Презентація "Дніпрова Чайка. До 165-річчя... Література рідного краю"

АКЦЕНТ РОКУ

ВАЖЛИВО

2026 рік на Херсонщині став Роком Дніпрової Чайки. Так вирішили вшанувати пам’ять видатної української письменниці та громадської діячки Людмили Олексіївни Василевської-Березіної, уродженки Херсонщини.

Поетеса, прозаїк, драматург, перекладачка, педагог, фольклористка, громадська діячка (1861-1927)Чайка на ім’я Людмила Василевська усе поклала на олтар красного письменства: жіноче щастя, велику родину, власне здоров’я, особистий добробут, а собі залишила самі сподівання на краще. Заподіяти нічого власній самовідданості вона не змогла, бо творчість для Дніпрової Чайки завжди уявлялася яскравим сяючим святом..«ДНІПРОВА ЧАЙКА. ВІЛЬНА ПТИЦЯ»

В українській літературі засвітилося нове ім’я. Воно звучне, красиве, глибоке і незвичайне – Дніпрова Чайка. Таким псевдонімом у 1885 р. уперше авторка підписала вірші “Вісточка”, “Пісня”, оповідання “Знахарка”, близькі до записів українського фольклору. Їх видрукував одеський літературний часопис “Нива”, який Іван Франко не просто щиро вітав, а назвав “першою значною книгою, виданням в Одесі”, а їх авторка - Людмила Василевська. Дослідники творчості письменниці вважають, що витоки псевдоніма пов’язані з місцем її проживання, а також з духовними орієнтирами ідейно-художніх і творчих шукань мисткині. Зокрема в селі Збур᾿ївка, розташованому біля гирла Дніпра, завжди було багато чайок. Звідси й походження чарівної Дніпрової Чайки..Історія псевдоніма

Продовження... Дослідники також стверджують, що начебто образ чайки, з яким у псевдонімі асоціювала себе авторка, з’явився ще в Людмилиному дитинстві, що промайнуло неподалік Дніпра, а ще – з чумацької народної пісні “Ой горе тій чайці…”, яку так любив співати батько письменниці, великорос із Володимирської губернії. Pedro Fernandes

Про справжнє та вимріяне... АКЦЕНТ До речі, псевдонім «Дніпрова Чайка» виникає, коли Людмила почала працювати вчителькою у приватній гімназії Карпової в Одесі. Людмила вірить у своє творче покликання і в «Записній книжці» занотовує: «Виростуть і в Дніпрової Чайки колись крильця – та ще які: паперові! І тепер уже сверблять колодочки! Тепер тільки і робить, поки чайка ще вільна птиця…»

Біографічна довідка. Людмила Олексіївна Березіна-Василевська народилася1 листопада (20 жовтня) 1861 року в с. Карлівка (тепер с. Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області) у сім’ї священника. Навчалася у Херсонській жіночій гімназії, у спеціальній школі Михайлівського жіночого монастиря в Одесі, закінчила Одеську приватну жіночу гімназію (1879). Вчителювала на Херсонщині, Одещині, у Бессарабії. Дніпрова Чайка

Про матір і батька ... Батько майбутньої письменниці – отець Олексій Березін мав парафію у церкві Різдва Пресвятої Богородиці; він шанував книгу, взагалі освіту й змалку плекав духовний розвиток доньки. Безперечно, що це сприяло формуванню культурних потреб попівських дітей, що зростали на художніх книжках Тараса Шевченка і Миколи Гоголя та історичних працях Аполлона Скальковського й Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича й Дмитра Яворницького. Постаті найдорожчих людей назавжди вкарбовуються в дитячих спогадах Людмили: “Батько мій був веселий, гостинний і до всього прихильний. Через таку вдачу він був ходячою збіркою фольклору. Од нього у мене напровесні життя з’явилася охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови”. Мати, Наталка Угринович, вела родовід від славетного козацького роду з Запорізького краю. Тож у сім’ї побутували спогади про українську волю, колишній розквіт Гетьманщини. Окрім Людмили, батьки мали ще двох синів і молодшу дочку.

