Презентація до уроку " Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку ХХ століття"

Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях на початку ХХ ст.

Особливості розвитку українського руху: В Австро-Угорській імперії на поч. ХХ ст. значно активізувалося суспільно-політичне життя. Для Галичини основним залишалось українсько-польське протистояння. Завдяки діяльності українських політичних партій , громадських організацій сформувалося свідоме до своїх інтересів українство. Українські діячі розгорнули боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців. ЇЇ основні форми були передвиборча агітація, демонстрації, сутички з поліцією; стабільно діяла мережа освітніх, культурних, наукових установ. Вагомі здобутки українського руху в Галичині у відстоюванні своїх національних інтересів, досягнуті наприкінці XIX — на початку XX ст., свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Унаслідок цього тогочасні українські діячі вважали Галичину «українським П’ємонтом».

Робота з історичним джерелом: Зі статті М. Грушевського «Український П'ємонт» у журналі «Український вісник» від 28 травня 1906 року. У міру того, як національний український рух у Галичині міцнів і зі стадії наївного романтизму переходив до вирішення завдань культурного, соціального і політичного розвитку народу, літературна і громадська українська діяльність, що велась у ній місцевими й українськими силами Росії, набуває все більше значення для всіх українських земель. В останнє десятиліття XIX ст. Галичина, незважаючи на власні досить важкі умови національного і економічного існування, стає центром українського руху і щодо українських земель Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювалися і вдосконалювалися засоби національного, культурного та політико-громадського відродження українського народу.1. Пригадайте, що таке П'ємонт. Яку роль він відіграв в італійському національному відродженні? 2. У чому, на думку М. Грушевського, полягають можливості Галичини відіграти роль «українського П'ємонту»?

Активізація українського руху в Галичині на початок ХХ ст. У 1900 р. українські громадські діячі провели в Галичині й Буковині численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини та приєднання до останньої українських земель Буковини. На студентському вічі у Львові 14 липня 1900 р. тодішній студент, а згодом визначний громадський діяч Лонгін Цегельський виголосив програмову заяву: «Залишається одне, створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом... Тільки в такій державі, тільки в самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація». Прагнучи досягти підтримки цієї ідеї, українські громадські діячі йшли до сіл. Допомагаючи українським селянам боротися за свої права, вони водночас сприяли усвідомленню ними необхідності бути господарями на власній землі.

1899 р.у Львові створено Українську національно-демократичну партію ( УНДП) – найвпливовіша в Галичині

Реформи виборчої системи в Австро-УгорщиніУ 1907 р. впроваджено загальне виборче право для чоловіків: 27 депутатів від Галичини та 5 депутатів від Буковини.14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту: збільшили своє представництво до 62 місць (27%). Однак реформу сейму так і не було здійснено через початок Першої світової війни.

БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ. Боротьба за український університет стала важливим питанням для Галичини. Австрійська влада в 1871 р. дозволила замінити у Львівському університеті німецьку мову викладання на польську або українську. Оскільки рішення про це приймали викладачі університету, більшість із яких становили поляки, то цей навчальний заклад перейшов на польську мову викладання. Протести студентів-українців та української громадськості ігнорувалися. За підтримки українських політичних партій краю студенти розгорнули боротьбу за створення у Львові українського університету. 8 жовтня 1901 р. відбулося академічне віче, на якому поряд зі студентами, що висували цю вимогу, був присутній М. Грушевський. Це віче започаткувало серію політичних демонстрацій на підтримку українського університету. Справа набула розголосу. Голова УНДП, посол австрійського парламенту Ю. Романчук 19 листопада 1901 р. вніс на розгляд палати депутатів пропозицію щодо заснування у Львові українського університету. Одночасно із цим близько 440 студентів-українців оголосили бойкот Львівському університету, подали заяви на вихід із нього та поїхали продовжувати навчання до Відня, Праги й Кракова. Ці події привернули увагу громадськості краю до проблеми університету. Проте поляки не бажали поступатися українцям. Міська рада Львова навіть закликала польську молодь силою не допустити заснування українського університету. Польські студенти створювали «боївки», які нападали на студентів-українців. Останні у відповідь організовували власну самооборону.

Надгробок Адама Коцка на Личаківському кладовищі у Львові, український студент який загинук у збройній сутичці з польськими студентами

Діяльність організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт» (пробудження національної свідомості та національно-патріотичного виховання молоді) «Сокіл»(1894 р., м. Львів) фізкультурно-спортивне та протипожежне товариство Іван Боберський1914 р. в Галичині та Буковині діяли 974 осередки «Соколу»(33 тис. осіб) «Січ» (1900 р., с. Завалля) Кирило Трильовський фізкультурно-спортивна організація1913 р. в Галичині діяло 900 осередків «Січі» (80 тис. осіб) «Пласт»(1911, м. Львів)дитячо-молодіжна скаутська організація1912 р. товариство « Січових стрільців»

Сепаратизм – прагнення відокремлення від держави якої-небуть області чи регіону. Напередодні Першої світової війни в українській політичній думці, як і в середовищі деяких інших європейських національних рухів, сформувалася ідея використання міжнародних воєнних конфліктів для здобуття політичної самостійності України, тобто ідея сепаратизму. У грудні 1912 р. на спільному таємничому засіданні політичних партій Галичини затвердили заяву: «Коли прийде до війни між Австрією та Росією, то все українське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого ворога України». У липні на ІІ Всеукраїнському студентському з'їзді у Львові з цією ідеєю виступив Дмитро Донцов.

Український рух в Буковині та ЗакарпаттіРобота з історичною інформацією: Дмитро Дорошенко про успіхи національного руху в Буковині:«Маленька Буковина почала відроджуватись на початку 80-х рр. стаючи щораз ближче до галицького та загальноукраїнського життя.. У 80-х рр. вперше провели буковинські українці своїх послів до Буковинського сейму, а по виборах 1911 р. мали їх 17 на всіх 53 послів. До парламенту у Відні висилала Буковина 5 послів, які виступали звичайно разом з українськими послами Галичини. Перед війною Буковина на 300 тисяч українського населення мала три українські гімназії, 1 учительську семінарію, українська народна школа була в кожному селі. Широко були розвинені читальні по селах, «Січі» та кооперативи. Н. Полонська-Василенко про життя українців у ЗакарпаттіТяжким гнітом для Закарпаття була влада Угорщини. Автономію, яку було здобуто для частини Закарпаття, скасовано. Урядовою і укладовою мовою в школах стала угорська. Навіть у парафіяльних школах введено угорську мову… Міністерство освіти почало вживати латинську абетку замість української. Мадяризація нищила українську культуру, господарське життя. Природним наслідком поширення мадяризації було зростання москвофільства. Це було природним явищем, протестом проти акції угорців, самообороною проти національного знищення».

Підведення підсумків!!!На початку ХХ ст. здобутки українського національного руху в Галичині перетворили її на «український П‘ємонт»Унаслідок наполегливої боротьби українців Галичини, спираючись на свої політичні партії, змогли досягти певних результатів у боротьбі за загальне виборче право та реформу крайового статуту. Вагомими були успіхи тогочасного українського руху у Буковині. У Закарпатті український національний рух залишався досить слабким.