Презентація: "БРАТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ"

Братський рух в Україні

Берестейська унія. У 1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія — об'єднан­ня православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилась нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але визнавала дог­мати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборо­нено.

Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608 рр.), братства (громадські організації міщан, створені для захисту право­славної пастви). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити ле­гальне існування православної церкви.

Вони домоглися таємного висвячення нової православної ієрархії (1620 р.), яке здійснив єрусалимський патріарх Феофан, а згодом — офіційного визнання владою Речі Посполитої конфесійного поділу Руської церкви на дві юрисдикції (1632 р.), що посилило протистояння в українсько-білоруському суспільстві.

Одночасно відбувся православний церковний собор, скликаний князем Василем-Костянтином Острозьким, який засудив унію.

Основні наслідки унії: Поява нової конфесії: Створено Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ), яка визнавала зверхність Папи Римського, але зберігала східний обряд, мову богослужіння та право духовенства на шлюб. Розкол суспільства: Замість очікуваної єдності відбувся поділ на «уніатів» та «православних», що супроводжувався гострою міжконфесійною боротьбою за храми, майно та вплив на вірян. Статус православної церкви: Православ’я опинилося поза законом, оскільки офіційно ієрархія перейшла в унію. Це призвело до тривалого періоду боротьби за відновлення (1620 р.) та легалізацію (1632 р.) православної ієрархії. Культурний та освітній підйом: Конкуренція між церквами стимулювала розвиток освіти (полемічна література, створення братських шкіл, Острозька академія). Нерівність прав: Уніатські єпископи так і не отримали обіцяних місць у Сенаті Речі Посполитої, а греко-католики часто зазнавали утисків як з боку католиків латинського обряду, так і з боку православних. Збереження ідентичності: Згодом УГКЦ стала важливим чинником збереження національної самобутності українців перед загрозою повної латинізації та полонізації.

Братський рух. Поява і поширення братств як національно-релігійних організацій пов’язані з загальноєвропейською тенденцією посилення ролі суспільства під впливом ідей Ренесансу та Реформації. З другої половини XVI ст. в Україні братський рух набув самостійного значення в політичному житті, протистоячи зростаючому тиску польсько-католицьких елементів.

Першим виникло Львівське Успенське братство — засноване у 1463 р. міщанами, купцями та ремісниками при церкві Успіння Пресвятої Богородиці.

Засновниками Львівського успенського братства були мешканці українського кварталу в центрі Львова – сідлярі Юрко та Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кушнір Лука Губа, крамарі Іван Красовський, Лесько Маленький, Хома Бабич, Стецько Мороховський, Іван Богатирець. Близьким помічником їхнім став учитель, письменник і вчений-філолог Степан Кукіль (Зизаній), родом із недалекого містечка Потелича – славного на всю Україну осередку гончарства.

Вслід за Львівським виникли Луцьке Хрестовоздвиженське (1483), Віленське (1485). Спочатку братства дбали про забезпечення церков книгами, іконами, свічками, опікувалися хворими, сиротами, бідними, зубожілими громадянами. Згодом ставали культурними і духовними осередками українського громадянства в місті або в цілому регіоні, як, приміром, Львівське, Луцьке та Київське.

Між 1589—1615 pp. братства виникли майже у 20 містах — Кам’янці-Подільському, Рогатині, Острозі, Перемишлі та ін. Знаковим було заснування 1615 р. Київського братства. У 20—30-ті роки XVII ст. братства постали в містах Наддніпрянщини — Немирові, Вінниці, Лубнах.

З 1585 р. починається організаційне оформлення братств. 1 січня 1586 р. Антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства, а в грудні 1587 р. константинопольський патріарх Єремія визнав за ним право ставропігії (автономної церковної організації, не підлеглої юрисдикції місцевих єпископів) з правом зверхності над іншими братствами, нагляду за діяльністю духовних і світських осіб.

У братстві були запроваджені загальні збори, членські внески (пів-гроша на місяць), щорічні вибори керівництва — чотирьох старійшин. Львівське братство відігравало значну роль у боротьбі з польським національним і релігійним тиском, добиваючись релігійної та професійної рівноправності українського громадянства, православних з католиками.

Окремі риси діяльності українських братств зближували їх з протестантським реформаційним рухом XVI ст. у Західній і Центральній Європі. Братства запроваджували принцип виборності служителів церкви, в тому числі з достойних світських осіб; засновували власні друкарні та школи, вириваючи суспільство з під цілковитої залежності від духовенства.

Друкарня Львівського братства у 1574 р. стараннями Івана Федоровича видрукувала “Апостол” та “Буквар”, а протягом 1591—1722 pp. — 140 книг тиражем 160 тис. примірників, які розходилися по Україні, Білорусі, Валахії, Молдові, Болгарії, Московії, Сербії.

У 80-ті роки XVI ст. з’являються братські школи у Вільні (1585), Львові (1586), Перемишлі (1592), Києві (1615) та інших містах, деяких селах. Ректорів та викладачів обирали загальні збори братств. Навчання в них відповідало програмам тогочасних середніх шкіл: вивчення класичних мов, діалектики, риторики, поетики, гомілетики (духовного красномовства), арифметики, геометрії, музики.

Братські школи ставали центрами формування нової української еліти, науковими осередками, кузнею політичних провідників. Вони сприяли формуванню інтелектуального потенціалу нації, створенню передумов для відкриття навчальних закладів вищого типу (Київського колегіуму), готували ґрунт для подальшого інтелектуального, духовного прориву, який здійснив “гурток Петра Могили” у 1630—1640 pp.

У таких школах могли навчатися всі. На відміну від тодішніх навчальних закладів, учнів там відрізняли за їхніми успіхами в навчанні, а не за походженням. Випускники братських шкіл ставали письменниками або проповідниками, перекладачами з європейських мов, ораторами, учителями-наставниками, літераторами або працювали в друкарнях.

Таким чином, з приходом Польщі на українські землі було поставлено під сумнів формування українців як окремої етнічної спільності. В Україні роз­гортається визвольний рух проти польської колоніальної політики. Українська знать втрачає роль виразника національних інтересів, роль провідної верстви визвольного руху. Ці функції перебирає на себе козацтво, яке вже у XVI ст. заявило про себе як про помітну соціальну силу.

Дякую за увагу!Світлана ІЛЬЧЕНКО