Презентація до уроку: "Творчість Катерини Білокур. Квітка - Душа"

КВІТКАДУША

Білокур Катерина Василівна (24 листопада 1900 р. – 9 червня 1961 р.) – українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня народного декоративного живопису. Творчість художниці належить до найкращих здобутків української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення та дослідження мистецтвознавців.

Біографія. Народилася Катерина Білокур 7 грудня 1900 року (24 листопада за ст. стилем), в день Святої мучениці Катерини, в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Яготинський район Київської області) в родині заможних селян. Її батьки, Василь Йосипович та Якилина Павлівна, були не бідними селянами, тримали худобу, мали будинок, критий залізом, а головне — землю. Батько художниці, Василь Йосипович, володів двома з половиною десятинами, дід був, очевидно, ще заможнішим. Крім Катерини, в сім'ї були ще два сини — Григорій і Павло.

Малюванням Катерина захопилася у підлітковому віці. Перші свої малюнки вона робила вуглинкою, добутою з печі. Використовувала замість справжніх фарб сік бузини, калини, буряка, цибулі. Батьки не схвалювали заняття доньки, сварили її і суворо забороняли витрачати час на «мазюкання». Та попри заборони, дівчина не залишила вже улюблену справу, малювала потайки.

1928 р. Білокур довідалася про набір студентів до Київського театрального технікуму. Вирішила випробувати свої сили вже як акторка, та знову отримала відмову, бо немає документу про закінчення семирічки. У відчаї навіть їздила до Канева на Тарасову гору й просила в Кобзаря благословення на художню працю. У родині ситуація погіршувалася, ніхто не розумів захоплення Катерини. Восени 1934 р. вона робить спробу вкоротити собі віку – втопитися. Як наслідок – застудила ноги, але батьки врешті дозволили їй займатися малюванням. Нестерпний відчай Катерини

Не маючи зв’язків і ледь вміючи писати, Катерина надіслала листа популярній у 1940-х роках співачці Оксані Петрусенко. Почула по радіо її пісню «Чи я в лузі не калина була», пройнялася, намалювала калину в різних варіантах і надіслала малюнки просто у театр: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко». Співачка була вражена і звернулася у Центр народної творчості з проханням знайти цю талановиту художницю з народу. І її таки знайшли – до Катерини навідався особисто керівник Полтавського обласного Будинку народної творчості.

Перші роботи. Художниця сама навчилася розводити фарби, ґрунтувати полотно, робити саморобні пензлики, розрізняти кольори, групувати палітру барв. Малювати починала з портретів своїх близьких родичів. Перші її роботи: «Жінка в зеленому корсеті» (1920-ті рр.), «Портрет Олі Білокур» (1928), «Портрет Надії Кононенко» (1929), «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932-1933) та інші свідчать про прагнення художниці досягти портретної схожості.

«Жінка в зеленому корсеті» 1920 «Портрет Надії Кононенко» 1929

Портрет Надії Білокур 1941 Портрет Олі Білокур 1928

Портрет племінниць художниці 1937 - 1939 Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач 1932 - 1933

Автопортрет 1950 р.1955 р.1957 р.

У 1940 р. у Полтавському будинку народної творчості відкрилась перша персональна виставка картин Катерини Білокур. Складалася вона з 11 робіт. Згодом така виставка відбулася і в Києві. Пізніше картини художниці експонувалися в найкращих галереях Полтави, Києва та інших міст країни.

Мистецька галактика із квітівЇЇ пензлю був підвладний портрет, пейзаж, натюрморт. Та особливу мистецьку галактику Катерина Білокур створювала із квітів. На своїх картинах вона щедро посіяла найулюбленіші квіти української землі – калину, мальви, півонії, жоржини, нагідки, ромашки, чорнобривці, барвінок, кручені паничі, колосся жита, пшениці, ячменю, головки соняшників.

«... А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любові – моєї великої любові!... Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин та одна другої чудовіші, та одна від другої красивіші – та все ж і квіти…».

Закохана у дивосвіт квітів. Катерина Василівна настільки вміло комбінувала кольори, що від її картин важко було відірватися. Вона зображувала на своїх полотнах душевну красу українського народу, мальовничо відтворювала природу, але найбільше вражали художницю квіти. Вона малювала кожний листочок, кожну пелюсточку, стеблинку. Цікавим фактом є те, що вона ніколи не зривала квіти, які малювала, адже вважала, що вони живі, часто називала їх дітками. Художниця могла поїхати далеко, аби намалювати квіти, які їй сподобались. Наприклад, закохана у дивосвіт квітів жінка йшла за тридцять кілометрів пішки під Пирятин, аби там у лісі побачити, як цвіте конвалія.

Саморобне приладдя. Олівцем і аквареллю художниця користувалася не надто охоче, спершу використовувала саморобні фарби, а пізніше, коли навчилася ґрунтувати полотно, полюбила олійні: кіновар – світло- і темно-червона, кобальт – темно-синя, ультрамарин – синій, кадмій – червоний, краплак – темно-рожевий. Це її улюблені кольори. Пензлики виготовляла власноруч – із котячої та коров’ячої шерсті й вишневих гілочок та жерсті з консервних банок. Саморобні пензлики були такі тоненькі, що нагадували голку. Розріджувачем слугувала лляна олія. Слід додати, що для кожної фарби Катерина Білокур робила окремий пензель.

