Презентація"Думи мої ,думи..."

МоїРоздуми над віршем Т. Г. Шевченка «Думи мої, думи мої» Безклепченко Інна Анатоліївна

«Ми всі на вічному шляху до Шевченка»Кожен з нас приходить до тої, чи іншої книги, розповіді, поеми, історії або вірша своєю дорогою і за різних обставин. Неможливо їх усі перерахувати, а іноді навіть і прослідкувати. Взагалі, щодо творчості Кобзаря, здається, все починається зі шкільної програми та ,буває, що нею і обмежується. Але зараз це змінилося.

На 100-ий день війни в Україні відомий та дуже популярний в країні співак Артем Півоваров в дуеті з Надією Дорофєєвою презентували пісню «Думи» на вірш Тараса Шевченка. Сучасна пісня пронизана тугою і сумом за вітчизною витримкою в 183 роки. Це чіпляє настільки, що після прослуховування, одразу хочеться перечитати повну версію вірша. Впевнена, що разом з зі мною тисячі українців усіх поколінь взяли до рук «Кобзар» за покликом серця.

«Думи мої, думи мої»Тарас Григорович Шевченко1839

За карії оченята,За чорнії брови. Серце рвалося, сміялось,Виливало мову,Виливало, як уміло,За темнії ночі,За вишневий сад зелений,За ласки дівочі... За степи та за могили,Що на Україні,Серце мліло, не хотіло. Співать на чужині... Не хотілось в снігу, в лісі,Козацьку громаду. З булавами, з бунчугами. Збирать на пораду. Нехай душі козацькіїВ Украйні витають —Там широко, там весело. Од краю до краю... Як та воля, що минулась,Дніпр широкий — море,Степ і степ, ревуть пороги,І могили — гори,—Там родилась, гарцювала. Козацькая воля;Думи мої, думи мої,Лихо мені з вами!Нащо стали на паперіСумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв. В степу, як пилину?Чом вас лихо не приспало,Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило,Поливали сльози... чом не затопили,Не винесли в море, не розмили в полі?. Не питали б люде, що в мене болить,Не питали б, за що проклинаю долю,Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—Не сказали б на сміх... Квіти мої, діти!Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?Чи заплаче серце одно на всім світі,Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав... Може, найдеться дівоче. Серце, карі очі,Що заплачуть на сі думи,—Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих —І пан над панами!Думи мої, думи мої,Лихо мені з вами!

Заховаю змію люту. Коло свого серця,Щоб вороги не бачили,Як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон,Літає та кряче,А серденько соловейком. Щебече та плаче. Нишком — люди не побачать,То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози,Нехай собі ллються,Чуже поле поливають. Щодня і щоночі,Поки, поки... не засиплють. Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить?Журба не поможе. Хто ж сироті завидує —Карай того, боже!Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас,—Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти!В нашу Україну,Попідтинню, сиротами,Там шляхтою, татарами. Засідала поле,Засівала трупом поле,Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом. Виросла могила,А над нею орел чорний. Сторожем літає,І про неї добрим людям. Кобзарі співають,Все співають, як діялось,Сліпі небораки,—Бо дотепні... А я... а я. Тілько вмію плакать,Тілько сльози за Украйну... А слова — немає... А за лихо... Та цур йому!Хто його не знає!А надто той, що дивиться. На людей душою,—Пекло йому на сім світі,А на тім... Журбою. Не накличу собі долі,Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дніЯ їх заховаю,А я — тут загину. Там найдете щире серцеІ слово ласкаве,Там найдете щиру правду,А ще, може, й славу... Привітай же, моя ненько,Моя Україно,Моїх діток нерозумних,Як свою дитину.1839

Болісні риторичні запитання крають серце поетові, як і серця всіх українців сьогодні. Туга за Долю народу і землі нашої, вкритої Попелом і просякнутою кров’ю поколінь українців, загиблих в боротьбі за волю протягом сторіч наповнює душу. Ми живемо в історичні часи. Ми всі віримо, що саме зараз здійсниться настанова Великого Кобзаря «Борітеся – поборете!» Доля України і доля Шевченка невіддільні. За аналогіями нашого сьогодення, - це Шевченко перший вийшов на Майдан-іще тоді, коли там нікого не було. Він, власне, й створив наш Майдан-революційний, буремний. Він першим став на цьому Майдані, випроставшись на повен зріст, і з гордо піднятою головою й вогнем в очах.