Презентація "Електронергетика України, Вінничини, Ямпільщини"

У Ямпільському районі працює 12 «зелених» електростанцій/ Агроновини / Вівторок, 26 травня 2020 08:31історіяфізикаекологіягеографіяекономіка. Тема роботи: Електроенергетика України, Вінничини, Ямпільщини Автор роботи: Бойчук Анастасія Сергіївна, учениця 11-А класу ОНЗ ЗЗСО І-ІІІ ст. №1 ім. Т. Шевченка м. Ямпіль. Керівник: Зверховська Ніна Георгіївна, вчитель фізики, математики, інформатики ОНЗ ЗЗСО І-ІІІ ст. №1 ім. Т. Шевченка м. Ямпіль

Мета: стимулювати інтерес учнів до проблем електроенергетики, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, використовуючи міжпредметні зв’язки, дотримуючи відповідний їх баланс на кожному етапі. Актуальність: енергетична безпека - найважливіша складова життєдіяльності країни. Одним з аспектів енергетичної безпеки є стан потужностей з виробництва електроенергії та перспективи їх розвитку на найближчу і довгострокову перспективу. Надзвичайно важливо мати таке співвідношення джерел генерації, щоб гарантувати надійне, економічно доцільне, екологічно безпечне електропостачання країни. Об’єкт дослідження: електроенергетика Ямпільщини та Вінничини в різні періоди їх існування. Методи дослідження: описовий збір, систематизація та аналіз. Пропозиції: робота може бути корисною для подальшого використання в галузях: фізика, екологія, економіка, географія, історія.

Перший досвід використання електричної енергії для суспільних потреб на території України мав місце в Києві в 1878 р., коли відомий російський інженер О. П. Бородін застосував для освітлення київських залізничних майстерень чотири електричні світильники. У 1886 р. електричні світильники використовувалися в Києві вже для освітлення саду Шато де Флер (нині територія стадіону «Динамо») і окремих особняків заможних киян. У той же час в м. Полтаві була споруджена перша на території України електрична станція загального користування невеликої потужності. З того часу в Україні починають вводити в експлуатацію електростанції невеликої потужності в містах Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Костянтинівці (Донбас), Львові та Одесі. Передача електроенергії від таких електростанцій здійснювалася на низькій генераторній напрузі повітряними і кабельними лініями простих конструкцій. Проте на 1910 р. на території України (у Донбасі) вперше були встановлені силові підвищувальні трансформатори і почато експлуатацію перших повітряних ліній електропередачі трифазного змінного струму напругою 22 к. В.

Інтенсивне будівництво електричних станцій, електричних мереж і потужних трансформаторних підстанцій на території України почалося лише в період здійснення плану ГОЕЛРО, прийнятого в 1920 р., в якому розвитку енергетики України, особливо району Донбасу, надавалося пріоритетне значення. У 1927 р. на Дніпрі в м. Запоріжжя (до 1921 року Олександрівськ) було почате будівництво найбільшої в Європі Дніпровської ГЕС потужністю 230 тис. к. Вт з подальшим збільшенням потужності станції на перспективу до 560 тис. к. Вт. У травні 1932 р. перші гідроагрегати Дніпровської ГЕС були введені в експлуатацію (мал. 15.2). Високовольтні лінії електропередачі, що відходили від Дніпро. ГЕС, були виконані відповідно до стандарту США з номінальною напругою 154 к. В і стали першою сполучною ланкою між електростанціями Донбасу і Придніпров’я.

Період 1946–1950 років. У післявоєнний період 1946–1950 рр. вирішувалося найважче завдання прискореного відновлення енергетики України. Період 1951–1960 років. Десятиліття 1951–1960 років у розвитку національної енергетики характеризувалося збільшенням встановленої потужності електростанцій і підстанцій по всій території України, а не тільки в місцях післявоєнного відновлення енергооб’єктів. При цьому істотно зросла (приблизно в 3 рази) довжина ліній електропередачі всіх напруг до 220 к. В включно. Період 1961–1970 років. З 1961 р. почався якісно новий десятилітній етап розвитку ОЕС Півдня, результатом якого стало поступове приєднання до об'єднаної енергосистеми всіх локальних енергосистем України та енергосистеми Молдавії. За цей період централізованим електропостачанням була охоплена вся територія України.

