Презентація «Булінг, кібербулінг. Роль педагога у створенні безпечного освітнього середовища»

Презентація: «Булінг, кібербулінг. Роль педагога у створенні безпечного освітнього середовища»

Кібербулінг – один з різновидів булінгу, новітній спосіб знущання з використанням електронних засобів комунікації, який включає: приниження та цькування за допомогою мобільних телефонів, гаджетів, Інтернету (пересилання неоднозначних зображень і фотографій, обзивання, поширення чуток, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі та ін.).

Серед характерних ознак кібербулінгу можна визначити наступні: дитина дуже багато часу перебуває в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, буває при цьому знервованою, полохливою, сумною та тривожною, можуть виникнути проблеми зі сном,вона проситься залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять. Іноді це може бути її єдиним способом соціалізації.

У своїй книзі «Булінг в школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?», норвезький психолог Дан Ольвеус визначає наступні типові риси учнів, схильних ставати булерами, або булі:вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі;імпульсивні й легко виходять з рівноваги;часто зухвалі та агресивні у ставленні до дорослих (передусім батьків та вчителів);вони не виявляють співчуття до своїх жертв;якщо це хлопці, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу, за дослідженням Д. Ольвеуса також мають свої характерні риси:вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;вони часто тривожні, невпевнені в собі, мають низьку самоповагу;вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими або з молодшими за віком, ніж із однолітками;якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.

Діти, що стали жертвами булінгу, проявляють наступні (у тому числі патологічні) особливості поведінки:вони прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;бояться самостійно йти до школи та зі школи, просять проводити їх, спізнюються на уроки;їхня поведінка значно змінюється у бік віктимності;в них спостерігаються явні симптоми страху, що полягають у порушеннях сну і апетиту, нічному крику, нервовому тіку, відлюдкуватості і скритності;в них виявляють рваний одяг або пошкоджені речі;вони часто просять дати грошей, або крадуть їх;в них знижується якість навчання, вони втрачають інтерес до улюблених занять;мають постійні садини, гематоми, синці та інші травми;вони мовчазливі, не бажають йти на контакт;як прояв крайнього ступеню: можуть здійснити суїцид.

Шкільний булінг за своєю природою є складним, системним та комплексним соціально-психологічним явищем, яке розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху. На агресивні та жорстокі прояви поведінки булерів впливають наступні чинники:• культ насильства у суспільстві;• негативний вплив кіно, телебачення та інших ЗМІ;• низький рівень виховання учнів «групи ризику»;• байдужість з боку батьків;• комп’ютерні ігри, що мотивують до насильства.

Рекомендації класному керівникові, педагогам-предметникам у випадку, якщо цькування в класі вже почалося: Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для неї комфортне місце у класному колективі.

Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.

Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити: Я вірю тобі. Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;Мені дуже шкода, що це відбулося з тобою. Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття. У цьому немає твоєї провини. Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому етапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми. Добре, що ти зумів сказати мені про це. Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

Пропоную перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи прізвищ або індивідуально;підтримувати дітей, що стали жертвами;якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення;

треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;підтримувати в учнів адекватну самооцінку;контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;у разі виявлення булінгу – невідкладно поговорити з переслідувачами та з’ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у навчальному закладі.

То ж будьмо уважними та спостережливими! І пам'ятаймо, краще попередити, ніж боротися з наслідками!