Презентація "Держави Центрально-Східної Європи(1945р. – початок ХХІ ст.)"

Держави Центрально-Східної Європи(1945р. – початок ХХІ ст.)Польща, Чехословаччина, Угорщинаурок всесвітньої історії для учнів 11 класу. Частина 1

Під час уроку розглядаємо наступні питання: Участь країн регіону в Другій світовій війні; Демократичні перетворення у 1945 – 1948рр.; Передумови тоталітаризму в країнах Центрально-Східної Європи; Принципи соціалістичного будівництва в країнах Центрально-Східної Європи; Антитоталітарні демократичні революції 1989 – 1991рр.; Особливості розвитку країн регіону наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.; Польща; Чехословаччина; Угорщина.

Участь країн регіону в Другій світовій війніКраїни-союзниці Німеччини. Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина Країни, окуповані Німеччиною та її союзниками. Польща, Чехія, Югославія, Албанія. Унаслідок звільнення регіону Червоною армією та перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, країни Центрально-Східної Європи потрапили у сферу політичного впливу СРСР. Тут були сформовані коаліційні уряди за участю лівих та центристських партій, які почали реформування – так звані уряди «народної демократії».

Демократичні перетворення 1945 – 1948 рр. Було відновлено парламентські режими та багатопартійність. Скасовано монархії в Угорщині, Болгарії, Румунії, Албанії. Прийнято нові демократичні конституції, забезпечено загальне виборче право. Проведено аграрні реформи з метою забезпечення селянства землею. Покарано військових злочинців. Націоналізовано власність активних нацистських злочинців та їхніх спільників.

В умовах «холодної війни» і в наслідок тиску СРСР у країнах Центрально-Східної Європи утвердилися при владі комуністичні партії, які відтіснили своїх політичних суперників. У регіоні почалося формування тоталітарної системи.

Передумови тоталітаризму в країнах Центрально-Східної Європи. Окупація (Румунія, Угорщина, Болгарія) або визволення (Польща, Чехословаччина, Югославія) військами Червоної армії. Підтримка комуністичного курсу місцевими компартіями та їх лідерами. Місцева буржуазія була ослаблена, або заплямована колабораціонізмом, тому не могла створити гідної противаги комуністам. Ейфорія післявоєнного часу, сподівання на кращі часи, втома від війни.

Принципи соціалістичного будівництва в країнах Центрально-Східної Європи. Країни Центрально-Східної Європи побудували екстенсивну економіку і тоталітарний політичний режим.

Зміни в політичній сферіЯк правило, затвердження однопартійної політичної системи. Парламентські вибори відбувалися під тиском СРСР з масовими фальсифікаціями. Переслідування опозиції, вимушена еміграція опозиційних лідерів. Злиття виконавчих органів з комуністичним партійним апаратом.1947 р. створено Комінформ – Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій, що займалося пропагандою комуністичних ідей та радянської політики. Створено широку мережу органів безпеки та їхніх агентів. Права і свободи громадян не дотримувалися, а були тільки формально декларованими. Церкву підпорядковано світській владі. Залежність всіх країн регіону, крім Югославії, від СРСР.

Зміни в економічній сферіПрискорена індустріалізація (крім промислово розвинутих Чехословаччини та НДР) на основі розвитку важкої промисловості та електроенергетики на шкоду легкій і харчовій промисловості, сфері надання послуг. Націоналізація промисловості, фінансової та торговельної системи. Аграрна реформа: передання приватних земель селянам;обмежене зростання землеволодінь, що мало наслідком зниження продуктивності праці і товарності сільського господарства;примусова колективізація. Ринкові відносини зведені до мінімуму, адміністративно-командне управління економікою. Членство в Раді Економічної Взаємодопомоги (РЕВ, 1949 р.), створеної за ініціативою СРСР з метою реалізації спільних економічних проектів, а фактично – для контролю над господарськими комплексами країн-учасниць.

Соціально-культурна сфера. Насадження комуністичної ідеології. Гальмування розвитку невиробничої сфери (освіти, охорони здоров’я, науки) через перенапруження бюджету.

Антитоталітарні демократичні революції 1989 – 1991рр. Причини: Економічна криза. Порушення прав людини, переслідування свободи та інакомислення з боку держави. Політика «перебудови» і «нового мислення» в СРСР не знайшла відклику в керівництва держав регіону, що поглибило кризові явища. Мета: руйнація тоталітарної системи, інтеграція країн в демократичний Західний світ.

