У словнику половецької мови "Соdeх Сumanicus" (1303 р.) "козак" перекладено як "страж, конвоїр". З 1055 року половці почали переможно оволодівати степовими просторами України. Йшли вони курінями (так в половців називалися роди), які ділились на коші (сімейства), і називались вони козаками ("ко" — небо", "зак" — захищати).
В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців, які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово "гетьман" (вожак). Спільні прикордонні загони половців та русів, стали тією силою, яка першою вчинила відчайдушний опір монголо-татарським завойовникам.
Козаки розорювали "пустопорожні" землі, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. Їх життя було небезпечним: доводилося не тільки обробляти землю, а й оборонятись від нападів татар. На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об'єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах. Тут обирали козацьку старшину.
Зосередження значних коштів в руках козацтва у другій половині XVI ст. стало базою створення реєстрового козацтва. 5 червня 1572 року король Сігізмунд ІІ Август своєю грамотою доручив набрати "певний почет" з козаків, які мали одержувати платню від Речі Посполитої та запровадити контроль над Запоріжжям. Перший загін складався з 300 "низових козаків
ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ, ОСТАННІЙ КОШОВИЙ АТАМАН ПОХОДИВ З УРАЇНСЬКОЇ ШЛЯХТИ. ЗАХИСТ ПРАВ ТА КОЗАЦЬКИХ ВОЛЬНОСТЕЙ УЧАСТЬ У РОСІЙСКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІЙНАХ, НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ АНДРІЯ ПЕРВОЗВАНОГО РУЙНАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ, АРЕШТ КОШОВОГО АТАМАНУ 27 РОКІВ ЗАСЛАННЯ У СОЛОВЕЦЬКОМУ МОНАСТИРІ ПЕТРО КАЛНИШЕВСЬКИЙ
У поході полки й сотні йшли з своїми обозами, та артилерією (на п’ять - десять козаків був один віз). На ворожій території перед військом йшли розвідники. Коли військо залишалося в одному місці на довгий час, то будувались намети або курені та створювалася ціла система маяків-гляд з відповідною сигналізацією (вогневою, руховою).
Піхота застосовувала особливу тактику. Шикувалася в три шеренги: перша шеренга - стріляла, друга – подавала рушниці, а третя їх заряджала, що давало можливість вести безперервний вогонь по противнику Козацька артилерія у бою мала другорядне значення. Гарматою, як правило, розпочинали бій. Під час бою артилерія застосовувалася рідко.
На високому рівні у запорожців була розвідувальна та сторожова служба. Створювалася ціла система вишок із відповідною сигналізацією (вогнем, рухами) — прообраз світлового телеграфу. Сигнал про небезпеку від самого кордону послідовно передавався до козацького війська. Козаки вміло вели розвідку, навіть у стані ворога.
Вони були озброєні шаблями, рідше — короткими списами, стрілами, а також вогнепальною зброєю: мушкетами, пістолями, самопалами, рушницями. Запорожців називали «рушничним військом», бо рушниця була найважливішою козацькою зброєю. У козаків були також бойові молотки (келепи), якірці, рогульки, що застосовувались у боротьбі проти ворожої кінноти.
Військовий флот війська становили виключно чайки, які називали байдаками. Вони були невеликі — 20 м завдовжки і 3—4 м завширшки, з обох боків мали по 15—20 весел, посередині кріпили щоглу з вітрилом; були озброєні легкими гарматами і брали на борт 50—70 осіб. Запорожці використовували також трофейні турецькі галери.
Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. За сигналом (церковним дзвоном) вони вставали до сходу сонця, молилися і йшли, незважаючи на пору року, на річку купатися. Потім снідали в куренях. Після сніданку — спільна молитва у церкві, прання білизни, лагодження одягу, зброї, човнів, укріплень, інші роботи.
Після обіду співали пісні та думи, слухали розповіді старших, гру кобзарів. Частина козаків готувалася до служби у наряді (охорона фортеці, шляхів, переправ). Військовий осавул разом із курінним отаманом проводив огляд підрозділів, що заступали на чергування, відправляв на виконання бойового завдання.
Розглянувши організацію козацького війська ми можемо зробити певні висновки. По-перше козацьке військо дійсно було незалежним політсистемним утворенням, котре згодом набуло всіх ознак держави. Унікальність козацтва в тому, що початкова відсутність чіткого устрою не завадила створити міцну державу, де владу мав саме народ. Отож організація війська запорізького заслуговує уваги.
Після російсько-турецької війни 1768-1774рр. татарсько-турецька загроза була знищена, і тим самим було ліквідовано єдину причину, яка раніше робила для російської влади доцільним існування Запорозької Січі. Відтепер Запорожжя представляло собою лише перепону на шляху імперських планів використання Причорномор’я.
З ініціативи імператриці Катерини ІІ 4 травня 1775 р. доля Січі була вирішена при височайшому дворі. 15 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ, де стояв тільки невеликий гарнізон, і зажадали його капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши сили сторін козаки вирішили скласти зброю. 10 липня 1775 р. вийшов сенатський указ який поклав край надіям козаків на відродження Січі.