Презентація до уроку "Нові тенденції у драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст. "

Нові тенденції у драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст. «Стара» і «нова драма». Зміни в драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Драматургічні твори – це твори, призначені для сценічного втілення. Рушій дії – гострий конфлікт. Відтворення подій як живого процесу. Діалогічний виклад художнього матеріалу. Поділ тексту на дії, картини, яви. Наявність ремарок. Особливості:

Жанри драматургіїТрагедія – драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине. (В. Шекспір «Ромео і джульєтта»)Комедія – драматичний твір, у якому дійові особи зображуються у смішних ситуаціях, нещадно висміюються людські пороки та негативні соціально-побутові явища. (М. В. Гоголь «Ревізор»)Власне драма – драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу і складні переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне. (Т. Шевченко «Назар Стодоля»)

Жанри драматургіїТрагікомедія – драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедіїМелодрама – повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, в якому персонажі різко діляться на добрих і лихих. Водевіль – невелика, часто одноактна весела п’єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями, танцями. Містерія – масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд. Драма-феєрія – це різновид драми з фантастичним сюжетом, з неймовірними перетвореннями, де поряд із людьми діють фантастично-міфічні істоти.

«Нова» драма – «трагедія життя», а не «трагедія в житті»представники. Генрік Ібсен (Норвегія)Бернард Шоу (Англія)А. П. Чехов (Росія)М. Метерлінк (Бельгія)Ю. А. Стріндберг (Швеція)Е. Золя (Франція)Г. Й. Р. Гауптман (Німеччина)В. К. Винниченко. Леся Українка. М. Г Куліш Нова драма на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. Драматурги закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. Театр став «інтелектуальним», «дискусійним». На першому плані опинився внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія.

Відмінності «старої» та «нової» драми«Стара драма»«Нова драма»Загальні ознаки. Трагедія. У житті героїв. У житті особистості в суспільстві Центруваги. Конфлікт героїв між собою (зовнішній характер)Конфлікти духовні, ідейні (внутрішній психологізм) Герой. Узагальнений тип людей. Неординарна особистість. ПерсонажіГоловні й другорядні, позитивні та негативні, неоднозначніВажливі всі, хара*ктерніАвтор. Відображає дійсність, зображує духовні пошуки, моралізує,дає власну оцінку, спонукає усвідомити проблему Не дає одностайної відповіді

Відмінності «старої» та «нової» драми«Стара драма»Загальні ознаки«Нова драма»Акторська гра. Вирізнялася підкресленістю, пафосністю у відтворенні емоцій, виконавці ролей промовляли добре поставленими голосами, гучно, особливо часто зі співучими штучними інтонаціями. У новому театрі їхня вимова, інтонації наблизилися до розмовних, стали природнішими, простішими, що мало також створювати ефект живого реального життя на сценіБудова. Зав’язка – розвиток дії – кульмінація – розв’язка. Зав’язка – розвиток дії – кульмінація – дискусія. Фінал. Завершений розв’язкою. Відкритий, незавершений, спонукає до суперечок, роздумів

Відмінності «старої» та «нової» драми«Стара драма»Загальні ознаки«Нова драма»Жанр. Трагедія, комедія, драма. Синкретичний - трагікомедія. Глядач Споглядає Переживає разом з героєм, продовжує думати над проблемою й після спектаклю. Представники Есхіл, В. Шекспір, Мольєр. Г. Ібсен – Норвегія,М. Метерлінк – Бельгія,А. Чехов – Росія,Б. Шоу – Англія. І взагалі учення світ не в тому, щоби знанням себе напхати всяким. А вибрати, що може знадобитись. Генрік Ібсен, «Пер Гюнт»

Генрік Ібсен1828-1906 Роль Г. Ібсена в розвитку світової драматургії, його новаторство. Генрік Ібсен народився у норвезькому містечку Шієні в родині заможного комерсанта. Коли хлопчикові було 8 років, батько розорився і для родини настали скрутні часи. У 16 років Генрік починає самостійне життя учнем аптекаря, саме тоді він починає писати перші вірші. Генрік мріє стати лікарем, готується до вступних іспитів, але захоплюється театром і полишає навчання назавжди. Завдяки публікації п’єс «Катиліна» та «Богатирський курган» Генрік Ібсен у 24 роки отримує посаду драматурга, режисера та художнього керівника норвезького театру в Бергені.1850 року переїздить до Кристіанії (Осло), стає професійним літератором.

У 1857 році очолює столичний норвезький театр, але керівництво театру було незадоволене, бо його п’єси були провальними.1864 року виїхав за кордон, де й прожив – у Римі, Дрездені та Мюнхені до 1891 року. Подорожуючи світом, Ібсен робить дорожні замітки, які потім успішно видає. Всесвітньо відомим Ібсена зробили написані ним у той період твори «Ляльковий дім», «Пер Гюнт» та «Підпори суспільства». Усю творчість Генріка Ібсена умовно поділяють на три періоди:І.(1848-1864) – Національно-романтичний. Проблематика боротьби Норвегії за незалежність, її героїчної минувшини: (Іванова ніч).ІІ.(1865-1884) – Реалістичний. Проблематика: брехлива, подвійна мораль суспільства: («Бранд», «Пер Гюнт», «Ляльковий дім»).ІІІ.(1885-1900) – Психологічне осмислення життя. Герої Ібсена високоморальні, сповідують прекрасні ідеали: «Дика качка», «Жінка з моря»

Восени 1891 року Ібсен повернувся на батьківщину, а в 1898 році Норвегія урочисто відсвяткувала сімдесятиліття великого письменника. У 1905 році норвежці здобули омріяну свободу. Святкував її і Г. Ібсен, щоправда на той час життя його вже добігало кінця. На честь Генріка Ібсена названий кратер на Меркурії. З 1986 року в Норвегії вручають національну Премію Ібсена за внесок у розвиток драматургії, а з 2008 року – заснована Міжнародна премія Ібсена. У місті Шієн діє Театр Ібсена. Від прізвища письменника походить назва нового літературного явища – «ібсенізм».«Ібсенізм» – особливість художнього мислення, творчого методу, який полягає у розкритті трагізму життя через психологічні колізії, поєднанні зовнішньої та внутрішньої дії, інтелектуально-аналітичному підході до подій та образів, філософському осягненні дійсності, широкому використанні підтексту, символіки тощо.

«Ляльковий дім» як соціально-психологічна драма. П’єса «Ляльковий дім» - це класичний зразок соціально-психологічної драми, драми про дім, сім’ю, людей, які прожили разом багато років, але так і не змогли стати щасливими. В основі сюжету – реальний факт, що був засвідчений у данському містечку. Прототип Нори – Лаура Кілер, яка стала жертвою через консервативні погляди суспільства. На відміну від Лаури, Нора сама йде з дому, сама протиставляє себе суспільству. Це її свідоме рішення. Соціально-психологічна драма – змалювання високоінтелекту-альних людських характерів, складних переживань; увага з побутових обставин переноситься на психологію персонажів.«Але весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була тут твоєю лялькою, донькою. А діти були вже моїми ляльками.»

Асоціативне гроно до поняття «Ібсенізм»ІБСЕНІЗМ- інтелектуальний підхід - боротьба з лицемірством- символіка- експериментаторство- нова драма- ідеї як рушій сюжету- зовнішня і внутрішня дії- митці: Шоу, Чехов, Метерлінк