Презентація "Формування у учнів громадянської самосвідомості та активної громадянської позиції або для чого ми вчимо дітей біології"

Формування у учнів громадянської самосвідомості та активної життєвої позиції, або для чого ми вчимо дітей біологіїКириченко Т. Г. , вчитель біології ліцею № 19 НМР

Кожному з нас, вчителів, хочеться, щоб учні добре знали наш предмет. Але ж ми розуміємо, що все знати неможливо. Да і сама по собі сума знань в певній галузі не впливає автоматично на вміння ії застосовувати та на подальше поводження людини в житті. Між знанням і поведінкою знаходиться така важлива якість як особисте ставлення людини, його світогляд. Сформоване ставлення й цінності особистості функціонують як фільтр, сприймаючи ті знання, які підтримують його усталені погляди. Інші факти відфільтровуються і не можуть вплинути на його поведінку. І тому для нас, вчителів, на перший план повинно виходити не кількість вкладеної в голову учнів інформації, а можливість формування у них вміння розрізняти та вибраковувати недостовірну інформацію . Вкарбування в їх пам'ять аксіоми наукового пізнання світу, що «гіпотеза стає науковим фактом тільки після багаторазового підтвердження». З іншого боку, нам треба розширювати цей фільтр – світогляд дитини для розуміння ним цілісної картини Світу. Для цього біологічна наука має навчити дітей розумінню законів Природи та Всесвіту, тому що, як казали великі, «що зверху, то і знизу». І людину, яка знається на цих законах, неможливо ввести в оману маніпуляцією, брехнею або солодкими «казочками», тому що в нього починає працювати внутрішній декодер. Який і перетворює цю людину у відповідального громадянина з розвинутою самосвідомістю.

Що ж нам треба робити для цього, як формувати у дітей громадську самосвідомість? Вчити дітей, що між добрим і поганим треба шукати вірне. Навчити відрізняти факти від особистої думки та фейків. Ми живимо в епоху інформації, але з зростанням доступу до інформації зростає доступ і до дезінформації. В епоху фейкових новин активний і інформований громадянин повинен оцінювати інформацію з різних джерел. Аналізувати можна ж не тільки вербальну інформацію. Міміка, жести, положення людини в просторі та інші невербальні характеристики є величезним шаром інформації, що піддається обробці. Навчить дітей цим прийомам зчитування інформації на уроці біології, і це вміння дозволить їм уникати помилок при спілкуванні з людьми. Дозволить не потрапляти під вплив маніпуляторів, а всю інформацію, навіть знайому і традиційну для суспільства, піддавати аналізу. Навчити задавати собі питання: яка мета цієї інформації? яке джерело цієї інформації, які використані аргументи? чи використовувалися якійсь маніпулятивні способи при створенні цієї інформації? Які вона буде мати наслідки? Навчити вивчати різні точки зору на одну проблему – з надійних авторитетних джерел, написаних різними людьми. Тому що безвідповідальна непідтверджена інформація – це зброя масового ураження, що призводить да катастроф. Тому, наша задача – навчити дітей не боятися правди, якою вона б не була. Нажаль, вміння дивитися правді у вічі в наш час програє довірливості і думці, що прості рішення в складних умовах – можуть бути правильні. Необхідно пам'ятати, що вірне мислення важливіше, ніж знання.

Вчити дітей, що не можна зупинятися. Не можна сидіти та чекати. Що між діяти чи не діяти, завжди треба вибирати перше. Біологія дає нам безліч прикладів самовідданої поведінки різних видів тварин по захисту своєї території та родини. Цінність біологічної науки в тому, що ми можемо не виходячи за рамки програми, провести аналогії з поведінкою людини. І перевести увагу школярів на наших героїв, які ціною власного життя захищають наш дім і наші родини. У кожної дитини є своя історія війни, свій травмуючий досвід. Тім більш, у наших, у яких доба проходить між обстрілами і тривогами. Але вести розмову треба. Для формування впевненості в перемозі. Для формування образа військових ЗСУ як супергероїв, які переможуть, тому що знають, за що воюють, захищаючи свій народ, а це дає їм значно більше сил і сміливості, ніж ворогу. Ми повинні створювати “інсталяцію надії”, аби діти почувалися себе захищеними. Звісно, нам самим під час таких розмов треба бути врівноваженими та емоційно стабільними.  Патріотизм виховується не словами, а дією. Вмінням прийняти відповідальність на себе. Як генерал Сергій Кривонос, який залив злітно-посадкову смугу аеродрому «Жуляни» мастилом і не дав висадитися ворожому десанту в Київі, як генерал Дмитро Марченко, який переломив хід війни в Миколаївські області і не дав захопити Миколаїв та Одесу, як невідомий воїн з острова Зміїний, автор відомого всьому світу мема «Російський корабель, йди…», як захисники Азовсталі і сотні тисяч захисників нашої країни, відомі та невідомі, які зробили свій вибір і обрали честь ганьбі. Як і ті півтори десятка юнаків, курсантів Севастопольської академії ім. Нахімова, які в лютому 2014, голосами, що зривалися від хвилювання, співали гімн України, в той час як їх викладачі під гімн Росії складали присягу на вірність ворожій державі.

