Презентація до години спілкування за темою "Голодомор: почути голос крізь мовчання"

Голодомор в Україні 1932-1933 р.р. ГОЛОДОМОР:почути голос крізь мовчання

ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ І ПРИЧИНИ ГОЛОДОМОРУШтучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі;Непосильні для селян плани хлібозаготівлі;Політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;Небажання колгоспників працювати в громадському господарств

Області сучасної України, що постраждали від Голодомору.

Наслідки Голодомору масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік; завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;- придушення опору українського селянства;- масове переселення селян з Росії в Україну;- сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.

« Закон про п’ять колосків»Влітку 1932р. голодне населення, намагаючись хоч якось вижити, масово стригло ще не дозрілу пшеницю на полях. Працівники НКВС та ДЕПУ за допомогою активістів з числа незаможних селян почали виловлювати «перукарів», тобто тих хто ночами зрізував колоски. Оскільки зібраний урожай зразу  після обмолоту  доправлявся на хлібоприймальний пункт, селяни масово почали красти зерно. Однак влада перекрила і цей шлях: 7 серпня 1932 р. прийнято постанову «Про  охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Збирання колосків визначалося як розкрадання соціалістичної власності, покарання – розстріл з конфіскацією всього майна при тяжких обставинах і мінімум 10 років ув’язнення в усіх інших випадках. «Закон про п’ять колосків» - так називали його в селі. Рівно стільки потрібно для засудження. Людей засуджували за збір колосків на вже зораному колгоспному полі, за зріз колосків на власному полі,  за «самоправний» помел власного хліба, за розмови про те, що план хлібоздачі нереально виконати, за приховування харчів.

Закон про “Чорні дошки”Чорні дошки — система психологічного, військового та адміністративного терору радянської влади в Україні та районах СРСР, населених переважно українцями. Застосовувався 1920—1930-тих років на громадян, що чинили опір явно протиправним діям. Чорні дошки — це також статус села чи району на території Української СРР, який передбачав блокаду та посилений терор голодом цивільного населення під час геноциду українського народу 1932–1933 роки.

Середня тривалість життя українців 1933 р. становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 у жінок. Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня. Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.) За різними даними, загинули від 4 до 7 млн. осіб. У листопаді 1989 р. у висновках Міжнародної комісії з розслідування голоду 1932-33 рр. в Україні голодомор кваліфікували як геноцид проти українського народу. У 1988 році Конгрес США офіційно визнав Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти українського народу.23 січня 1933 р. Директивою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР українським селянам заборонили покидати місця проживання. Факти про Геноцид

Визнання Голодомору

Українська сім’я в часи Голодомору 1932-33 р.р.

Пам’ятник жертвам Голодомору у місті Люботин

На меморіалі пам’яті жертв Голодомору у місті Київ

Спогади мешканців міста.... Глущенко Уляна Денисівна, 1912 р.н. (переказ дочки Тридуб Валентини Олександрівни): "У місті Люботині голод був не такий страшний, як в селах України, але мешканці нашого міста також дуже страждали. Багато люботинців працювали на залізниці та отримували пайок, який ділили між усіма членами родини. Це давало якусь надію вижити у цей складний час. Багато людей з навколишніх сіл тікали до міста Харкова в надії знайти там роботу і не вмерти з голоду. У той час Люботин уже був залізничним вузлом. Поїздами їхали цілі сім`ї. Міліція затримувала людей, знімала з поїздів. Тогочасний вокзал був розташований де тепер знаходиться вулиця Гавенка. Померлих людей ховали біля вокзалу, де знаходилось старе кладовище. Кажуть, що навіть тепер знаходять кістки померлих."

Спогади мешканців міста.... Винник Ольга Семенівна, 1918 р. н.: "Сім’ю обкладали непомірними податками. Люди не могли здати стільки зерна. Тоді приходила «червона мітла» - активісти, комсомольці. Вимітали в хаті, в коморі все до зернини. Забирали зі столу варену картоплю."Винник Олексій Семенович, 1912 р. н.: "Мій дід із голоду звалився, і його ще живого забрали на воза. Відвезли і викинули за селом у провалля, де скидали всіх померлих. Він прийшов до пам’яті і виліз, добрався додому."

Спогади мешканців міста.... Юрченко Ольга Олексіївна, 1915 р. н., м.: "У Люботині померлих знімали э поїздів. Також збирали біля станції і закопували в ямах на залізничному кладовищі. Забирала померлих спеціальна команда. Часто брали й тих, хто ще ворушився."Гиренко Дарія Свиридівна, 1916 р. н., м.: "Біля станції Люботин, на купах теплого шлаку, лежали голодуючі. Збоку стояв обідраний вантажний вагон, у якому лежали мертві діти й пухлі дорослі (Їм не було де перебути ніч, а добиралися вони до Харкова). Знаю, що людей звозили до великої ями на старому кладовищі. Цю яму потім зрівняли з землею, і немає ні хреста, ні сліду."

Спогади мешканців міста.... Степаненко Марія Андріїна, 1911 р. н.: "У роки голоду я була домашньою робітницею в одній сім’ї, разом із нею переїздила з Гребінки до Мерефи, Куп’янська, потім до Харкова. Це була сім’я латишів - більшовиків, що займали значні посади. Голоду я не зазнала, бо вони мене підтримували продуктами. Я для них одержувала в спецмагазині оселедці, сир, м’ясо та інші продукти, яких не було у вільному продажу: крім того, вони обідали на роботі в спецїдальні."

Спогади мешканців міста.... Дядюк Леонід, 1933 р. н.: "Наша бабуся жила із 6 дітьми. На початку весни її брат вислав із Харкова посилку: 5 стаканів квасолі і по 3 стакани пшона та пшениці. Бабуся продукти заховала під тряпки, де спала дітвора. Прийшли яструбки і ці продукти забрали. Десь через 2 місяці дядя Петя із моїм татом знову вислали бабусі посилку. Вночі хтось заліз у хату, бабусю та двох старших,10-річного хлопчика та 12 річну дівчинку задушили. Потім померли ще двоє дітей. А двоє останніх, найменшеньких, 5 та 6 років полізли до сусідів і нарвали на грядці ріпи. Їх піймали і вбили за цю ріпу. У той страшний рік від голоду померли 9 чоловік моїх родичів."

ПАМʼЯТАЄМО…