нас до добра, а ми повинні, сповняючи Його волю, конкретно здійснювати її в нашому і загальному житті. Відсутність любові, відсутність почуття, що хтось нас любить — оце є сирітство. Коли будемо щиро старатися, щоби кожна дитина в нас відчувала, що вона є люблена, … тоді справді в Україні не буде сиріт.

Мир — це коли ми створюємо позитивну атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати і робити їм добро. Дуже важливо, аби ми бажали добра всім. Тоді мир стає дуже реальним, дійсним, без того нема миру. Мир — то не є те, що ми робимо, а те, що одержуємо від Бога. А якщо ми хочемо робити добро іншим, то ми можемо бути певні Божого благословення. Щоб не змарнувати шансу, треба працювати. Перестати красти, брати і давати хабарі, не горнути гроші для себе, а працювати для суспільства.

Я радо бачив би, якби люди: малі діти, старші, престарілі не лише читали Шевченка, а й рецитували його. Якщо б ми всі це зробили — перейняли дух Шевченка, дух українства, який він так прекрасно схопив, то другорядні справи, з якими нам сьогодні доводиться мати справу, боротися, перестали би бути такими важливими. Тому що ми були б дуже свідомі, хто ми є. І що ми є один народ, одна єдність, одна велич. Родина, школа, Церква, телебачення, література — усі повинні підкреслювати користь для себе і для загалу суворого дотримання законів. Хочемо жити в нормальній державі — працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян. Свобода — це можливість робити добро. Ми люди, і ми вільні. А це значить, що ми маємо право робити добро. Звичайно, ми можемо помилятися, але основний сенс свободи — людина не має права чинити зло. Натомість незалежність — це свобода від зовнішніх впливів. Незалежність — це не сваволя. Незалежність — це політичне поняття. Отже, у наші часи цілій державі, цілому народу випала нагода діяти задля власного блага. І відтепер людина просто зобов’язана бути творчою, патріотичною, свідомим християнином — громадянином своєї держави.https://www.youtube.com/watch?v=vf. Dtd0 Z3l. BA

Тоталітарна система виховувала в людині поняття недовіри. Щоб ми одне одному навіть у родині не вірили. Чому? Бо як люди починають одне одному довіряти, то можуть створити контрреволюційну організацію. Якщо ж ніхто нікому не довіряє, тоді немає небезпеки. По-друге, у стосунках між людьми було багато брехні. По-третє, у людей був брак відповідальності, люди боялися брати на себе відповідальність. Як хтось показував, що він відповідальний, то його відразу підозрювали. Бо така людина може когось іншого попровадити. Комуністичний режим хотів людей цілковито перемінити, позбавити моральних принципів, починаючи від віри в Бога. Як наслідок — незважаючи на те, що люди не перестали вірити в Бога, вони все ж таки перестали жити згідно з Божими законами, тому що не були до цього призвичаєні. Бог випробовує нас через різні обставини. Якщо ми поставимо Його на першому місці, житимемо за Його законами і будемо Йому довіряти, то можемо мати оправдану надію на Його поміч.

Закладення капсули під будівництво студентського містечка УКУ – 2010 рік. На фото: Блаженніший Любомир Гузар, о. Борис Ґудзяк, о. Богдан Прах, о. Святослав Шевчук

Любоми́р Гу́зар» — пам'ятна монета номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України. Присвячена одному з духовних лідерів українського народу — Патріарху Любомиру Гузару. 

Почесні звання. Почесний громадянин міста Тернопіль. Почесний громадянин міста Львів. Почесний громадянин міста Галич.

Пам'ятники9 жовтня 2021 року на площі біля Церкви Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ у Вінниці відкрили перший в Україні пам'ятник патріарху-предстоятелю Української греко-католицької церкви Любомиру Гузару, скульптори — Олесь Сидорук і Борис Крилов

ВулиціУ 2018 році в Івано-Франківську вулицю Новгородську перейменували на вулицю Любомира Гузара.[58]Київська міська рада 14 листопада 2019 року перейменувала проспект Космонавта Комарова на проспект Любомира Гузара.[59]6 травня 2022 року у місті Бориспіль у рамках дерусифікації вулицю Крилова перейменували на вулицю Любомира Гузара. У Рівному вулицю Гур'єва перейменували на вулицю Любомира Гузара. У місті Белз вулицю Польову перейменовано на вулицю Любомира Гузара. У Тернополі вулицю Чалдаєва перейменували на вулицю Патріарха Любомира Гузара. У Фастові вулицю Фофанова перейменували на вулицю Любомира Гузара.[60]30 червня 2022 року у Львові вулицю Льва Толстого перейменували на вулицю Кардинала Гузара.[61]28 липня 2022 року у місті Біла Церква вулицю Осипенко перейменували на вулицю Любомира Гузара.27 вересня 2022 року у Бережанах вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Любомира Гузара.10 жовтня 2022 року у Раві-Руській вулицю Перемоги перейменували на вулицю Любомира Гузара.9 лютого 2023 року у Кропивницькому вулицю Комарова перейменували на вулицю Любомира Гузара.[62]22 лютого 2023 року у Дніпрі вулицю Тихвінську перейменували на вулицю Любомира Гузара.[63]23 лютого 2023 року у Шепетівці вулицю Попова перейменували на вулицю Любомира Гузара.[64]2 листопада 2023 року у Кам'янці-Подільському вулицю Космонавтів перейменували на вулицю Любомира Гузара.

Документальний серіал«ЛЮБОМИР. БУТИ ЛЮДИНОЮ. 1 серія. Документальний фільм про Блаженнішого Любомира Гузара»«ЛЮБОМИР. БУТИ ЛЮДИНОЮ. 2 серія. Документальний фільм про Блаженнішого Любомира Гузара»«ЛЮБОМИР. БУТИ ЛЮДИНОЮ. 3 серія. Документальний фільм про Блаженнішого Любомира Гузара»«ЛЮБОМИР. БУТИ ЛЮДИНОЮ. 4 серія. Документальний фільм про Блаженнішого Любомира Гузара»

У Тернопільській НАН

Проживімо наше життя так, щоби іти за ним, за Любомиром і з ним разом ще раз зустрітися в Небесному Царстві. Усією своєю постаттю він показує нам, що це можливо здійснити», – побажав усім і кожному Блаженніший Святослав.