Період 1971–1980 років. Початок цього періоду відзначено активним продовженням впровадження енергоблоків теплових електростанцій підвищеної одиничної потужності 300 МВт та переходом до освоєння енергоблоків 800 МВт. Період 1981–1990 років. Період великого будівництва На Рівненській АЕС в 1986 році був введений в експлуатацію третій енергоблок потужністю 1000 МВт, і станція досягла проектної потужності 1880 МВт. На Південноукраїнській АЕС в 1982 році був уведений в дію перший енергоблок потужністю 1000 МВт, а останній, третій, блок станції було запущено в 1989 році. На Хмельницькій АЕС в 1981 році розпочали будівництво першого блоку потужністю 1000 МВт, що був введений в експлуатацію в 1987 році. На Запорізькій АЕС до 1989 року було введено в експлуатацію 5 енергоблоків потужністю 1000 МВт кожний. Період 1991–2009 років. У 1991–1996 рр. у зв'язку з розпадом колишнього СРСР Україна опинилась в умовах економічної кризи, що призвела до різкого зменшення в Україні попиту на електричну енергію.

Енергетична безпека - найважливіша складова життєдіяльності країни. Гарантії енергетичної безпеки Україна зможе мати тільки тоді, коли розвиток її електроенергетики буде спиратися на результати детального аналізу сумісності і пропорцій різних видів генерації в загальному балансі виробництва електроенергії, необхідної країні. Електроенергетика - це галузь з надзвичайно тривалим інвестиційним циклом. Електроенергетика – виробництво важкої промисловості, що продукує електроенергію та передає її до споживача через лінії електропередачі (ЛЕП)

Основні види генерації електроенергії в Україні в даний час включають: теплову атомну енергетику відновлювані джерела електроенергії (ВДЕ): гідроенергетику (гідроелектричні станції, ГЕС, гідроакумулюючі станції (ГАЕС); сонячні електростанції (СЕС) вітряні електростанції (ВЕС).

Вінниччина продовжує займати лідируючі позиції серед областей України у сфері відновлювальної енергетики

Загалом на Вінниччині працює 44 потужні сонячні електростанції зі встановленою потужністю 143,1 МВт. Крім того, діють 26 малих гідроелектростанцій встановленою потужністю 22 МВт, а також 4 когенераційні установки потужністю 3,5 МВт та 1 біогазова установка потужністю 1 МВт.

протягом 2017 року на території області побудовано  8 нових сонячних станцій та  введено в експлуатацію додаткові потужності на 2 електростанціях загальною встановленою електричною потужністю 43,9  МВт.  Таким чином, загальна кількість СЕС на території Вінниччини зросла до 36 об’єктів, встановленою потужністю 119 МВт. Окрім того,  на території області працює 26 малих гідроелектростанцій встановленою потужністю 22 МВт, а також 4 когенераційні установки потужністю 3,5 МВт та 1 біогазова установка потужністю 1 МВт.  Зазначені  об’єкти альтернативної енергетики протягом 2017 року згенерували 199,1 млн к. Вт∙год електричної енергії, що забезпечило економію використання традиційних енергетичних ресурсів на 67,4 тис. тонн умовного палива (близько 90 тис. тонн  кам’яного вугілля спаленого на ТЕС).  Враховуючи, що протягом минулого року усіма категоріями споживачів  області використано 2 484,971 млн к. Вт∙год, частка відновлювальної енергетики в загальному споживанні Вінниччини на кінець року складає  8%,  що в свою чергу, відповідає  ключовим показникам ефективності енергетичної системи відповідно до «Енергетичної стратегії  України на період до 2035 року».

Шість сіл району використовують енергію сонця і води для наповнення власних бюджетів. Об'єкти відновлюваної енергетики розташовані на території Бушанської, Гальжбіївської, Пороговської, Цекинівської, Дзигівської та Петрашівської сільрад. В останні роки значно збільшилися капіталовкладення у розвиток відновлюваної енергетики у Ямпільському районі. 2019 року на території Дзигівської сільської ради введено в експлуатацію сонячну електростанцію потужністю 5,6 МВт, обсяг інвестицій 40 млн грн., а в 2020 році завершено реконструкцію Дорошівської ГЕС потужністю 0,09 МВт, обсяг інвестицій 4 млн грн. Таким чином, за 4 місяці 2020 року сонячними електростанціями вироблено близько 5 млн к. Вт-год електроенергії, а гідроелектростанціями – 750 тис. к. Вт-год. До кінця 2020 року планувалося завершити реконструкцію Миронівської гідроелектростанції потужністю 0,09 МВт. Ямпільщина

