Бухти порізали низький берігся. Всі вітрила втекли в море,А я сушила солону косу. За версту від землі на плоскому камені…Я народилась в перед місті Одеси, у містечку з мальовниою назвою Великий Фонтан. Дитиною мене перевезли до Царського Села, але літні місяці я проводила на Чорному морі
Певні періоди життя пов’язані з Києвом. У 1906–1907 роках Анна Ахматова навчалася в Київській Фундуклеївській гімназії. Вже за рік закінчила юридичний факультет Вищих жіночих курсів при Київському університеті ім. Святого Володимира. У Києві вона почала писати свій «Київський зошит», багато її віршів присвячено цьому місту.
У Києві вона почала писати свій «Київський зошит», багато її віршів присвячено цьому місту. Давній Київ ніби вимер, Дивний мій приїзд. Над рікою Володимир Чорний хрест підніс. Серед саду темнокорі Липи й осокір, І до Бога світять горі Діаманти зір. Шлях високий, шлях офіри Тут закінчу я,— Де лиш ти, мені до міри, І любов моя. Літо 1914 У Києві на місці нинішнього «Українського дому» за царських часів був готель «Європейський», ...
Вінчання їх відбулося 25 квітня 1920 року в Миколаївській церкві на Микільській Слобідці, поблизу Києва. Ця церква була невелика, з куполами пірамідальної форми. За свідченням старожилів, всередині була дуже затишною, ікони по-домашньому прикрашались вишитими рушниками. Є два цікаві припущення, пов’язані з цією церквою: вона перебувала поблизу Дарниці, де в той час жила мати Анни Андріївни, Інна Еразмівна, і, крім того, була присвячена святому Миколаю Марлікійскому, покровителю Миколи Гумільова. У зошиті Анни Ахматової зберігся навіть запис “Вінчалися ми за Дніпром у дерев'яній церкві”. Як стало відомо, церква ця простояла до шістдесятих років минулого століття і була знесена у зв'язку з будівництвом станції метро «Лівобережна».
Алушта вночі Свіжішає вітрець, жарота відлягає, Світильник золотий спада на Чатирдаг, Розбився на скалки у нього на плечах I гасне. Мандрівник спинився, поглядає. світлий метеор блакить перетина. Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї, Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах, I квітів музика - солодкий ллється пах, Що для ушей мовчить, до серця промовляє. Мене вколисують пітьма і тишина,- Аж от немовби вся гойднулася колиска: То світлий метеор блакить перетина. О ноче східна! Ти - неначе одаліска, Що поцілунками зчаровує до сну І раптом будить знов жадобу вогняну.
Озеро Світязь. Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,Прагне на все надивитись,Хай у Плужинськім бору побуває,Гляне на озеро Світязь. В пущі дрімучій розкинулись води —Ясна і чиста рівнина,Пуща їх тінню густою обводить,Озеро — ніби крижина. А як нічною проїдеш порою —Станеш, затримавши подих: Зорі побачиш вгорі й під собою,Місяць у небі і в водах…