Презентація "Етапи державотворення у Середні віки"

Етапи державотворення у Середні віки. Для учнів 7-х класів. Всесвітня історія

У період раннього Середньовіччя було створено особливу модель державного устрою, відому як ранньофеодальна монархія. На чолі середньовічного суспільства стояли монархи — королі і королеви.

Пригадайте, які держави Середньовіччя ми вже вивчили?

Перші королі з’явилися як військові ватажки племені. Згодом влада короля поширилася на все населення території, яку контролювало королівське військо. Крім військової влади, король мав законодавчу, виконавчу та судову владу.

Після падіння Західної Римської імперії єдиною Римською імперією лишилася Імперія ромеїв (Візантія).

За статусом король завжди був нижчим від імператора, навіть якщо його королівство не входило до складу імперії. Річ у тім, що європейські середньовічні держави постали на уламках Римської імперії. Тому, на думку середньовічних християн, імперія вважалася неподільною, а її імператор був наділений владою над усіма християнами світу. Після падіння Західної Римської імперії єдиною Римською імперією лишилася Імперія ромеїв (Візантія). Це визнавали Папа Римський та нові європейські християнські королівства. Ситуація змінилася в 797 р., коли імператор Костянтин VI був скинутий, осліплений і змінений на троні своєю матір’ю, імператрицею Іриною. Замість того щоб визнати Ірину імператрицею, Папа Лев III у 800 р. проголосив короля франків Карла Великого також імператором римлян.Імператриця Ірина та імператор Карл (гравюра, 1474 р.)

Хоча згодом обидві сторони поступилися та між собою визнали імператорський титул, вони ніколи не називали одне одного «римськими». Імператора Священної Римської імперії візантійці називали «імператором (або королем) франків». «Король Німеччини» та західні джерела часто візантійського імператора називали «імператором греків» або «імператором Константинополя».

Християни вірили в те, що Бог дав королям право правити. Ця віра ґрунтувалася на римських і християнських традиціях обожнювання імператора та зосередження в його руках всієї повноти влади. Саме тому королі проголошували себе представниками Бога на Землі. При цьому монархи раннього середньовіччя вважалися не володарями територій, а правителями свого народу.

Політична роздробленість доби Середньовіччя — це термін, яким низка істориків позначає процеси формування і розпаду середньовічних держав.

ВАРТО ЗАПАМ’ЯТАТИ!Міжусобна війна — війна, яка відбувається між ворожими групами в одній країні чи спільноті.

Завдання. Опрацюйте матеріал підручника та складіть схему «Наслідки роздробленості»

У політичному вимірі роздробленість породила багато дрібних володінь. Це призвело до постійних конфліктів та війн між феодалами. Роздробленість ускладнювала економічний розвиток: поділ територій та введення на них різних мит і податків створювали перешкоди для торгівлі й виробництва. Водночас роздробленість породжувала різноманіття та сприйняття цього різноманіття. Вона сприяла формуванню різних національних ідентичностей і культурних особливостей. Різноманіття культур, мов і традицій дали поштовх формуванню унікальних національних спільнот і національних держав. Політична роздробленість, боротьба між Папою та монархами за владу підривали віру людей у божественність влади монархів. Імператори та королі шукали іншого обґрунтування свого права на правління. Його було знайдено в римському праві, коли державу уявляли величезним господарством, право на яке давалося внаслідок завоювання, успадкування або виборів. Тож у XII ст. королі стали правителями не лише людей, а й територій.

Політична роздробленість мала свої особливості в різних частинах Європи. У Західній Європі, зокрема Франції та Англії, феодальні структури були більш централізовані. Місцевим королям вдавалося обмежувати вплив місцевих феодалів. У Східній Європі, особливо на теренах Русі-України, роздробленість проявлялася у появі великої кількості окремих незалежних князівств. Південна Європа, зокрема Італія, також відзначилася великою різноманітністю державних утворень. Тут існувала сильна конкуренція між різними містами-державами. Англійські королівства близько 800 року.

Завдання. Ознайомтеся з періодами роздробленості. Періоди роздробленості в історії деяких сучасних європейських держав. Англія (частина сучасної Великої Британії) близько 500 року вступила в період гептаргії (семицарств), він закінчився у 850 році данським завоюванням. Роздробленість на теренах сучасної Польщі (rozbicie dzielnicowe) припадає на період від смерті Болеслава Кривоустого (1138 р.) до об’єднання Владиславом Локетком на початку XIV ст. В історії сучасної Німеччини час дрібних держав («Kleinstaaterei») тривав із XIII ст. до 1871 року. На теренах сучасної Франції період розробленості тривав від розпаду імперії Карла Великого до об'єднання в одну державу Людовиком XI (1461-1483 рр.). На теренах сучасної Італії не було єдиної держави від вторгнення лангобардів у VI ст. аж до її об’єднання в одну державу в XIX ст. Русь-Україна перебувала в стані удільної роздрібненості від смерті київського князя Мстислава Володимировича (1132 р.) до завоювання монголами 1240 року. Створіть стрічку часу в зошиті на якій позначте різними кольорами роки роздробленості даних держав.

Політична роздробленість хвилювала не лише королів, а й більшість їхніх підданих. Феодальні війни, митні бар’єри, різноманіття законодавства завдавали шкоди всім, тож ідея об’єднання на чолі з королем знаходила відгук у представників усіх станів.

При королі була рада великих феодалів та єпископів. Монархи розширили цю інституцію, залучивши до неї представників рицарства та міщан. Так утворилися станово-представницькі органи, які представляли інтереси різних станів суспільства. Спираючись на парламент, королі змогли обмежити великих феодалів і відновити владу над країною. Проте ціною цього було обмеження влади короля. Поширилося правило, за яким монарх міг приймати рішення тільки через узгодження з представниками свого королівства. Отже, монархи були змушені поважати традиційний порядок і присягалися його дотримуватися. Натомість їхні піддані складали присягу вірності та покори. Так постала станово-представницька монархія. Тома Аквінський про правління монархів (XIII ст.)Якщо доводиться вибирати одну з двох небезпек, слід вибирати ту, яка принесе менше лиха. Від монархії, якщо вона (навіть) перетвориться в тиранію, буде менше лиха, ніж від правління багатьох вельмож, якщо це правління спотвориться. • Поясніть думку Томи Аквінського.

Варто запам’ятати!Станово-представницька монархія — форма правління, централізована держава, у якій влада монарха спирається на станово-представницькі органи влади

Домашнє завдання: Опрацювати §21, усно відповідати на запитання.