Сонячна електростанція "Слобода-Бушанська" – це перша сонячна електростанція у Вінницькій областіСтатус - введена в експлуатацію. Потужність - 1,875 МВт. Площа ФЕС - 3,88 га. Тип модулів - мульті-Si. Тип опор – фіксованіСонячна наземна електростанція "Слобода-Бушанська" побудована в 2011-2012 роках в Ямпільському районі Вінницької області. Сонячна електростанція "Цикинівка №1"Статус - введена в експлуатацію. Потужність - 1,417 МВт. Площа ФЕС - 3,1 га. Тип модулів - мульті-Si. Тип опор - фіксованіНаземна сонячна фотоелектрична станція «Цекинівка №1» (проект "Парники") побудована в 2012-2013 роках

Сонячна електростанція "Гальжбіївська"Статус - введена в експлуатацію. Потужність - 1,431 МВт. Площа ФЕС - 3,0 га. Тип модулів - мульті-Si. Тип опор - фіксованіНаземна сонячна електростанція «Гальжбіївська» (проект «Біла») побудована в 2012-2013 роках в с. Біла, Вінницької області. СЕС Пороги 4,5 МВт. СЕС (сонячна електростанція) Пороги розміщена на околиці села Пороги Ямпільського району Вінницької області має встановлену потужність 4500 кіловат. Будівництво станції почалося влітку 2012 р. і було завершено в листопаді 2012 р. Станція зводитися європейським ЕРС підрядником з істотним досвідом роботи в даній сфері. Очікується, що вона буде виробляти приблизно 5370000 квт/ч. "чистої" електроенергії щорічно. Таким чином, зменшуючи виділення парникових газів приблизно на 5,000 т CO2 / м2.

В Ямпільському районі працює вісім сонячних електростанцій потужністю 16,64 МВт і чотири малих гідроелектростанцій потужністю 0,916 МВт.

МАЛІ Ел. ЕКТРОСТАНЦІЇЗ 1946 р. спостерігається вже масовий пуск малих ГЕС, причому мають місце нові моменти, що відрізняють хід будівництва цього року від усіх попередніх років. На початок 1946 р. В Україні було зареєстровано більше 2600 колгоспних і державних водяних млинів загальною потужністю близько 30 тис. к. Вт, із яких значна потужність припадає на млини, oбладнані турбінами, хоча за кількістю переважна більшість млинів обладнані водяними колесами. У Вінницькій області, де за сім місяців 1946 р. було введено в дію 140 малих ГЕС, будівництво здійснювалося головним чином шляхом пристосування існуючих млинів. На млині встановлювався електрогенератор потужністю 3-50 к. Вт і від нього будували електромережу. Рідше зводили нові гідроспоруди. На території Вінницької області розташовані також і дві найбільш потужні в Україні Глибочанська та Ладижинська малі ГЕС по 7500к. Вт кожна.

Виробляти електроенергію завдяки водним ресурсам на Вінниччині почали ще у першій половині ХХ ст. В області працюють три найстаріших малих ГЕС - у селищі Браїлів та у містах Брацлав і Вінниця (Сабарівська ГЕС).

Ямпільський район – один із найбагатших у Вінницькій області на природні ресурси. Зокрема, на водні. Тут протікає дев’ять річок: Дністер, Мурафа, Русава, Яланка, Вушанка, Марківка, Вільшанка, Коритна, Тростянка. І всі можна примусити працювати на маленькі населені пункти. У період 2000-2006 рр. в Україні почався процес реконструкції малих ГЕС мають ліцензію на продаж генерованої електроенергії за "зеленим" тарифом: Слобода-Бушанська МГЕС, Ямпільський р-н, р. Мурафа 250 к. Вт. Гальжбієвська МГЕС, Ямпільський р-н, р. Мурафа 340 к. Вт. Петрашівська МГЕС, Ямпільський р-н, р. Мурафа 250 к. Вт. Придністрянська МГЕС, Ямпільський р-н, р. Мурафа 90 к. Вт. Майбутнє за відновлювальними енергоресурсами

Незалежно від форм впровадження нова державна політика в електроенергетиці повинна бути спрямована на загальну демонополізацію галузі та поступову планову відмову від використання вугілля на користь сонця, вітру та інших відновлюваних джерел енергії з урахуванням соціальних аспектів такого енергетичного переходу. Щоб бути готовим використовувати нові розподілені енергетичні ресурси, необхідно приділяти більше уваги розвитку розподільних мереж, стимулювати інвестиції, підвищувати надійність і ефективність всієї енергосистеми, зокрема за рахунок інформаційних технологій і систем управління попитом. ВИСНОВКИ