Презентація до уроку на тему: „ Діалог культур: „Кримські сонети” Адама Міцкевича – „Кримські спогади” Лесі Українки”

Діалог культур: «Кримські сонети» Адама Міцкевича – «Кримські спогади Лесі Українки

Чим є діалог культур у наш час? Діалог – це специфічний спосіб усвідомлення Всесвіту, мислення, розвитку й реалізації сутності людини. Це вимога часу. Формування глобальної людської цивілізації, численні міжнаціональні конфлікти, потреби пошуку взаєморозуміння, співробітництва зумовили актуальність саме такої форми спілкування.

Палко любив свою Батьківщину, снив нею, але змушений був жити і померти вдалині Найславніша українська поетеса, борець за утворення українського народу, за його консолідацію в політичну націю. Вся сукупність її творів – це образ ідеальної землі, земного раю, що зветься Україною».

Поділ Польщі (1795 рік)

Життя і творчість Адам Міцкевич (1798 – 1855)

Адам Міцкевич народився на хуторі Заосся поблизу невеликого міста Новогрудка (нині Білорусь) в сім’ї збіднілого шляхтича. Батько поета був адвокатом у новогрудському суді і мав репутацію чесної та справедливої людини. Мати поета походила з сім’ї вихрещених євреїв-франкістів.

У 1801 році Міцкевичі перебираються у Новогрудок — старовинне місто, відоме ще з 1116 року. Адам Міцкевич рано втратив батька, тому вихованням займалася мати.

У 1807 році Адам разом із братом вступає до Новогрудської школи. Він був не такий старанний, як брат, але навчався добре. У школі він почав писати вірші. Брат А.Міцкевича Викладач Крем'янецького ліцею. Після закінчення школи Адам вступив на фізико-математичний факультет Віленського університету , а навесні 1816 року перейшов на історико-філологічний факультет, що його закінчив у 1819 році. Серед професорів університету були видатні учені й громадські діячі. Вихованець Вільнюського університету, він вступив у таємне польське товариство молоді - "філоматів", що у своїй програмі проголошували прагнення до знань, але насправді прагнули до визволення й об'єднання Польщі.

У 1822 і 1823 роках за допомогою близьких друзів Міцкевич у Вільно видає два невеликих томики «Поезій». Згодом, у листопаді 1824 року, прибув до Петербурга, звідки потрапив у Одесу, де працював вчителем у Рішельєвському ліцеї. В Україні він перебував понад дев’ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Тут було написано більшість його сонетів, у тому числі «Кримських», балади «Воєвода» і «Дозор».

У 1829 році Адам Міцкевич виїхав за межі Російської імперії, бо його почали переслідувати за поему «Конрад Валленрод». До кінця життя він так і не зміг повернутися до Новогрудка. Проте вся його творчість і все його життя були присвячені його рідному краю. У 1840–1842 роках Адам Міцкевич читає курс слов’янської літератури в Коллеж де Франс у Парижі. Там була видана поема «Пан Тадеуш» (1834). Останні роки життя Адам Міцкевич провів у великій скруті. Тільки в 1852 році йому вдалося знайти роботу бібліотекаря книгозбірні «Арсенал» у Парижі. У квітні 1855 року померла його дружина, залишивши сиротами трьох дітей.

У 1855 році поет прибув до Константинополя, щоб взяти участь у війні проти Росіїї, яку тоді вела Туреччина. Він сподівався створити загін поляків, але не встиг здійснити цього плану. 26 листопада 1855 року Адам Міцкевич помер від холери. Його тіло перевезли до Парижа, а через 40 років перепоховали у Вавельських підземеллях у Кракові. Саркофаг Адама Міцкевича.