Форми «Оксамитові революції» за широкої підтримки інтелігенції в Чехословаччині, НДР, Болгарії усунули від керівництва партійно-державну номенклатуру (1989). Еволюційна: зміна внаслідок «круглих столів» уряду та опозиції (профспілка «Солідарність» у Польщі; реформи «зверху» з ініціативи Угорської соціалістичної робітничої партії (1989р.)). Народне повстання проти диктатури Ніколає Чаушеску та його клану в Румунії. Сутички з правоохоронцями (Албанія, 1990 – 1991рр.). Громадянська війна з етнічним протистоянням (Югославія, 1991р.); втручання зовнішніх сил.

Результати і наслідки. Комуністичні партії припинили своє існування або перейшли на платформу західної соціал-демократії. Формування багатоукладної економіки. Лібералізація режимів: формування багатопартійної системи, гарантії прав і свобод людини. Розпад федерацій Чехословаччини та Югославії.

Особливості розвитку країн регіону наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Наявність районів змішаних етносів з підвищеною національною чутливістю.«Балканізація» - спроби вирішувати власні проблеми за участі та підтримки великих держав. Ринкові реформи, активізація підприємницької ініціативи населення. Підвищення середньої зарплати, формування середнього класу. Дистанціювання від Росії та прозахідна орієнтація. Вступ до Ради Європи, НАТО, ЄС, Центрально-Європейської угоди про вільну торгівлю. Економічне співробітництво з Україною, представлення її інтересів у ЄС.

Польща

Становище Польщі після Другої світової війни. Значні матеріальні і людські втрати: 22% населення (6 млн осіб), 40% промислового потенціалу, 38% національного багатства. Обмін населенням із СРСР та Німеччиною (близько 8 млн осіб). У Тимчасовому коаліційному уряді з 23 міністерств лише 4 належали представникам емігрантського уряду, решта – партіям Національного фронту під проводом комуністів. Фактична громадянська війна між антирадянським збройним підпіллям та урядовими силами; боротьба з Українською повстанською армією (УПА).

Встановлення комуністичного режиму в ПольщіУ 1947 на парламентських виборах переміг прорадянський блок. Президентом став Болеслав Берут. У 1948 р. створено правлячу Польську об’єднану робітничу партію (ПОРП).1947 – 1949рр. - операція «Вісла»: примусове переселення українців на західні та північні польські землі.1949 р. – за новою Конституцією змінено назву держави на Польську Народну Республіку як державу «народної демократії», скасовано президентську посаду та двопалатний сейм. Вищі органи – Державна Рада (обиралася з числа депутатів), Рада Міністрів.

Політичні кризи в Польщі1956 р. – антиурядові виступи в Познані. Придушені військами. Результати та наслідки: Обрано першого секретаря ПОРП – Владислава Гомулку;Припинені масові політичні репресії;Розширено можливості приватної ініціативи;Підвищено увагу до розвитку легкої та харчової промисловості, сфери послуг;Припинено примусову колективізацію, більшість кооперативів розпалися;Нормалізовано відносини з церквою.

2) 1968 р. – студентські мітинги протесту. Результати та наслідки: Скасування автономії вишів, класовий підхід при прийомі до вищої школи;Антисемітська кампанія (серед учасників мітингів було чимало євреїв), масова еміграція євреїв;Дискредитація ПНР в очах світової громадськості.3) 1970 р. – масові страйки в Помор’ї через зростання цін. Результати та наслідки: Чергова зміна керівництва (Едвард Герек замість В. Гомулки);Широке залучення іноземних кредитів для подолання кризи, зростання зовнішнього боргу;Відсутність структурних реформ, з кінця 1970-х – падіння ВВП.

4) 1976 р. – робітничі страйки та демонстрації. Результати та наслідки: Скасування підвищення цін;Формування активної опозиції урядові (Комітет громадського самозахисту, «Рух на захист прав людини і громадянина», Конфедерація Незалежної Польщі).5) 1980 р. – страйки проти підвищення цін. Утворення незалежної профспілки «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою. Результати та наслідки: Перетворення «Солідарності» на масовий опозиційний демократичний суспільно-політичний рух;Поширення хвилі страйкового руху, підтриманої католицькою церквою;Обіцяно ліквідувати привілеї міліції, органів держбезпеки та урядовців, підвищувати зарплату паралельно до підвищення цін.

Грудень 1981 р. – введення в Польщі військового стану (генерал Войцех Ярузельський), заборона громадських організацій і «Солідарності», створення концтаборів для опозиційних урядів.6) 1988 – 1989рр. – робітничі страйки. Результати та наслідки:1989 р. – «Круглий стіл» влади та опозиції: Легалізована «Солідарність»;Відновлено посаду президента Польщі і другу палату парламенту – сенат. Відбулися вільні парламентські вибори, що привели до влади опозицію. Президентом став перший секретар ПОРП – В. Ярузельський (обраний парламентом), прем’єр-міністром – Тадеуш Мазовецький (близький до «Солідарності»).