За кілька років її батька, сільського священника, перевели на нову парафію – до Таврії. Як писала сама Людмила Олексіївна в автобіографії, “пригадую Слобідку Стару, або: Малу Маячку... Отут минуло моє дитинство на половину, бо друга відбулася в Одесі”. Читати Людмила Березіна почала рано, і у вісім років батько відвіз дочку до Херсонської жіночої гімназії. Розумницю одразу визначили у другий початковий клас, де вона “рада була вчитись”. Незабаром у Херсоні мала Людмила важко захворіла на кір, обтяжений бронхітом, від ускладнень вона ледь не осліпла. Негайно тато забрали гімназистку на село, де тільки через рік під недремним матусиним оком здоров’я відновилося. Утім, до кінця життя майбутня письменниця залишилася короткозорою. Ні потяг до навчання, ні жагу літературно осмислювати світ фізична вада не послабила. Звертаючись до незрадливої зіроньки, дівча про себе просило:“Трошки світу, щоб я й другим / Колись посвітила”. Дитинство

Оскільки родина Березіних була вкрай набожною, старшеньку попівну віддали до спеціальної школи осиротілих дівчаток Свято-Архангело-Михайлівського жіночого чернечого монастиря, заснованого в Одесі у 1835 р. генерал-губернатором графом Михайлом Воронцовим. Досить швидко у похмурій атмосфері закладу, Люся відчула себе сиріткою за живих батьків, злякалася та вблагала батька забрати її з холодного пекла, хоча вчили тут не стільки духовним наукам, скільки світським умінням: як бути дружиною/господинею дому, матір’ю сімейства, як вести домашнє господарство, вишивати, готувати, консервувати. …До старшої дочки тато дослухались, отож освіту Людмила Березіна завершувала в Одеській жіночій гімназії (нині – вул. Грецька, 48) пані Ганни Григорівни Піллер (1864-1920), яка готувала педагогів початкових шкіл. Там викладали Закон Божий, словесність, історію, географію, математику, фізику, чистописання, французьку й німецьку мови, малювання і співи. Продовження ... Дніпрова Чайка

Українка... АКЦЕНТАби не забути солов’їну, на всі вакації Людмила виїздила під Херсон. В основному то були села, де службу Божу правив батько, як-то: Мала Маячка і Збур’ївка, Гола Пристань, куди на гостини кликав дядько Петро Березін, або Білозерці чи Олешки, де мешкала купа родичів та друзів. Закінчивши першу в Одесі приватну гімназію Г. Г. Піллер, у 1879 р. Людмила здобула право викладати російську мову та історію. Хоча тому батько пручався, вважаючи педагогіку негідною для попівни справою. Виявивши характер, 18-річна Людмила таки розпочала вчителювати: спочатку як приватний педагог, потім – як викладачка сільських шкіл Херсонської губернії. Уже на той час її погляди були національно свідомі, у записничкові з’явилося:- Знаю тепер, що я – українка.ніякий спів не знаходить такого відгомону в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки – відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю Україну. Дніпрова Чайка з дочкою Оксаною, 1915 р.

Громадське життя несподівано влаштувало життя особисте... У другій половині серпня 1884 р. на VI археологічно-етнографічному з’їзді, проведеному в Одесі відбувається знайомство Людмили з Феофанієм. Людмила Березіна. Феофан Василевський

