Презентація Держави східноєвропейського типу. НУШ 7 клас

Держави східноєвропейського типу.

ЗАНЕПАД І ЗАГИБЕЛЬ ІМПЕРІЇ РОМЕЇВ. УТВОРЕННЯ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Імперія ромеїв у другій половині V ст. — середині XV ст.Імперія ромеїв після Юстиніана І Великого. 565—1056 pp. • втрата володінь у Західній Європі (окрім Південної Італії);• територіальні втрати у Північній Африці та на Близькому Сході унаслідок арабських завоювань;• перетворення імперії на центр православної церкви.3

Правління Македонської династії— «золота доба» 867—1056 pp.• розквіт ремесла, торгівлі, міст;• повернення Василієм II Болгаробійцем Балканського півострова, Закавказзя, частини Сирії, Месопотамії, Малої Азії;• розквіт науки, літератури та мистецтва, ювелірної справи;• відновлення мозаїк Софійського собору;• напади русів, норманів, печенігів;• з 1071 р. — боротьба проти загрози турків-сельджуків.4

Правління династії Комнінів 1081—1185 pp.• засновник династії — Олексій І Комнін вивів імперію з кризи;• завершення оформлення феодальних відносин;• послаблення місцевого ремісництва й торгівлі через надання привілеїв італійським купцям;• успішне відвернення загрози І і II хрестових походів;• повстання невдоволених засиллям іноземців-візантійців. 5

Тимчасове припинення існування імперії внаслідок IV хрестового походу - 1204 р. Правління династії Палеологів - 1261—1453 pp.• відродження імперії Михаїлом VIII Палеологом;• останнє піднесення візантійського мистецтва;• слабкість центральної влади василевса Падіння Константинополя і захоплення земель Імперії ромеїв турками-османами - 1453 p.6 Герб візантійських імператорів династії Палеологів. Прапор Палеологів (бл. 1350)

Тривалий час Імперія ромеїв змушена була захищатися від нападів турків. У 1071 р. військо візантійського імператора зазнало нищівної поразки від турків-сельджуків. У XIII ст. з’явився ще більш грізний суперник — турки-османи. Їхній вождь Осман І, що прагнув поширення ісламу і розширення своїх володінь, у 1299 р. оголосив себе султаном. Відтоді розпочалися тривалі війни між турками-османами, що прагнули завоювань, та європейськими народами, які протистояли цій навалі. Турецькі володіння невпинно розширювалися. А Імперія ромеїв тим часом обмежувалася лише самим Константинополем. За Баязида І Блискавки (1389-1402 рр.) Османська держава підкорила Македонію, Болгарію, частину Сербії й Албанії, а також Малу Азію. Успіхи османів занепокоїли європейців, і Папа Римський оголосив проти них хрестовий похід. Проте 60-тисячна армія рицарів-хрестоносців зазнала поразки.7

Завойовницькі успіхи османів були зумовлені кількома причинами: централізованим управлінням; потужною армією, релігійною та культурною толерантністю, підтримкою торгівлі. Новий рішучий наступ на Константинополь повів султан Мехмед II (1451-1481 рр.). 200-тисячне турецьке військо підступило до міста. Для взяття візантійської столиці було збудовано флот, створено наймогутнішу в Європі артилерію. У квітні 1453 р. розпочалась облога міста, яка тривала 53 дні. Зрештою турки захопили Константинополь. Більшість захисників міста було знищено, 60 тис. продано в рабство. За наказом Мехмеда II захоплене місто перейменували на Стамбул (Істанбул), і воно стало столицею Османської імперії. Собор Святої Софії було перетворено в мечеть. Отже, у 1453 р. Імперія ромеїв (Візантія) припинила своє існування, а турки-османи утвердилися на Балканах.8

9 Згодом Мехмед II захопив рештки візантійських володінь, установив повне панування над православними державами: Сербією, Боснією, Валахією. У 1469 р. турки вторглись у володіння Священної Римської імперії, а в 1478 р. васалом османів стало Кримське ханство, частина володінь якого охоплювала українські землі Криму та Приазов’я. У результаті завоювань утворилася величезна Османська імперія (існувала до 1923 р.). Султана було проголошено халіфом — духовним главою всіх мусульман. Унаслідок падіння Константинополя католицька Європа залишилась єдиною основою християнської цивілізації. Водночас претензії на центр православної церкви стала висувати Московія. Москва почала вважати себе «третім Римом» і наступницею Імперії ромеїв.

ПОСИЛЕННЯ МОСКОВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА10

За часів Русі-України території за Дебрянськими (Брянськими) лісами, тобто «за лісом» відносно Київського і Чернігівського князівств, називалася Заліссям. У Х-ХІ ст. місцеві племена, переважно угро-фіни, були данниками Києва, а у середині ХII-ХIII ст. вони стали основою утворення удільних князівств для нащадків молодших синів руських князів.11

Після монгольської навали Залісся увійшло до складу улусу (вотчини) Джучі, старшого сина Чингісхана. Право на правління у цих землях підтверджував монгольський хан своїм ярликом. Найвищого урядовця на підкорених землях називали баскаком. Монгольські хани не перешкоджали християнській церкві, а церква підтримувала ханів. Завдяки цьому серед місцевих племен активно поширювалися християнство та церковно-слов’янська мова. Місцеві князі боролися за отримання ярлика на князювання і права на збір данини, яку відправляли ординським ханам. У своїх внутрішніх конфліктах вони намагалися спертися на хана та його військо.12

13 У XIII ст. на землях Залісся виникло Московське князівство. Перший московський князь Данило Олександрович (1276-1303 рр.) розпочав традицію «збирати» землі довкола Москви. «Збирання» мало форму захоплення інших князівств через політичні інтриги та силою, за допомогою ханських військ. Данило відібрав у рязанського князя Коломну, а згодом за заповітом бездітного князя оволодів Переяславом. Князь Юрій - син Данила - захопив рештки Рязанського і Смоленське князівства. Поступово Московське князівство стало найбільшим і найсильнішим на північних землях. Московський князь був відповідальним за збір данини з усього Великого князівства Володимирського (Залісся).