Пам’ятники А.Міцкевичу Краків

Брест Новогрудок

Вільнюс

Рольова гра Petersburg, Kijуw, Stebliw, Charkуw, Moskwa – pięć lat więzienia politycznego w głęb chłodnej Rosji.Tęsknota za swym rodzinnym krajem zawsze była zemną. W listopadzie 1824 r. przybyłem do Petersburga. Tam zaprzyjaźnił się z przyszłymi dekabrystami – Biestużewym i Relejewym. Za pomocą przyjaciуł rosyjskich otrzymał pracę w Odesie. Z lutego po październik 1825 r. mieszkałem w tym mieście tylko jeden miesiąc. Byłem bardzo zachwycony tym krajem, W liście do swego przyjaciela pisałem: „ Widziałem Krym. Wytrzymałem straszną burzę na morzu. Widziałem Wschуd w miniaciurze”

Із Петербурга А. Міскевич 25 січня 1825р. виїжджає до України, у місто Одесу на посаду вчителя ліцею Ришельє, яку допомогли отримати російські друзі-декабристи. Він уже ніколи не побачить їх, Рилєєва, Бестужева та ін.: 14 грудня 1825р. Вони візьмуть участь у повстанні на Сенатській площі й будуть страчені та відправлені на каторгу. Вже перебуваючи за кордоном, поет проникливо напише у вірші “ До друзів росіян ” Рішельєвський ліцей, Одеса Міцкевич і Україна

По дорозі в Одесу Міцкевич прибуває до Києва. Про це він писав у листі до Е. Одинця: “Я здоровий. Їду з півночі на другий кінець Європи в доброму настрої. Сьогодні, 5 лютого, був у Києві . Мені сподобалось стародавнє українське місто. Я оглянув Лавру та інші визначні місця ”. Антоній Эдвард Одинець

У Києві Міцкевич познайомився з родиною Головінських і провів у їхньому маєтку у Стеблові декілька днів. Звідси поїхав далі через Єлисаветград (нині Кіровоград). Про свої враження від подорожі він писав Е. Одиницю: Флігель садиби Головінських

“ Перекраяв усю Європу з півночі на південь, а що незвичайне, так це те, що на тих самих санях-річ тут нечувана. Їхав через безлюдні степи, де між одною і другою станцією, на відстані якихось 300км, нічого, крім землі і неба, не видно. У Київській губернії звернув з дороги в село й оглядав вперше скелі, про які ми знаємо тільки з книжок. Для мене це будо нове і цікаве видовище…”

За Міцкевичем постійно спостерігали, як колись і за Пушкіним. В Одесі А.Міцкевич познайомився з Кароліною Собанською , що була таємним агентом царської охранки. Пушкін колись теж захоплювався цією жінкою. Малюнок О.С.Пушкіна Караліна Собанська

На запрошення Собанських Міцкевич подорожує Кримом, бачить “ Схід в мініатюрі”. Поет відвідав Сімферополь, Севастополь, Ялту. Результатом перебувань у Криму став цикл “ Кримські сонети ”. Наприкінці 1825 року Міцкевич залишає Одесу і повертається в Росію. Він хотів поїхати через Київ, але не отримав на це дозвіл. Тому помандрував на Херсон і Перекоп, а далі на Харків

“ В грудні 1825 р. у Харкові я познайомився із відомим українським письменником, знавцем польської літератури, викладачем її в Харківському університеті - П.П.Гулаком – Артемовським. Він зробив вдалий переспів моєї балади “ Пан Твардовський ”(1827). Ми довго підтримували приятельські стосунки ”. З Харкова поет повернувся в Росію, в Москву. П.П.Гулак – Артемовський

Крим омивається Чорним і Азовським теплими морямит

Степові рівнини

Гора Роман - Кош

Гора Чатир - Даг

Краєвиди Криму

Вулкан

Буря на Чорному морі

Кримські гори

Волинь…

Село Колодяжне. Музей – садиба Лесі Українки

Крим – унікальна земля, храм природи, до якого вже кілька століть прибувають пілігримами талановиті митці різних національностей. Тут жили і працювали Адам Міцкевич, О.Пушкін, С.Руданський, А.Метлинський, А.Чехов, Л.Толстой, М.Коцюбинський та багато інших. Крим – невід’ємна частина життя і творчості геніальної дочки українського народу - Лесі Українки.  Л.Українка і Крим