Відновлення демократії в Польщі (1989 -1990рр.)Повернення довоєнної назви країни — Польська Республіка. Департизація армії, органів безпеки і внутрішніх справ. Оновлення керівного складу. Створення нових партій та громадських організацій, трансформація ПОРП з панівної на маленьку ліву партію.1990 р. - обрання на всенародних виборах президентом голови «Солідарності» Л. Валенси. Політика «шокової терапії» з метою переходу до ефективної ринкової економіки (автор — міністр фінансів Польщі Лешек Бальцерович).

«Шокова терапія»Заходи: Одночасне запровадження вільної торгівлі й скасування контролю над цінами. Зростання цін, скорочення виробництва, замороження зарплат, що спричинило різке падіння життєвого рівня. Запровадження ринкових механізмів економіки. Приватизація державного сектору. Стимулювання розвитку приватного підприємництва. Значні іноземні інвестиції. Результати: Радикальне оздоровлення економіки. Тимчасове скорочення обсягу промислового виробництва, зростання безробіття.

Сучасна Польща. Президенти: В. Ярузельський (1989-1990 рр.), Л. Валенса (1990 - 1995 рр.), О. Квасневський (1995 – 2005 рр.), Л. Качинський (2005 – 2010 рр., загинув у авіакатастрофі під Смоленськом), Б. Коморовський (2010 – 2015рр.), А. Дуда (2015 р.). Член НАТО, ЄС, учасниця Шенгенської зони. Активна співпраця з Україною: Польща першою визнала незалежність України (2.12.1991 р.), підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Посилений соціальний захист населення. Високий рівень безробіття.

Польща вважається однією із країн Європи, яка розвивається найдинамічніше. Якщо аналізувати рівень економіки, то серед інших світових держав вона займає не менше як тридцяту позицію рейтингу. Країна відома тим, що займається видобуванням кам’яного вугілля. Вона займає перше місце в Європі по експорту цього товару. Також держава займається виробництвом деяких металів, текстильної, сільськогосподарської і харчової продукції. Польща займає перше місце в світі по вирощуванню і продажу картоплі. Рівень безробіття в 2014 році досягає показника 12%, що нижче, ніж у Європейському союзі. Якщо розглядати економіку країни в більш довготривалій перспективі, тоді можна розраховувати на поліпшення всіх показників. На протязі останніх декількох років не спостерігається збільшення інфляції, яка залишається відносно низькою. Запорукою економічного зростання країни називають активний розвиток малого і середнього бізнесу. Саме ці ланки отримують державну підтримку і вважаються основним напрямком розвитку. Польща характеризується доволі сприятливим інвестиційним кліматом. Тому в країну потрапляє багато грошових капіталовкладень, які вона може використовувати для свого розвитку. Центральний банк Польщі порахував, що іноземні інвестиції досягнули рівня 600 мільярдів доларів. Постійно створюються все кращі умови для введення підприємницької справи. Польська влада своїми діями постійно заохочує збільшення іноземних інвестицій. Для цього інвесторам надаються додаткові пільги, гранти, створюються спеціальні економічні зони. Грошова допомога надходить не тільки з бюджету країни, а і з ЄС. Польщі вигідно надавати інвесторам гранти, оскільки це допомагає вирішити проблему безробіття, оновлює місцеві підприємства різноманітними технологічними інноваціями. На сьогоднішній день в Польщі виділяють чотирнадцять економічних зон, загальна площа яких досягає позначки в шість тисяч гектарів. Найбільші компанії світу відкрили тут свої представництва. До таких відносяться AIG, Citygroup, ING, Dell, Crédit Agricole, Motorola, Toshiba, Thomson, Danone і інші. ІТ-компанії по всьому світу цінують польських спеціалістів, які займаються розробкою програмного забезпечення.

Чехословаччина

Особливості повоєнної Чехословаччини Скорочення виробництва на 50 % в порівнянні з довоєнним, матеріальні втрати розміром у 6 річних ВВП. 1945 р. — обрання президентом Едварда Бенеша (прозахідна орієнтація) прем'єр-міністр - комуніст Клемент Готвальд. Сильні позиції буржуазії, тому націоналізація промисловості часткова (енергетика, до 77% хімічної, металообробної промисловості тощо). Словаччина отримала обмежену автономію. Передання Закарпатської України СРСР. Виселення 3 млн судетських німців, звинувачених у співробітництві з нацистами; обмін населенням з Угорщиною.