14ІСТОРИЧНІ ПОДРОБИЦІРадянські російські історики завжди намагалися представити Москву як «історичного наступника» Києва й Русі. Проте до ІХ-Х ст. територію басейну річки Москва та прилеглі землі населяли здебільшого фіно-угорські племена (мурома, весь, мокша, печора, мордва, марі та ін.). Слов’яни та балти цю територію почали освоювати лише в X ст. Датою заснування міста Москва російські історики традиційно вважають 1147 рік. Літопис згадує зустріч двох князів — Юрія Долгорукого та Святослава Сіверського — у садибі Юрія Долгорукого, що розташовувалася на лівому березі Москви-ріки. Проте у хроніці йдеться не про місто, а про місцевість на мокві — на болотах (моквою називали низину, залиту водою). Насправді Москва як поселення відоме лише з 1272 р.

15 Український історик Ярослав Дашкевич пише: «За часів існування держави Київська Русь про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство як улус (володіння монгольського хана) Золотої Орди засноване ханом Менгу Тимуром тільки в 1277 р. До того часу Київська Русь уже існувала понад 300 років». Значних успіхів у посиленні Московського князівства досяг Дмитрій Іванович (прізвисько Донськой, 1359-1389 рр.). Скориставшись внутрішнім розбратом у Золотій Орді, він зумів приєднати до Москви ряд земель і закріпити за своїм родом титул Великого князя Володимирського. Його участь у внутрішній боротьбі ординців між темником Мамаєм і ханом Тохтамишем російські історики презентують як героїчну битву проти Золотої Орди. Ця подія увійшла в російську історію як Куликовська битва (1380 р.). Проте факти спростовують московські міфи про антиординські успіхи. У 1382 р. хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Князь Дмитрій змушений був платити данину вдвічі більшу, ніж раніше. Його малолітнього сина Василія було взято як заручника. А на московських монетах («дєньґах») карбували ім’я великого хана Тохтамиша. Ще понад 100 років Московські князі платили данину Великій Орді, а до 1700 р. — Кримському ханству.

16 У 1320 р. нащадок Джучі хан Узбек прийняв іслам як державну релігію Орди. Частина ординців, яка сповідувала християнство, відчула релігійні утиски, тому почала переселятися на територію Залісся, де домінувало християнство. Переселення значної частини татарської військової еліти до Московії підсилило могутність московських князів. Протягом XIV-XV ст. московські князі продовжили силою розширяти територію своїх володінь. Знаковою в цій боротьбі подією став розгром у битві на р. Шелонь військом московського князя Івана III (1462-1505 рр.) військ Новгородської боярської республіки. Новгород потрапив у залежність від Москви. Згодом новгородський дзвін — символ незалежності боярської республіки — був знятий і відвезений до Москви.Історики вважають, що до цього історичного моменту у землях сучасної Росії був вибір системи правління: відтворювати азійську, золотоординську, одноосібну диктаторську систему, чи — європейську, новгородську, республіканську та демократичну. Поразка Новгородської республіки на багато століть визначила азійську, одноосібну систему правління Московії.

17 У 1485 р. владу Івана III визнала Твер. Територія Московського князівства збільшилась у шість разів. Того самого року Іван III оголосив себе «государем всея Русі», і лише тоді в офіційних документах з’являється назва «Росія». Для посилення свого авторитету Іван III одружився з ромейською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог. Після загибелі Імперії ромеїв Москва стала претендувати на роль центру православ’я. Відтоді московські правителі пропагували теорію, що «Москва — то третій Рим». Для підтвердження своїх претензій Московія взяла своїм символом двоголового орла. Цей знак був гербом останніх ромейських імператорів, імператорів Священної Римської імперії та одним із символів Золотої Орди. Московське князівство у XІV-XV ст. було деспотією східного типу: князь мав необмежену владу над своїми підданими, був верховним законодавцем, суддею та головнокомандувачем. Закони в державі діяли лише для підданих, а не для князя та його двору.

Різні племена Залісся єднала не лише влада князя, а й православна церква. Митрополит Київський, який переїхав до Залісся, традиційно вживав титул «всієї Русі», підкреслюючи свою владу над всією Київською митрополією. Поступово в церковному та світському діловодстві «руськими» почали називати всіх, хто підпорядковувався митрополиту. Володимирські князі, які претендували на лідерство у Заліссі, теж стали іменуватися князями «всієї Русі».18

Михайло Грушевський про правонаступництво Русі-України. Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської; Володимиро-Московська — другої, великоруської... Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV-XVI вв. Володимиро-московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської... і відносини до неї Київської можна було б скорше прирівняти, напр., до відносин Римської держави до її галльських провінцій, а не преемства двох періодів у політичнім і культурнім житті Франції.• Які історичні міфи спростовує видатний український історик?19

Домашнє завдання: Опрацювати § …, вивчити нові поняття та дати з подіями. Зробити конспект.20