Перед тим як почати роботу над картиною, художниця довго виношувала задум, вивчала навколишню природу, найтонші нюанси сонячного освітлення. Вона ніколи не робила попередніх ескізів, етюдів з натури, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень. У своїх картинах вона хотіла передати тісний зв’язок людини з природою. Композицію вона тримала в голові. Робота над картиною могла тривати роками. У хвилини відчаю вирушала в поле, вчилася в матінки-природи. Творчий стиль та художні прийоми

Вона дуже любила ультрамарин і синій кобальт – найвдаліші та чисельніші картини написані саме у цих відтінках. Найбільше Катерина малювала квіти. Три жоржини могла виводити тижнями, виписувала кожну прожилку на пелюсткові. За цю детальність її манеру часто називають «вишивкою олійними фарбами на полотні». З вишивання вона запозичила й спосіб закріплення полотна на підрамнику. Зазвичай, для кожного полотна робиться індивідуальний підрамник, й полотно на ньому закріплюється нерухомо і назавжди. А Катерина Білокур, всупереч правилам, кріпила полотно на підрамнику шпагатом, а коли картина була завершена, знімала її та кріпила на раму інше полотно.

Рідкісний дар художника. Катерина Білокур володіла рідкісним даром художника - абсолютним відчуттям кольору. Її художня манера сформувалася ще на початку 30-х і майже незмінною залишалася впродовж усіх років її творчості. Саморобні тоненькі пензлики художниці сприяли делікатному письму: мазочок на картинах рівний, а барви на її роботах неначе світяться. Твори художниці ювелірні, доведені до віртуозності. Фахівці вважають, що ніхто ще не зміг повторити її стиль.

У неї є два способи розміщення квітів – «чи в пучок, чи в вінок». У багатьох випадках у Білокур подається ускладнений, метафоризований образ вінка, побудованого з багатьох пучків квітів, нерідко й окремий пучок має у своїй основі трансформований вінок. Кожній квітці на картині призначене своє місце, вважала Білокур. Розпочинаючи нову картину художниця знала місце для кожної квітки.

Одним з найважливіших правил створення картин було малювання лише з натури. На думку авторки чарівних картин, кожна квітка має душу, якщо ж зірвати квітку, то вона стає мертвою, тобто втрачає ту важливу частину – душу, яку Білокур так майстерно відображала пензлем. Квітка-душа. Квітка на картинах становить феномен життя, неземну красу, яка полонить та чарує глядача. Часто Катерина Василівна не лише відтворювала певну квітку, а по-мистецькому осмислювала її, додавала певні елементи, саме тому образи, створені на картинах, можуть розглядатися по-різному.

Коли художниця захоплювалася світом краси, у неї зникали часові рамки, тому на картинах зображені квіти та овочі різних пір року. Дивлячись на майстерно відтворені квіти, глядачі ніби фізично вдихають п’янкий аромат квітів, від якого хмеліє голова, пахощі трав, які переносять десь на широке поле і наштовхують на глибокі роздуми. У ботанічній подібності її квітів і рослин, фруктів, овочів, злаків, дарів рідної Богданівки угадується мрія про ідеал. Віднаходиться втрачена опора, яка є такою важливою для кожного з нас.

Та все ж квіти залишалися «Головними героями» полотен. Півонії 1946)Букет квітів 1954

«Краса природи, нескінченна кількість відтінків на пелюстках квітів, гра світла і тіні у прохолоді левад – усе це невідступно ходило за мною», - писала Катерина Білокур, «і примушувало малювати».

Картина “Натхнення” художника М. Малинка на якій зображена Катерина Білокур за роботою

Квіткові композиціїЦікавим є те, що художниця зображує і цвіт, і плід водночас. Серед основних квіткових композицій Катерини Білокур бачимо «Квіти за тином» (1935р.), «Польові квіти» (1941р.), «Буйна» (1944-1947рр.), «Декоративні квіти» (1945р.), «Квіти на блакитному тлі» (1942–1943 рр), «Півонії» (1946 р.), «Квіти та горіхи» (1948 р.), «Букет квітів» (1940-1950-х рр.), «Квіти, яблука і помідори» (1950 р.), «Городні квіти» (1952р.) та інші. Це картини, які заслуговують на світове визнання. Мистецтвознавці порівнюють картини Катерини Білокур з полотнами найвидатніших голландських художників.