Приречена на постійні мандри, поетеса постійно відчувала себе на роздоріжжі, на семи вітрах. 1890 року, коли Лесі виповнилось дев’ятнадцять років, київські лікарі порадили їй поїхати до моря. Вона поїхала в Євпаторію, де подорожніх зустріло синє, лагідне море, гомінливі чайки. До Євпаторії вона ще приїде за сонцем, за морськими купаннями наступного 1891 року, та пізніше, 1908 року, з чоловіком Климентом Квіткою. Нині в Євпаторії відкрився музей Лесі Українки. Пам'ятник і будівля музею Лесі Українці у Ялті

За старанне лікування Леся була винагороджена матір’ю мандрівкою по найцікавіших місцях Криму. Спочатку вона побувала в Севастополі. Перша зустріч з цим знаменитим містом та його околицями була короткою. Але до нього її мандри ще приведуть 1907 року і подарують спокій, гармонію з природою, нові надії. Це станеться після одруження, влітку 1907 р. Тоді вона разом з чоловіком зручно влаштується у Балаклаві і подружжя проведе там весь виноградний сезон.

Після першої зустрічі з Севастополем Леся з матір’ю поїхала в Бахчисарай, який приваблював усіх подорожніх своєю екзотичністю.  Блукаючи старовинним містом, Леся Українка перебувала у полоні власних поетичних рядків. Так народжувалися вірші «Бахчисарайський дворець», «Бахчисарайська гробниця». 

Завершилась перша подорож Лесі Українки по Криму поїздкою до Ялти. Тогочасна Ялта нараховувала лише чотири з половиною тисячі мешканців, але з кожним роком росла і ставала дедалі популярнішою як курорт. Поетеса тоді не знала, що до Ялти вона повернеться знову і знову. По-своєму вона полюбить місто, охоче запрошуватиме своїх рідних і близьких. Пізнає багато мальовничих куточків Південного берегу Криму. 

Збірки сонетів Міцкевича

Збірка сонетів Лесі Українки «Кримські спогади» Л.Українка у Криму

Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) Сонетний цикл - це сукупність сонетів, об’єднаних в єдине художнє ціле темою, мотивами, ліричними героями. Кожен твір, що входить до складу циклу, може існувати окремо, проте внаслідок такого вилучення втрачається цілісний художній зміст циклу.

Відомий російський літературознавець М.М.Бахтін говорив: „Чужа культура лише в очах іншої культури розкриває себе повніше, глибше. За діалогічної зустрічі двох культур вони не зливаються і не змішуються, кожна зберігає власну єдність і відкриту цілісність, поте вони взаємно збагачуються”. Зі слів вченого випливає, що діалог культур має відбутися з позиції особистості, яка намагається не тільки зрозуміти, але й відчути внутрішній стан образів іншої культури, проникнути у світ письменника. М.М.Бахтін

Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом поплисти! Попливла б я на схід сонця, А від сходу до заходу, Тим шляхом, що проложило Ясне сонце через воду. Не страшні для мене вітри, Ні підводнії каміння, – Я про них би й не згадала В краю вічного проміння. В час гарячий полудневий Виглядаю у віконце: Ясне небо, ясне море, Ясні хмарки, ясне сонце. Певне, се країна світла Та злотистої блакиті, Певне, тут не чули зроду, Що бува негода в світі! Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, – В’ється стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає. Л.Українка «Тиша морська»

Морська тиша А.Міцкевич На верховині Тарханкутській Ясною стрічкою наш вимпел ледве має, I грає лагідно прояснена вода, Немов замріяна про щастя молода: Прокинеться, зітхне — і знову засинає. Неначе прапори, як грізний бій затих, Дрімають паруси; мов ланцюгом прикуте, Судно гойдається, ладне й собі заснути. Зітхнув моряк. В гурті дзвінкий лунає сміх. О море! Є поліп, що у хвилини бурі На дні ховається, у темряві похмурій, А в тишу догори хвилясто вирина. О мисле! Спогадів є гідра мовчазна, Що спить на дні твоїм під бурями й громами, А в супокійну мить все серце пазурами!