ІСТОРІЇ ... НАЧЕ ОТО БУВАЛИЙ СВАТ, ПРОФЕСОР В. Б. АНТОНОВИЧ НЕ ТІЛЬКИ ПОЗНАЙОМИВ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ, А Й ЩИРО ШЕПНУВ НА ВУХО ФЕОФАНУ ВАСИЛЕВСЬКОМУ “НЕ ЛОВИТИ ГАВ”, А ПИЛЬНО ПРИДИВИТИСЯ ДО ЦІЄЇ ДІВЧИНИ, ЩО Й БУЛО ВЧИНЕНО. ОБРАЗНО КАЖУЧИ, ДИВИТИСЯ БУЛО НА ЩО… МАЮЧИ НА УВАЗІ НЕ ЛИШЕ ВРОДУ, АЛЕ Й ЗАВЗЯТТЯ. НОВИЙ ЗНАЙОМИЙ ВИЯВИВСЯ СТАРШИМ ЗА ЛЮДМИЛУ НА ШІСТЬ РОКІВ. НАРОДИВСЯ ВІН ТАКОЖ У РОДИНІ СВЯЩЕННИКА В СЕЛІ СЕЛЕЗНІВКА (НИНІ – СКВИРСЬКИЙ РАЙОН КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ). У 20 РОКІВ ФЕОФАН ПІШОВ ДОБРОВОЛЬЦЕМ ВОЮВАТИ З ТУРКАМИ У БОСНІЇ Й ГЕРЦЕГОВИНІ, ФЕЛЬДШЕРУВАВ, ДЕЯКИЙ ЧАС МЕШКАВ У ЗАГРЕБІ, БЕЛГРАДІ, ПРАЗІ. У ЖЕНЕВІ БАЧИВСЯ З МИХАЙЛОМ ДРАГОМАНОВИМ, СПОВІДУВАВ ЙОГО ІДЕЇ. ФЕОФАНА ОСОБИСТО ЗНАВ ТА ПІДТРИМУВАВ ІВАН ФРАНКО. ... ПО ЗАКІНЧЕННІ VI АРХЕОЛОГІЧНО-ЕТНОГРАФІЧНОГО З’ЇЗДУ ГОЛУБ’ЯТА ЗАЛИШИЛИ ОДЕСУ ТА РОЗ’ЇХАЛИСЬ У РІЗНІ БОКИ: ДНІПРОВА ЧАЙКА ПОЛЕТІЛА ДО БЕССАРАБІЇ, ДЕ МАЛА МІСЦЕ РЕПЕТИТОРКИ, А ФЕОФАН ПОВЕРНУВСЯ ДО ЄЛИСАВЕТГРАДА (НИНІ – КРОПИВНИЦЬКИЙ) – ВПОРЯДКОВУВАТИ НЕОРАНУ ЦІЛИНУ СТАТИСТИКИ У ТАМТЕШНЬОМУ ЗЕМСТВІ. У СІЧНІ 1885 Р. АКТИВНОГО ПРОСВІТНИКА ФЕОФАНА ВАСИЛЕВСЬКОГО ЗААРЕШТУВАЛИ У СПРАВІ ЧЛЕНІВ ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО ГУРТКА, СТВОРЕНОГО У 1879 Р. ЗА ІНІЦІАТИВИ ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО (1845-1907). ЯК ЗАЗНАЧАВ У РАПОРТІ ПОМІЧНИК НАЧАЛЬНИКА ХЕРСОНСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЖАНДАРМСЬКОГО УПРАВЛІННЯ В ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКОМУ ПОВІТІ ШТАБС-КАПІТАН ДРЕМЛЮГА, ЩО ГУРТКІВЦІ О. РУСОВ, О. ВОЛОШИНОВ, Ф. ВАСИЛЕВСЬКИЙ ВИННИМИ СЕБЕ НІ В ЧОМУ НЕ ВИЗНАЛИ. ПРОСВІТНИКІВ ЩЕ ДОВГО Б ТРИМАЛИ ЗА ҐРАТАМИ, ЯКБИ НЕ 500 КРБ. .

Тим часом ухвалою суду, в так званій “Справі №40”, Феофану Василевському призначили догляд поліції на два роки за місцем утримання та етапували на заслання в Херсон. Вже у травні 1885 р. пароплавом із Одеси Людмила Березіна прибула до столиці Таврії, аби возз’єднатися з коханим. Зустрічати Дніпрову Чайку на причал вийшли всім неблагонадійним гуртом Херсону, “цілою статистичною родиною”. За кілька місяців Феофан і Людмила побралася. На щастя, колишньому публіцисту вдалося знайти роботу, а поліцейське начальство дозволило Ф. О. Василевському обійняти посаду губернського статистика. Молоде подружжя було активним у громадському та літературному житті Херсона, створивши активне культурне середовище, куди ввійшли родина Русових – Олександр та Софія, Борис Грінченко, Дмитро та Олена Марковичі, Андрій Грабенко-Конощенко ...Історія продовжується ...

