Презентація "Динаміка холодної війни"

Динаміка «холодної війни». Протистояння нато й овд. Підготувала вчитель історії та правознавства Михалковська Вікторія Вікторівна

Мета уроку: З’ясувати основні причини «холодної війни»,розкрити суть «холодної війни», показати процес втягування світу в перебіг подій, охарактеризувати основні тенденції розвитку міжнародних відносин у другій половині 1940 – у 1960 – ті рр.; формувати вміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал у дусі патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистого усвідомлення досвіду історії.

Актуалізація уроку!Пригадайте, як почалася «холодна війна». Хто був її ініціатором?«меморандум Кенана»

Причини «холодної війни»"Холодна війна" мала внутрішній і зовнішній причини. Внутрішні причини:- зростання впливу військовиків на внутрішньо- та зовнішньополітичний курс СРСР та США;- мілітризація економіки за роки Другої світової війни, суспільних інститутів і масової свідомості: Пошук зовнішньо-політичного ворога як засіб консолідації суспільства. Зовнішні причини:- перетворення СРСР та США на наддержави та виникнення між ними гострих суперечностей з питань повоєнного устрою світу;- установлення радянської моделі тоталітарного суспільства в країнах Східної Європи та протидія цьому процесу з боку США;- боротьба за сфери впливу між СРСР та США в різних регіонах світу.

Берлінська криза

27 листопада 1958 р. був оголошений ультиматум уряду Радянського Союзу до європейських країн про зміну статусу західної частини міста, що могло призвести до створення демілітаризованого вільного Берліна. Радянське керівництво стверджувало, що правління чотирьох держав його територією викликає сумнів у самостійності ФРН і є стопором на шляху до правового простору, що тільки активізує кризу. Основну роль в тому, як надалі розвинулася криза в Берліні, зіграло керівництво Соціалістичної партії ФРН і Вільям Ульбріхт, який з великим побоюванням ставився до зближення Німеччини з Москвою. Незважаючи ні на що, число біженців значно збільшувалося. Про те, що потрібно це зупинити, в столиці Німеччини говорили вже давно. Реалізувати таку ідею вийшло в серпні 1961 р. в процесі зборів Політичного комітету. Це було підсумком тривалих суперечок в Москві про майбутній режим Німеччини. Пропозиція Молотова полягала в тому, що миру в НДР не буде, поки ця країна не вибере шлях соціалізму. На його думку, потрібно поступатися НАТО, оскільки утримання Німеччини – досить дороге “задоволення”. Криза завершилася зведенням Берлінської стіни. 

Війна в КореїЗбройний конфлікт між Корейською народно-демократичною республікою та Південною Кореєю, що тривав з 25 червня 1950 року до 27 липня 1953 р. Часто конфлікт часів Холодної війни розглядався як опосередкована війна між США і ООН з південного боку та Народно-визвольною армією Китаю і військово-повітряними силами СРСР з північного. У складі комуністичних збройних сил діяли солдати Корейської Народної Армії, «добровольці» Народно-Визвольної Армії Китаю і Військово-повітряні сили СРСР. Проти об'єднаних комуністичних військ боролися Південна Корея, США, Британія, Філіппіни, Канада, Туреччина, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Таїланд, Ефіопія, Греція, Франція, Колумбія, Бельгія, Південно-Африканський Союз і Люксембург, які діяли у складі збройно-миротворчих сил ООН. У Південній Кореї цю війну називають «Інцидентом 25 червня», а до початку 90-х років використовували назву «Смута 25 червня».

Карибська криза. Ця подія стала найвищою точкою холодної війни, яка досягла свідомості світової, насамперед західної, громадськості. На Кубі події звуться «Жовтневою кризою» ,(у США поширена назва «Кубинська ракетна криза». У радянських ЗМІ реальна загроза початку війни та роль в цьому СРСР всіляко замовчувалася. Надзвичайно напружене протистояння між СРСР і США внаслідок таємного розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962. Вперше в історії людства обидві наддержави наблизилися до прямого військового протистояння і безпосередньої загрози початку ядерної війни. Лідери США та СРСР Джон Кеннеді та Хрущов в останню мить (за три години до можливого удару США по Кубі) змогли домовитися. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн:• СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН• США демонтують у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на Кубі.

Війна у В’єтнамі2 вересня 1945 року в Ханої у присутності півмільйонної юрби політичний лідер В'єтміня Хо Ші Мін проголосив створення незалежної Демократичної Республіки В'єтнам (ДРВ). Свою промову він розпочав перефразовуючи Декларацію Незалежності Сполучених Штатів: Усі люди народжені вільними. Кожного з нас Творець наділив непорушними правами: правом на життя, правом свободи та правом на щастя.

Згідно з Женевськими угодами, договори між СРСР та Францією, територія В'єтнаму була тимчасово розділена по 17-й паралелі (де була створена демілітаризована зона) на дві частини. Північний В'єтнам перейшов під контроль В'єтміня, і, відповідно, став територією ДРВ. Південний В'єтнам залишався під владою призначеної французами місцевої адміністрації, причому Франція ще до угод встигла формально надати В'єтнаму незалежність. Нго Дінь З'єма, І Президент. Південного В'єтнаму,Хо Ші Мін. У липні 1954 року були укладені Женевські угоди, що завершили восьмирічну війну.