Сонет № 6 Бахчисарай Великі та німі Гіреїв двір і сад! По ґанках, що мели покірних баш тюрбани, Через потуги трон і любощів дивани Літає сарана, повзе холодний гад. Повився темний плющ і дикий виноград По вікнах, по стіні подобою альтани. Руїна — пише тут на мурах гість незнаний, Як Валтасарові, на віковічний згад. А в залі ще стоїть окраса мармурова: Гарему то фонтан. Сльоза його перлова Спадає по сльозі і промовля щомить: «О де ви, де тепер, любов, могуття й славо, Що мали у віках сіяти величаво? Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить»

Бахчисарайський палац Фонтан сліз

Бахчисарай

Бахчисарай

Бахчисарай

Фонтан сліз

Фонтан сліз

Сонет № 8 Гробниця Потоцької Зів’яла ти в краю, заквітчанім весною, Трояндо молода, бо линули в імлі Від тебе юні дні, злотисті мотилі, I спогадів чергу лишали за собою. Чому так світяться громадою ясною Зірки, до польської обернені землі? Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі, Сліди повипікав огненною сльозою? О полько! Як і ти, я вмру на чужині. Хай приязна рука мене хоч поховає! Тут мандрівці ведуть розмови негучні, І вчую я слова, що чув у ріднім краї, Поет, складаючи тобі на честь пісні, Побачить гроб і мій — для мене заспіває

Леся Українка, «Кримські спогади. Бахчисарайська гробниця» Палкого сонця промені ворожі На кладовище сиплються, мов стріли, На те каміння, що вкрива могили, Де правовірні сплять, піддані божі. Ні квітів, ні дерев, ні огорожі… І серед пустки, наче на сторожі, Стоїть гробниця. Ті, що в ній спочили, Навіки в ній своє імення скрили. З чужого краю тут слівці бували І тіні бранки любої шукали, — Витає ж тута інша тінь, кривава: Ні, тута не лежить краса гарема, Марія смутна чи палка Зарема, — Тут слочива бахчисарайська слава!

Леся Українка, «Кримські спогади. Бахчисарайський дворець» Хоч не зруйнована — руїна ся будова, З усіх кутків тут пустка вигляда. Здається, тільки що промчалась тут біда, Мов хуртовина грізная, раптова. Тут водограїв ледве чутна мова, — Журливо, тихо гомонить вода, — Немов сльозами, краплями спада; Себе оплакує оселя ся чудова. Стоять з гарему звалища сумні, Садок i башта; тут в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували. Колись тут сила i неволя панували, Та сила зникла, все лежить в руїні, — Неволя й досі править в сій країні!

Висновок Порівняльний аналіз « Кримських сонет » А. Міцкевича і « Кримських спогадів » Лесі Українки дає нам змогу виявити при всіх відмінностях індивідуального стилю спорідненість авторів перш за все на духовному, світоглядному рівні. Поезія як визначного польського поета, так і прославленої української поетеси проникнута життєвою філософією європейських народів, у центрі якої знаходиться вільна індивідуальність з величезною силою волі і високо розвинутими почуттями національної честі і особистої гідності, що не дозволяє коритися під ударами долі. У віршах А. Міцкевича вам відкрилися багатство багатогранної душі поета, його волелюбний дух, глибока натура, цілеспрямованість і допитливість. « Кримські сонети » вражають своєю глибиною і художньою довершеністю. Ця збірка була високо оцінена передовими людьми ХІХ ст., сучасниками поета, принесла йому справжню славу. Відродивши у польській літературі жанр сонета Міцкевич поєднав пейзажну лірику з філософською, з описом душевних переживань героя, що було на той час значним літературним досягненням. Тому книга відразу була перекладена різними європейськими мовами. Українські переклади з’явилися з – під пера Боровиковського Л., М. Зерова, Бориса Тена, М. Рильського.