Феофан Василевський. Людмила Березіна

На крилах щастя ... На новому місці у молодої пошлюбленої жінки наче крила виросли: їй легко писалися вірші, оповідання, лібрето дитячих опер. Зокрема, наприкінці 1885 р. Дніпрова Чайка створила романтичний твір “Вісточка”, темою якого слугували оповіді односельців про трагічні долі збур’ївських рибалок і моряків; того року, за статистикою, по Дніпровському повіту в морі потонуло понад 50 човнів та кораблів. Разом із чоловіком Дніпрова Чайка поширювала гнівні вірші Тараса Шевченка, твори інших передових українських письменників. Як підсумок плідної роботи на теренах національної культури, українська громада у Херсоні підготувала й накладом 1200 примірників та ціною в 1 рубль 25 коп. наприкінці 1886 р. видала перший у місті часопис “Степ. Херсонський белетристичний збірник” (1886). АКЦЕНТДніпрова Чайка

Творчі зв’язки Людмила Василевська особисто зазнала Олену Пчілку, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Михайла Старицького, Марію Заньковецьку. Доволі швидко Дніпрова Чайка роззнайомилася з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Агатангелом Кримським, Борисом Грінченком, Любов’ю Яновською іншими діячами доби національного відродження. знаковою була зустріч із “батьком української музики” Миколою Лисенком (1842-1912). Довгі роки той тандем єднали творчі зв’язки. Для початку з голосу Дніпрової Чайки Микола Віталійович записали низку народних пісень, а саме: “Хіба тільки рожам цвісти”, “Я вірую красу”, “Єрихонська рожа”. Лише потім вони приступилися до створення трьох дитячих опер... Одне за одним її залишили сердечні друзі, побратими і посестри по творчості: Борис Грінченко (1910) Микола Лисенко (1912), Михайло Коцюбинський (1913), Леся Українка (1913), Феофан Василевський, Олександр Русов (1915). Біди кружляли зграями...

На жаль, особисте Людмили Василевської складалося досить драматично. Подружнє життя геть змінило колишніх закоханих, розвело по різних світоглядах. У 1890-1900-х рр. колись непохитний Феофан Василевський поступово відійшов від активного літературного і громадського життя, обмежившись своєю працею статиста та родинними турботами. Багатодітного батька, якому небезпечно було ризикувати родиною, можна було зрозуміти: за старшою дочкою Оксаною у подружжя народилось ще двійко дітей – В’ячеслав і Наталя. Нерідко Феофан Олександрович сварив Людмилу Олексіївну, котра дедалі “більше фольклором, як господарством турбується”. Та й родичі з боку чоловіка тепер уголос не схвалювали потяг Дніпрової Чайки до красного письменства, інших форм активного творчого самовираження. Весь вільний час письменниця віддавала власній творчості, а власним дітям залишалося досить мало уваги. Через десять років шлюбу її чоловік Феофан Василевський взявся відкрито дорікати дружині тим, що вона приділяє мало часу родині.«Вона, як ото зозуля — більше фольклором, як господарством турбується». За деякий час пара розлучилася, а згодом письменниця за свою активну громадську діяльність та допомогу політичним в’язням опиняється за ґратами Херсонської каторжної в’язниці. На жаль... ДНІПРОВА ЧАЙКА

Останні роки тяжко хвора письменниця жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині. Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. в с. Германівці на Київщині. Поховали її 16 березня 1927 року в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2). Справдилося буремне життя Людмили Олексіївни Березіної-Василевської, символічно представлене нею самою 1892 року в легенді “Дівчина-чайка”, що закінчувалося так, коли вільна птиця пурхнула у вічність. Вільна птиця пурхнула у вічність ...

Дніпрова Чайка посіла помітне місце в дитячій літературі. Перше прижиттєве зібрання її творів у двох томах побачило світ у 1919-1920 рр. Серед набутків письменниці виділяються оповідання „Краплі-мандрівниці”, „Буряк”, вірші „Осінь”, „Зима”, „Весна”, „Казка про Сонце та його сина”. За мотивами фольклору вона створила лібрето опер „Коза-дереза”, „Пан Коцький”, „Зима й Весна, або Снігова скеля”, „Проводи Сніговика-Снігуровича”. Талант письменниці високо оцінили І. Франко та М. Коцюбинський, Олена Пчілка, Леся Українка, Агатангел Кримський, Борис Грінченко, Любов Яновська та інші провідні діячі доби національного відродження. Плідним був тандем із “батьком української музики” Миколою Віталійовичем Лисенком (1842-1912). Про творчу спадщину Дніпрової Чайки