Тіло страченого Нго Дінь З'єма. Листопад 1963 Кеннеді та Макнамара2 серпня 1964 року військовий корабель Сполучених штатів есмінець «Меддокс» який виконував розвідувальне завдання поблизу берегів Північного В'єтнаму у зоні Тонкінської затоки, за твердженнями американців, потрапив під раптову атаку малих торпедних катерів ймовірно північнов'єтнамського військово-морського флоту. Через дві доби, 4 серпня у цьому ж регіоні, за дуже неясних обставин, «Меддокс», цього разу з іншим американським кораблем «Тернер Джой», потрапляють під повторну атаку. Цей випадок увійшов до історії, як «Тонкінський інцидент». Північнов'єтнамські торпедні катери під час атаки есмінця «Меддокс»

Невдовзі новини про втручання американських військових викликали нову хвилю протестів серед американської спільноти. Під час масової демонстрації в Огайо 4 студентів з університету Кента було вбито солдатами Національної гвардії, що викликало небувалу хвилю протесту у Штатах. Разом з цим, реакція адміністрації Ніксона залишалася абсолютно індиферентною, чим провокувала антивоєнний рух на акції ще більшого розмаху. Останній солдат армії США залишив територію В'єтнаму у серпні 1972 року. За іншою інформацією, американські вояки все ще продовжували гинути на території Південного В'єтнаму у жовтні 1972 року.27 січня 1973 було підписано Паризьку мирну угоду, за якою американські війська покидали В'єтнам (до цього часу всі сухопутні бойові частини вже були виведені, і в країні залишалося 24 тис. американців). Виконуючи підписану угоду, 29 березня того ж року США завершили виведення своїх військ з Південного В'єтнаму.

Афганська війна. Король Захір-Шах, який знаходився з СРСР у дружніх стосунках, наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, стали першими «марксистами», яких їхні радянські куратори зорієнтували на захоплення влади для, нібито, здійснення позитивних соціальних перетворень. Поряд із військовиками до політичних провокацій була залучена університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності. У квітні 1978 році комуністам НДПА, завдяки допомозі радянських спецслужб, вдалося здійснити антидержавний «революційний» збройний заколот на кшалт «жовтневої революції» 1917, який в прокомуністичній історіографії отримав назву «Саурська революція». Президент генерал Мухаммед Дауд Хан був скинутий і вбитий. До владий прийшов Нур Мухаммед Таракі, лідер фракції «Хальк» і одночасно Генеральний секретар ЦК НДПА. Він став головою Революційної ради і прем'єр-міністром Афганістану. У вересні 1979 Нур Мухаммед Таракі побував з офіційним дружнім візитом в СРСР. При розставанні в аеропорту Москви він розцілувався з Леонідом Брежнєвим, що тоді було знаком вищої довіри, дружби та взаємопорозуміння. Але за час відсутності Таракі у Кабулі там дозрів новий заколот, на чолі якого стояв молодий та честолюбний ще більш «лівий» член ЦК НДПА Хафізулла Амін, теж член фракції «хальк», один з військових керівників заколоту проти генерала Дауда. При поверненні в Кабул Таракі був заарештований і за наказом Аміна вбитий.

«Трійка» радянських керівників. Юрій Андропов. Громико Андрій. Устинов Дмитро. Підготували план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом Політбюро.

Хафізулла Амін27 грудня 1979 року радянські війська під головуванням спецпідрозділу КДБ СРСР без жодного пострілу зайшли в Афганістан. Прорадянський президент країни, лідер компартії Хафізулла Амін вітав вступ радянських друзів. Амін не знав, що радянські вожді і генерали, з котрими він спілкувався і які запевняли його у своїй дружбі, прийняли рішення його знищити як ненадійного партнера і замінити на главу іншої фракції комуністів. Радянське керівництво було відірване від реальності і не розуміло, що Амін був насправді єдиним стримувачем відкритого суспільного вибуху в Афганістані, причиною якого могли стати ворожнечі різних племен, народностей, кланів наркомафії, феодальні відносини, корупція, загальна неписьменність, бідність, ісламський фундаменталізм, наявність іноземних спецслужб і т. д.

Проте новий режим на багнетах СРСР теж втриматися не зміг, і незабаром вся країна стала зоною бойових дій, куди всі вороги СРСР - США, Китай, Туреччина, Японія, Пакистан, Іран - посилали гроші і смерть. Мільйонам зубожілих афганців втрачати було нічого, і війна стала єдиним місцем їхнього заробітку.

У цій війні відразу з'ясувалося, що могутність Союзу - це міф, що радянська армія, незважаючи на чисельну перевагу над противником як щодо зброї й техніки, так і кількості військових, не вміла воювати без великої крові. Армія могла рознести і стерти в порошок гори, але не змогла знищити мотивованого ворога, загони піхоти, які в горах почувалися як удома. СРСР виявився не готовим до сучасної локальної війни, бо воювати треба було не з НАТО, а з дикими феодальними племенами, котрі відстоювали свою територію, свій дім. Війна була зовсім непотрібною, а армія - непрофесійною, тактика - помилковою. Безліч операцій завершувалися нічим, а неприцільні артилерійські нальоти і авіабомбардування територій лише збільшували ненависть та число бійців спротиву, охочих помститися за невинні жертви співвітчизників.

Закріплення нових знань!Які регіональні конфлікти супроводжували початок «холодної війни»?Який з конфліктів був найбільш небезпечним, що міг перерости у нову війну?Чому саме Берлін і Куба стали центрами найгострішого протистояння у роки «холодної війни?»

Дякую за увагу!