Встановлення комуністичного режиму. Лютий 1948 р. - протистояння між демократичними та комуністичними силами на межі громадянської війни; загроза військового втручання СРСР. Березень 1948 р. — формування уряду з більшості комуністів. Проголошення Чехословацької Соціалістичної Республіки (ЧССР), утворення Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ); інші партії та громадські організації — суто формальні. Президент Е. Бенеш пішов у відставку; новий президент комуніст К. Готвальд.

«ПРАЗЬКА ВЕСНА» 1968 р. Цей термін позначає період демократичних перетворень у Чехословаччині за ініціативою реформаторського крила КПЧ. Передумови: Вплив хрущовської «відлиги». Реабілітація жертв політичних репресій. Формування фракції реформаторів у КПЧ, лідери якої в січні 1968 р. були обрані на керівні посади. Мета: «соціалізм з людським обличчям»: докорінні економічні та політичні реформи. Лідери: перший секретар КПЧ О. Дубчек, президент Л. Свобода, Й. Смрковський (голова Національних зборів), О. Чернік (голова Ради міністрів).

Програма дій: Скасування монополії КПЧ на владу. Реальні демократичні права і свободи. Скорочення адміністративного апарату. Федеративний устрій, рівноправ'я чехів і словаків. Приватизація підприємств, ринкові реформи. Співробітництво з усіма світовими країнами. Перебіг подій: Січень 1968 р. — проголошення «Програми дій», підтримка громадянами демократизації політичного життя. Дипломатичний тиск на керівництво КПЧ. 20.08.1968 р. — збройна інтервенція країн Варшавського договору (СРСР, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща). Заарештовані та вивезені до Москви лідери «Празької весни», загинуло 72 чехословацьких громадяни. Заміна керівництва КПЧ: замість О. Дубчека — Г. Гусак.

Причини поразки. Збройне втручання країн Варшавського договору. Небажання Заходу йти на відкритий конфлікт із СРСР. Результати й наслідки «Празької весни»Різке падіння авторитету СРСР та Радянської армії зокрема. Протест соціалістичних країн — Албанії, Румунії, Югославії, Китаю; Рада Безпеки ООН поставила вимогу про виведення іноземних військ з Чехословаччини. Чистка КПЧ від інакомислячих (понад півмільйона осіб).

«ОКСАМИТОВА РЕВОЛЮЦІЯ» 1989 р. Привід: розправа ОМОНу над демонстрантами в Празі 17.11.1989 р. Перебіг подій19 листопада - створені опозиційні організації «Громадянський форум» та «Громадськість проти насильства», які об'єдналися на антикомуністичній платформі за демократію. Комуністичному урядові відмовили у підтримці всі державні й суспільні структури.27 листопада — загальнонаціональний двогодинний страйк. 30 листопада -- скасовано статтю Конституції про керівну роль КПЧ. 10 грудня - сформований коаліційний уряд національної згоди (М. Чалфа). Г. Гусак подав у відставку з посади президента. Заміна назви держави з ЧССР на Чехо-Словацьку Федеративну Республіку (ЧСФР).28.12.1989 р. - обрання президентом дисидента В. Гавела, головою парламенту О. Дубчека. Результати: 1990 р. - перемога «Громадянського форуму» і «Громадськості проти насильства» на виборах до Федеральних зборів. Початок демократизації країни.

Розбудова демократичної Чехословаччини. Ринкові реформи: приватизація, конвертована крона, лібералізація цін (без «шокової терапії»); збереження соціальних гарантій. 3 1991 р. асоційоване членство в ЄС. Закон про протизаконність комуністичного режиму і люстрацію: очищення державних органів, армії, поліції від співробітників органів держбезпеки та їх інформаторів, партійних функціонерів. 25.11.1992 р. — з ініціативи Словаччини прийнято конституційний Акт про розділ ЧСФР, що вступив у силу з 1.01.1993р. Федеральне майно ділилося між Чехією і Словаччиною в пропорції 2:1 відповідно до кількості населення. Перші президенти: Чехії — В. Гавел, Словаччини - М. Ковач.

Сучасна Чехія. Чехія вступила до НАТО в 1999 році, і Європейського Союзу у 2004 році. Країна також є членом ОЕСР, Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ та Ради Європи. Чеська Республіка — це розвинена країна з ринковою соціально-орієнтованою економікою з високим рівнем доходу. Держава загального добробуту з європейською соціальною моделлю, універсальним медичним страхуванням та безкоштовною освітою. Посідає 14-те місце в індексі людського капіталу Світового банку, випередивши такі країни, як США, Велика Британія та Франція. Країна посідає високі місця і в індексах за показниками світового спокою і демократичного управління. Президент Чехії - Мілош Земан.