Рукопис. ТВОРЧА СПАДЩИНА

Віра, надія, любов. Дніпрова Чайка. Я вірую в красу, одній їй поклоняюсь: Одвіку в мирові вона керує всім,Бо щастя є краса, краса є также ж щастя –Немає розділу, немає грані їм. В журливий час живлюсь надією тією,Що в найдрібнішому і щуплому зерніВсе ж є закладена жива велика сила:І з-під снігів воно воскресне навесні. А ту, що мир живить і рухом ісповняє,Керує думами і гріє в жилах кров,Ту силу дивную, без жалю хочу тратить: Кому бракує сил, кому краси бракує, щастя,Хто плаче, страждає, тому оддам любов. АКЦЕНТ

НА ЛИМАНІОй широко лиман розливається,Верболозом кругом він квітчається. Над ним сонце ясне усміхаєтьсяІ по хвилях вогнем розсипається. Вітерець подиха тихо, з ласкою,Маківки колиха понад ряскою;А під нею в воді гуля рибонька: Очі ясні, сама наче срібненька. Очерет шелестить — нагинається;Качки тихо пливуть — не лякаються. За водою каюк тихо сунеться: То заверне у бік, то закрутиться.

Творча спадщина Дніпрової Чайки ... Творча спадщина Дніпрової Чайки за обсягом невелика, водночас різножанрова та тематично розмаїта. Більша частина – це поезії, проте цей жанр не є основним, це швидше вияв потреби у викладі думок, почуттів, настрою. Найулюбленішою в її творчій роботі була мала проза. У 1919 році в передмові до авторського видання творів вона зазначає: «Як стріне і як судитиме нинішня публіка все зібрання моїх писань – це її діло, я ж скажу, що як мої мініатюри були моєю втіхою, художньою насолодою, так оці прозові були тим, що примушувало хапати перо серед глухої ночі й записувати те, що життя викидало на очі та клало карби на душу». Своїми оповіданнями письменниця заявила про себе у новому жанрі в українській літературі – поезії у прозі, так званій «ритмізованій прозі». У цьому жанрі Дніпрова Чайка дебютує циклом «Морські малюнки» (1887). Її «ритмічні мініатюри», свіжа морська тематика, романтичний мотив та ліричність надали творам новизни, оригінальності. Поезія в прозі Дніпрової Чайки унікальне явище, творчий і своєрідний експеримент митця, що приніс їй славу.

Морське серце. Чайка Дніпрова. Раз у морі купалося двоє братів. От старший скупався, на берег пливе, а менший все далі та далі. І хвиля морська закохалась в відважному браті: взяла, обняла його міцно і тягне до себе на дно, в чудове підводнеє царство. А хлопець пручається, хлопець кричить, гукає на рідного брата, щоб швидше йшов рятувати. А старший боїться плисти: "Глибина, – дума, – згину ще й я з ним укупі!"– Ой братику милий! Ой братику любий, рятуй! – 3 сльозами ще раз вирнув хлопець, од жаху волосся рвучи.– Нехай тебе бог порятує! – несміливо старший сказав, а сам не насмів і зирнути, як брат потопає, – гребеться до берега хутко, на камінь вилазить. Розсердилась хвиля, погналась за страхополохом, нагнала, знесла його в море, втопила.

І меншого брата сховала морськая цариця на дно, і сльози його повернулися в чистії перли, а кучері в пишні коралі, а старшого брата риби й раки ущент рознесли, лиш серця ніхто не схотів і торкнути: таке було гидке оте полохливеє серце! І досі є в морі те серце: несміливо, крадучись, плава, слизьке та холодне, жалке, наче та кропива, ворушиться мляво та труситься, тіні од себе не має – прозоре. А море гидує тим серцем: на берег його викидає, а там воно гине без сліду.

«Ча́йка Дніпро́ва» — ювілейна срібна монета номіналом 5 гривень, випущена Національним банком України присвячена 150-річчю від дня народження української письменниці — Дніпрової Чайки. Монету введено в обіг 25 жовтня 2011 року. Вона належить до серії «Видатні особистості України».2026 - рік Дніпрової Чайки. Це про пам’ять і повагу. Це відкривати її для себе, читати, переосмислювати й передавати далі. Саме так її слово продовжує жити...