Польові квіти 1941 Квіти за тином 1935

Декоративні квіти 1945 Буйна 1944 - 1947

Городні квіти 1952 Жоржини 1957

Мальви і троянди 1954 - 1958 Квіти і калина 1958

Букет квітів 1960 Квіти 1959

Півонії 1958 Півники 1950-ті

Квіти ввечері 1942 Півонії 1948

Натюрморт з квітами, яблуками та помідорами 1950 Окрім квітів, Катерина писала натюрморти, найвідоміші з них: «Снідання» (1950), «Квіти, яблука, помідори» (1950), «Натюрморт з колосками і глечиком» (1958-1959), «Натюрморт» (1960). Натюрморт зі сніданком 1950

Натюрморт з колосками і глечиком 1958-1959

Привіт урожаю 1946 Натюрморт «Бурячок» 1959

Натюрморт "Кавун, морква, квіти" 1951 Натюрморт з хлібом 1960

Натюрморт з квітами та горіхами 1948 Богданівські яблука 1958-1959

Квіти та овочі 1959-1960 Пшениця, квіти, виноград 1950-1952

У 1934 році Катя Білокур створює “Берізку” – одну з перших картин, які принесли їй всесвітню популярність. Через рік з’являються “Квіти за тином” – інший прославлений шедевр. Так, за роботою в городі, по дому та в малюванні минають роки…Квіти за тином 1935 Берізка 1934

Наприкінці 1940-х з-під пензляудожниці народилися чимало композицій, які принесли їй визнання. Одним із таких шедеврів було полотно «Цар-колос», у якому Білокур відтворила життєдайну силу хліба. Картина одразу стала найбільш впізнаваною з робіт мисткині. «Цар-колос» експонували на Міжнародній виставці в Парижі в 1957 році. Цар-колос 1949 Цар-колос 1947

Виставка у ФранціїТоді до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі ввійшли три роботи української художниці: «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» (дві перші загадково зникли, так і не повернувшись в Україну). Цар-Колос. Берізка. Колгоспне поле

Визнання таланту. Там її побачив Пабло Пікассо. Вражений полотном, він зазначав: «Це геніальна українська жінка. Якби ми мали художницю такого рівня, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»

Колгоспне поле 1948-1949

А далі була війна…У роки Другої світової війни Білокур майже не малювала. Лише в 1942-му створила один із своїх шедеврів «Квіти на блакитному тлі» й подарувала картину Київському музею імені Тараса Шевченка. У 1944 році, після звільнення від нацистської окупації, Музей українського народного декоративного мистецтва купує у Катерини Білокур багато її полотен. Квіти на блакитному тлі

ПейзажіОсінь 1960 Вересень в селі Богданівка на греблі 1956

«ПЕЙЗАЖ З ВІТРЯКОМ»

Хата в Богданівці 1955 За селом 1956

Рано навесні 1958 Гай 1955

На кручі 1950 Колгоспниця 1949

Нагороди. У 1949 році Білокур стала членкинею Спілки художників. У 1951 р. Білокур отримала одразу дві нагороди – “Знак Пошани” та звання Заслуженого діяча мистецтв України, у 1956 році – одержала звання Народного художника України. Твори Катерини Білокур часто експонувалися на виставках у Полтаві, Києві та інших містах світу.

Нелегке життя. Попри те, що Катерина Білокур стала визнаною художницею, життя в неї було нелегке. Тяжко хворіла, давалися взнаки злидні тогочасного сільського побуту, невлаштованість в особистому житті, хвороба матері. До хворих ніг додався ще й нестерпний біль у шлунку – рак. Операція, яку зробили художниці у Яготинській лікарні, не допомогла, і 9 червня 1961 року вона відійшла у засвіти.

Музей-садиба К. Білокур. У 1977 року в селі Богданівка відкрито меморіальний музей Катерини Білокур, на території якого встановлено пам'ятник (роботи її племінника — Івана Білокур).

У будинку зберігаються особисті речі, документи художниці, деякі картини, а остання робота, яку Катерина не встигла закінчити, стоїть на мольберті — жоржини на блакитному тлі.

На аверсі монети зобразили малий Державний Герб України, квіткове поле, створене за мотивами картин художниці та написи: «УКРАЇНА», «2000», «2», «ГРИВНІ», логотип Монетного двору Національного банку України. На реверсі монети розмістили поясне зображення художниці, створене за мотивами її автопортрету, круговий напис: «КАТЕРИНА БІЛОКУР» та «1900—1961». Марка України "народний художник", 2000 Ювілейна ваза до 90-річчя Катерини Білокур. Скульптор — Укадер Ю. А., Яготинська картинна галерея. Пам'ятник Білокур у БогданівціІменна монета номіналом 2 гривні, 2000 Вшанування пам'яті

У Яготинському історично-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її мальовничою та графічною спадщиною, а у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві є велика «білокурівська» зала, в якій зібрано найкращі її твори. Композитор Леся Дічко у 1983 році створила балет «Катерина Білокур», поставлено однойменну телевиставу (1980), документальний фільм «Чарівний світ Білокур» (1986) та художній двосерійний фільм «Буйна» (1989).

У творчому доробку Катерини Білокур нараховують, за одними даними, понад 80, за іншими, близько 120 картин. Найбільша колекція полотен художниці зберігається у Національному музеї декоративного мистецтва на території Києво-Печерської лаври, по кілька робіт мають Національний музей ім. Тараса Шевченка, Літературно-меморіальні музеї-квартири Павла Тичини та Миколи Бажана, Яготинський історичний музей.