Сучасна Словаччина. Словаччина — розвинена індустріальна держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 99,2 млрд доларів США (57 місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 18,2 тис. доларів (45 місце у світі). Промисловість разом із будівництвом становить 30 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 4 %; сфера обслуговування — 66 % (станом на 2006 рік). Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 29,4 % — промисловість і будівництво; 5,8 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 56 % — сфера обслуговування (станом на 2004 рік). З 2004 року член військово-політичного альянсу НАТО і Європейського Союзу. Словаччина подолала більшу частину складного переходу від централізованої планової до сучасної ринкової економіки. Уряд країни добився в 2001 році істотного прогресу в макроекономічній стабілізації й структурних реформах. В основному завершена приватизація, банківський сектор майже повністю перебуває в руках іноземців і іноземні інвестиції ростуть. Словацька економіка перевершила очікування ранніх 2000-х, за винятком спаду в експорті. Президент - Зузана Чапутова.

Угорщина

Повоєнне становище Угорщини. Окупація країни як союзниці Німеччини Червоною армією. Загинуло 1,5 млн осіб, знищено близько 40% національного багатства. Формування парламенту й уряду (1944 р.) під повним контролем СРСР. Кордони встановлені за 1937 р. Ліквідація фашистських структур. На виборах 1945 р. перемогли буржуазно-демократичні партії: Угорщина стала республікою (президент 3. Тілді), гарантовані права і свободи громадян.

Встановлення комуністичного режиму в Угорщині1947 р. — буржуазні партії звинувачені у заколоті проти республіки та усунені з уряду. Утворення Угорської партії трудящих (УПТ) - «єдиної пролетарської партії», генеральний секретар М. Ракоші. 1949 р. — Угорська Народна Республіка проголошена «державою робітників і трудових селян»; скасована посада президента. Встановлення просталінського ракошістського режиму, що характеризувався найбільшим розмахом репресій.

Перервана революція 1956 р. Причини: Криза сталінської моделі соціалізму. Падіння життєвого рівня населення. Репресивний режим М. Ракоші. Початок десталінізації в СРСР. Привід: демонстрація в Будапешті на підтримку реформ у Польщі (23 листопада), що переросла в народне повстання. Мета: Демократизація країни, зміна керівництва. Соціально-економічні реформи. Виведення радянських військ, набуття нейтрального статусу.

Перебіг подій23 жовтня — збройні зіткнення демонстрантів з поліцією держбезпеки. 24 жовтня — зруйнування пам'ятника Й. Сталіну в Будапешті; призначення І. Надя прем'єр-міністром. Введення радянських військ у Будапешт. 29 жовтня - розстріл мирної демонстрації в Будапешті. Злам у подіях: зневіра у реформах, початок революційної боротьби. 30 жовтня - відставка скомпрометованого керівництва, реорганізація уряду на багатопартійній основі. Стабілізація ситуації за участю радянських посланців, вивід радянських військ з Будапешта. 1 листопада — заява I. Надя про вихід Угорщини з ОВД.4-10 листопада — операція радянських військ «Вихор» з придушення революції (розпочато після заяви США про відсутність інтересів в Угорщині).7 листопада - СРСР поставив нового голову уряду — Я. Кадара. 22 листопада — арешт І. Надя.

Причини поразки: Радянська інтервенція. Екстремізм деяких учасників революції. Розкол суспільства. Відсутність міжнародної підтримки. Результати й наслідки революціїЗагинуло близько 3 тис. осіб, заарештовано понад 28 тис. осіб, з них 500 страчені. Зміна керівництва, прихід до влади Я. Кадара. Розпуск УПТ, утворення нової правлячої партії — Угорської робітничої соціалістичної партії (УРСП). Проведення реформ Я. Кадара.

Реформи Януша Кадара (1960-1980-ті рр.)Політична сфера. Терпимість до опонентів, принцип «Хто не проти нас, той з нами». Відмова від політичних репресій. Альтернативні вибори до Державних зборів та органів місцевого самоврядування. Відносно вільний виїзд за кордон. Узгодження курсу з СРСР. Соціально-економічна сфера. Децентралізація управління, господарська і фінансова самостійність підприємств. Економічне стимулювання праці, дрібного підприємництва. Західні кредити на модернізацію промисловості. Добровільність сільськогосподарських кооперативів, відмова від директивного планування. Податкові пільги сільгоспвиробникам. Скасування обмежень на імпорт сільгосптехніки, добрив тощо, стимулювання експорту сільгосппродукції. Результати та наслідки. Лібералізація режиму. Зростання матеріального добробуту(за 1960-1975pp. на 100%), поява соціальної диференціації. Розвиток провінцій. Перетворення Угорщини на великого європейського сільгоспвиробника.