Висновок Леся Українка ввійшла в літературу як геніальна поетеса – лірик, блискучий перекладач і драматург. ЇЇ вірші, написані прекрасною мовою, повні радості і смутку, повчань мудреця, що говорить притчами, замилувань красою світу цього, щирих почуттів закоханого серця…. Цикл поезій « Кримські спогади »- це один крок до тематичного зближення зі світовою літературою. Ліричний герой Лесі , як і в А. Міцкевича, мандрує і пише свого роду « щоденник мореплавця», де фіксує найкращі моменти подорожі. В них відображено не тільки красу природи, а й стан душі поетеси. Що ж, «однакові обставини викликають у подібних душ однакові думки», - писав О. Маковей. Але не слід забувати, що твори кожного з них є оригінальними. Говорити тут про наслідування не доводиться. Сучасне літературознавство дотримується думки, що «Кримські спогади» є дуже вдалою спробою створити самобутні твори на ідентичну Міцкевичеві тематику в своїй рідній літературі. Це ще один доказ зближення її з вершинами світового письменництва.

Сонет № 4 Буря Вітрила зірвано, ревіння, шум завії, Тривожні голоси і помп зловісний рик, Із рук матросових останок линви зник, Згасає сонця диск — і гаснуть з ним надії. В тріумфі бурянім, серед шумливих стін, Що вгору зносяться в безумній круговерті, Ступив на корабель жорстокий геній смерті, Як воїн, що іде на приступ між руїн. Півмертві там лежать; той руки он ламає, А той товаришам прощання посилає, Той ревно молиться, щоб гибелі втекти. Один лиш із гурта — самотній чужаниця — Гадає: щастя той у світі міг найти, Хто друзів має ще, хто може ще молиться

Сонет № 14 Пілігрим Країна розкоші прослалась підо мною, Вгорі — блакить ясна, тут — лиця чарівні. Чому ж у дальній край так хочеться мені, Чом ще за дальшою я плачу давниною? О Литво! Шум лісів, породжених тобою, Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні, І більше я радів твоїй трясовині, Як цим шовковицям з їх ніжною красою! На лоні красоти, серед казкових див, Чом лину серцем я до молодого ранку, До тої, що колись так ніжно полюбив? В краю, заказанім для мене, ти, коханко, Як ходиш по моїх недавніх ще слідах, Чи згадуєш мене хоч іноді в думках?

Сонет № 18 Аю-Даг Люблю дивитись я із Аю-Дагу скелі, Як спінені вали біжать йому до ніг Рядами чорними — чи, ніби срібний сніг, На сонці виграють, мов райдуги веселі. Штурмують мілину вони у буйнім хмелі, Немов морських потвор іде страшний набіг; Здобудуть — і назад одходить військо їх, Корали й перли нам лишивши на тарелі. Твоя подоба це, поете молодий! Так грізних пристрастей бушує буревій; Та ліру ти підняв — і в серці супокій. Навала відійшла по довгій обороні, Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні. За них віки тобі вінком прикрасять скроні

Підсумкове опитування Що стало поштовхом до написання циклу «Кримські сонети» А.Міцкевича і «Кримські спогади» Л.Українки, і чому цей цикл отримав саме таку назву? Чому в сонеті «Бахчисарай» у центрі уваги поетів опиняється саме фонтан гарему? Яка головна ідея сонета «Гробниця Потоцької»? Які почуття відобразилися в цьому творі? Пригадайте особливості будови сонета. Доведіть, що А. Міцкевич використовував форму сонета. Визначте тип римування та вид сонета.

Домашнє завдання