«Записки українського сумашедшого», Ліна Костенко «Уряди, президенти, наділені владою лідери, - куди ж вони ведуть людей і народи?! Пропадемо, згинемо, прикуті до своїх держав, ідеологій та упереджень, як ті божевільні до койок, і ні Христос, ні Аллах, ні Будда не просіють наших кісток крізь зоряне решето, і Космос не буде ідентифікувати нерозумне людство, що десь там на маленькій планеті знищило саме себе…»
1944 Коли приходять незнайомці... Вони приходять до твого дому, Вони вбивають вас всіх і кажуть: "Ми не винні ... не винні" Де ваш розум? Людство плаче. Ви думаєте, що ви боги, Але всі вмирають, Не ковтайте мою душу, Наші душі. Я не могла провести свою молодість там, тому що ви забрали мій світ. Ми могли б побудувати майбутнє, Де люди вільно живуть і люблять, Щасливі часи... Де ваші серця? Людство, процвітай. Ви думаєте, ви боги, Але люди вмирають. Не ковтайте мою душу, Наші душі. Я не могла провести свою молодість там, тому що ви забрали мій світ, У мене не було Батьківщини...