«Тиха революція» 1989 р.1988 р. - формування багатопартійної системи.1989 р. входження до парламенту представників опозиції; прийняття демократичних законів (свобода мітингів і зборів, організацій та об'єднань; право на страйки; про господарські об'єднання; заснування конституційного суду та посади президента тощо);події 1956 р. оцінено як народне повстання проти сталінського режиму;відкрито кордони з Австрією. 1990 р. - перемога на парламентських виборах Угорського демократичного форуму; перший президент Угорщини - Арпад Генц (обраний парламентом).

Сучасна Угорщина. Пріоритети держави: створення громадянського суспільства, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки, євроінтеграція. Податкові пільги для іноземних інвесторів, інвестиції яких є найбільшими в країнах Центральної Європи. Проблема скорочення населення та ринку праці, що має наслідком залучення іноземних робітників. Нерозв'язане циганське питання: серед 600 тис. циган, що про живають в Угорщині, безробіття сягає 60 %. Осінь 2006 р. — масові протести проти політики уряду В. Орбана. Спільне з Україною протипаводкове облаштування басейну р. Тиса. Членство в НАТО (1999 р.), ЄС (2004 р.)Президент – Янош Адер.

Держави Центрально-Східної Європи(1945р. – початок ХХІ ст.)Румунія, Болгарія, Югославіяурок всесвітньої історії для учнів 11 класу. Частина 2

Під час уроку розглядаємо такі питання: Румунія (1945 – початок ХХІ ст.); Болгарія (1945 – початок ХХІ ст.); Югославія (1945 – початок ХХІ ст.).

Румунія

Встановлення комуністичного режиму1944 р. — антидиктаторський переворот, оголошення Румунією війни Німеччині.1946 р. — перемога комуністів на парламентських виборах, початок курсу на усунення опонентів.1948 р. — ліквідація монархії, проголошення Румунської Народної Республіки (PHP). Влада — в руках Румунської робітничої партії (комуністичної) та її лідера Георге Георгіу-Дежа.

Правління Ніколає Чаушеску. Очолив РРП після смерті Г. Георгіу-Дежа. Маневрування між Сходом і Заходом. Демонстративне протистояння з СРСР: засудження певних кроків Москви, підтримання відносин з «опальними» Албанією, Югославією, Китаєм. 1965-1970 рр. - певна «відлига»: припинення репресій, реабілітація політв'язнів, ліберальна культурна політика; з початку 1970-х рр. - жорстка ідеологізація, відновлення репресій. Опора на власні ресурси. Низька продуктивність праці, висока собівартість робили промислову продукцію неконкурентноспроможною. Використання безкоштовної праці солдат на новобудовах. Тенденція до падіння рівня життя (на 40 % з середини 1970-х до середини 1980-х рр.), жорсткі норми на продукти та енергоносії. Засилля служби безпеки «Секурітате». Корупція, беззаконня, збагачення клану Чаушеску. Румунізація національних меншин.

Демократична революція 1989 р. Привід: сутички між силами правопорядку та демонстрантами в м. Тімішоарі 16.12.1989 р. Перебіг подій:22 грудня — захоплення повстанцями будинку ЦК РКП у Бухаресті. Заарештоване подружжя Чаушеску. 23 грудня — голова створеного під час революції Фронту національного порятунку Йон Ілієску заявив про перехід влади до рук Фронту. 25 грудня — страта подружжя Чаушеску за вироком військового трибуналу. Результати: У вуличних боях загинуло понад 1 тис., поранено понад 3 тис. осіб. Формування багатопартійності, заборона діяльності РКП. Проведення демократичних виборів; обрання президентом Й. Ілієску (1990 р.).

Сучасна Румунія1992 р. — позачергові парламентські і президентські вибори (президент Й. Ілієску). Початок виважених ринкових реформ, повільна приватизація привели до зростання виробництва вже 1993 р.«Шокова терапія» (1997 р.) призвела до економічного спаду, прискорена приватизація обернулася збитками держбюджету, замість формування середнього класу - поляризація суспільства; зростання тіньової економіки до 32 %. Значна роль видобувної промисловості для самозабезпечення сировиною. Територіальні претензії до України (о. Зміїний), делімітація континентального шельфу вирішена Гаазьким міжнародним трибуналом (2009). Член НАТО, ЄС (2007 р.). Президент – Клаус Йоганніс.

Болгарія

Встановлення комуністичного режиму 1944 р. - унаслідок державного перевороту за підтримки СРСР до влади прийшов Вітчизняний фронт — об'єднання антифашистських сил, очолюване комуністами. Болгарія оголосила війну Німеччині. Тотальний терор проти потенційних політичних противників з боку комуністів. 1945 р. - сформований комуністичний уряд, очолюваний Георгієм Димитровим.1946 р. - проголошення Народної Республіки Болгарія. 1947 р. - підписання мирного договору, остаточна розправа над опозицією.

Режим Теодора Живкова (1954-1989 рр.) Повне копіювання політики СРСР. Зростання промислового потенціалу країни, створення нових галузей (атомна енергетика, електротехнічна, хімічна промисловість тощо). Створення аграрно-промислових комплексів (АПК), що займалися вирощуванням, переробкою, реалізацією продукції. Надзвичайна бюрократизація. Болгаризація нацменшин, переслідування ісламу та тюркомовного населення, християнізація турків. З середини 1980-х років починається економічна криза (падіння виробництва, зростання імпорту, інфляція).

Демократичні зміни (1989–1990 рр.)Відбувалися з ініціативи керівництва держави: зі згоди СРСР зняти з посад найбільш скомпрометованих діячів, в тому числі й Т. Живкова; над ними пройшли судові процеси. Скасовані закони, що обмежували громадянські права; ліквідовані політичні органи в армії та міліції; почалася реабілітація жертв політичних репресій. Початок формування багатопартійної системи. Обрання президентом Желю Желева (1990 р.), прийняття Конституції Республіки Болгарія (1991 р.).

Сучасна Болгарія. До 1997 р. — спад виробництва, зволікання з приватизацією державних підприємств, масове безробіття; 1996 р. відбувся справжній обвал економіки (скорочення ВВП на 10 %). У 1997 р. дострокові парламентські вибори принесли перемогу об'єднаним демократичним силам, результатом діяльності яких стало уповільнення інфляції, зменшення державного боргу, боротьба з безробіттям. Проте суттєвого покращення життєвого рівня не спостерігалося.2001 р. — посаду прем'єра посів останній болгарський цар Сімеон Сакс-Кобург-Готський, який проголосив пріоритетом євроінтеграцію та стабільне зростання країни. Президентом обраний соціаліст Г. Пирванов. Членство в НАТО, ЄС (2007 р.). З 2017 р. Президент Болгарії – Румен Радев.

Югославія

Югославія після Другої світової війни Загинуло 1 млн осіб, 700 тис. осіб виїхали за кордон; падіння виробництва на понад 50 %, загроза голоду. Громадянська війна між НВФ, сербськими четниками, хорватськими усташами, албанськими сепаратистами. 1945 р. — формування Тимчасового народного уряду на чолі з Йосифом Броз Тіто. Певна незалежність Й. Броз Тіто як керівника югославської партизанської армії, що самотужки звільнила більшу частину країни. 3 1947 р. - наростання напруження у відносинах з СРСР через прагнення Югославії стати регіональним лідером.

Встановлення комуністичного режиму1945 р. - перетворення Народно-Визвольного Фронту (НВФ, згодом Народний фронт) на державну партію під контролем комуністів та особисто Й. Броз Тіто. Осінь 1945 р. - відставка лідерів демократичної опозиції на знак протесту проти репресій. Листопад 1945 р. — перемога комуністів на виборах до Скупщини. Проголошення Федеративної Народної Республіки Югославія у складі Сербії, Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії, Чорногорії.1948 р. — розірвання відносин СРСР з Югославією через звинувачення у націоналізмі та відході Тіто від марксизму.

«Самоврядний соціалізм» Югославії Однопартійна система, абсолютний авторитет Й. Броз Тіто. Розділ повноважень державних і партійних органів. Принцип самоврядування в громадах, районах, розширені права республік. Система самоврядування трудових колективів, певна самостійність господарювання, визнання дрібної приватної власності. Приватна власність на землю, добровільність кооперації, дозвіл продажу й оренди землі, використання найманої праці. Регульований ринок. Орієнтація виробництва на експорт, митні пільги в країнах Західної Європи. Відкриті кордони для югославських громадян. Збереження національних суперечностей через нерівномірність соціально-економічного розвитку республік. З 1955 р. нормалізація відносин з СРСР при збереженні незалежної зовнішньої політики: Югославія не входила до ОВД, РЕВ, лідер Руху неприєднання.

Розпад ЮгославіїПричини. Економічна криза: безробіття, інфляція (1989 р. - 3000 %), зовнішній борг, масова трудова міграція. Нездатність керівництва знайти ефективний шлях виходу з кризи, відсутність загальнонаціонального лідера. Давні національні суперечності; претензії албанців на Косово, що було серцем сербської державності; пам'ять про масові вбивства сербів хорватськими усташами в роки Другої світової війни; великосербський шовінізм. Нерівномірність розвитку країни. Суперечності на релігійному ґрунті: словенці, хорвати, угорці - католики; серби, чорногорці, македонці - православні; боснійці, албанці - мусульмани.

Перебіг подій: 1990 р. - перемога на виборах опозиційних сил у Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині: вимога нового керівництва про конфедерацію країни. Утримання влади комуністами в Сербії та Чорногорії, намагання силовим шляхом утримати федерацію.25.06.1991 р. - проголошення незалежності Словенії та Хорватії. 4.10.1991 р. - незалежність Боснії та Герцеговини. 17.11.1991 р. - незалежність Македонії.27.04.1992 р. - Сербія та Чорногорія утворили Союзну Республіку Югославія; президент — Слободан Мілошевич. 2005 р. — мирне «розлучення» Сербії та Чорногорії.

Результати й наслідки розпаду країни. Утворення нових держав на теренах Югославії проходило порівняно легко, якщо в республіках не було сербської меншини (Словенія, Македонія), інакше — за силовим сценарієм (Хорватія, Боснія і Герцеговина). Зростання антисербських настроїв.

Міжетнічні збройні конфлікти в ЮгославіїЧервень-липень 1991 р.«10-денна війна» за незалежність Словенії із застосуванням важкої артилерії, авіації. Закінчена за посередництва Євросоюзу визнанням незалежності Словенії. Серпень 1991 р. — серпень 1995 р. Війна за незалежність Хорватії. Місцеві серби за підтримки Сербії оголосили створення Сербської Крайни (автономної області). «Етнічні чистки»: вбивства сербами хорватів і навпаки. ЄС запровадив економічні санкції проти Югославії, з 1992 р. — введення миротворчого контингенту ООН у Хорватію. Сербська Крайна окупована хорватським військами.

Квітень 1992 р. — грудень 1995 р. Громадянська війна в Боснії та Герцеговині. 1994 р. — Рада Безпеки ООН санкціонувала бомбардування сербських військових об'єктів, після чого серби відступили від Сараєва. Конфлікт завершено Дейтонськими угодами (США, 1995 р.): територія Боснії та Герцеговини ділиться між Мусульмано-хорватською федерацією та боснійською Сербською Республікою. Ринок Маркале в Сараєво одразу після його обстрілу сербами. На фото поранені та вбиті боснійці — мирні жителі Сараєво. Вшанування жертв громадянської війни в Боснії і Герцеговині через 20 років.

1996-1999 рр. Протистояння албанців і сербів у Косово (Сербія).1992 р. — самопроголошення албанцями Республіки Косово, створення «тіньової держави». 1996 р. — початок війни між Сербією та Косовом.24.03-10.06.1999 р. – операція НАТО проти Сербії з метою змусити прийняти план мирного врегулювання Косовської проблеми. Введення в Косово контингенту ООН.2000-2001 рр.2001 р. президента Югославії С. Мілошевича було заарештовано і віддано до Гаазького міжнародного трибуналу; під час судового процесу С. Мілошевич помер. У лютому 2008 р. уряд Республіки Косово проголосив свою назалежність, визнану частиною країн-членів ЄС. Україна не визнала самопроголошену державу. Громадянська війна в Македонії: македонські албанці вимагали приєднання до Косова. Роззброєння албанських бойовиків силами НАТО; закріплені права албанської меншини в Македонії.

Результати збройних конфліктів. Сотні тисяч загиблих, у тому числі серед мирного населення. Великі матеріальні втрати. Проблема біженців. Відчуження між вчорашніми ворогами-сусідами.

Сучасний стан республік колишньої ЮгославіїТривалі громадянські війни 1990-х років підірвали економіку колишніх югославських республік, поставили їх у залежність від зовнішньої підтримки. Діяльність міжнародного трибуналу з приводу розслідування військових злочинів під час міжетнічних конфліктів. Республіки не входять до ЄС (крім Словенії та Хорватії), НАТО (крім Словенії, Хорватії, Чорногорії). Залишається актуальною проблема статусу Косово.