Щоб сформувати активну життєву позицію, нам треба привчити дітей завжди, в будь якій ситуації задавати питання – «Для чого?». Тільки задаючи це питання, можна зрозуміти мету того, що відбувається. Капкани можна побачити тільки зі сторони. Якщо ти в середині – нічого не побачиш. Тому дуже важливо привчити дітей мислити критично. Не піддаватися лавині емоцій і вміти вийти за межі капканів нашого ума, який вміє створювати ілюзії. Треба научити дітей бачити ці капкани до того, як туди потрапити. Але спочатку цим навиком необхідно оволодіти нам самим. Біологія – світоглядна наука. Ії знання і закони – всього лише інструменти для пізнання законів Всесвіту. Нам дана унікальна можливість на прикладі біологічних законів сформувати у дітей розуміння єдності законів Природи і людського суспільства, усвідомити власну відповідальність за все, що відбувається навкруги. Чотири закони Коммонера – це не про екологію, це про взаємозв’язок явищ об’єктивної реальності, і треба привчити дітей бачити прояви цих законів не тільки а природі, але і в суспільстві та власній родині.

Відомий психолог Карл Густав Юнг казав, що «…найбільшою вадою людства є невігластво. Невігластво веде до всіх бід, катастроф та страждань». Але ще більше бід приносить ілюзія знання, впевненість в особистій непогрішності.

Формувати активну життєву позицію – значить формувати стратегічне мислення: навчити відрізняти причини від поводів; вчити розумінню закономірностей причинно-наслідкового зв'язку; відстежувати логічні помилки в міркуваннях; оцінювавати інформацію на достовірність, відокремлювати припущення та думки від фактів; формувати у себе звичку приймати найбільш оптимальні та зважені рішення в умовах невизначеності. Це дозволяє вийти з ролі "гвинтика", який нічого не вирішує і стати суб’єктом, що здатен творити майбутнє. Наша задача – навчити дітей бути відповідальним за свої дії. Бачити і робити висновки з помилок історії. Ми можемо показати на прикладі євгеніки, до яких наслідків ведуть благі намірі поліпшення генофонду нації та позбавлення її від «генетичного сміття». Як одну й ту ж теорію можна використовувати по різному. У США, Японії, кранах Європи євгеніка повинна була служити соціальним завданням викорінення алкоголізму, проституції, спадкових психічних захворювань, тому людей примусово стерилізували без їх згоди, а, часто, і без попередження. У Німеччині Третій рейх мав за мету знищення «дітей темряви» в особі представників нижчих, неарійських рас. У Радянському Союзі акцент був зроблений на формуванні нової людської генерації - «радянської людини». Це - зовсім різні іпостасі одного наукового феномена, в основі якого було насильство. Який зараз переведений в разряд безпечної практики генетического скрининга.

Сенс викладання нашої науки в тому, щоб ті закони, які вивчають діти в курсі «Біологія», навчили їх розумінню цінності та єдності всіх форм життя на Землі, розумінню того, що закони для всіх однакові. Саме на це спрямовані наші зусилля, а не на запам'ятовування тисяч термінів чи заучування сотні правил. Тому основне питання, яке варто задавати дітям при вивченні біологічних явищ чи процесів – чому вчить нас природа, про що попереджає…

Як часто ми апелюємо до зарубіжного досвіду, звертаючи увагу на форму, а не на зміст. Один мій учень, не самий сумлінний, переїхав з початку активних бойових дій до Німеччини і навчається там. Іноді він звертався за допомогою і роз'ясненням. І присилав переклад навчального матеріалу з біології, а це, практично, цілі роздруковані робочі зошити, які вони отримують на початку вивчення кожної теми. Так, на вивчення «Будови зорового аналізатора» – це листів двадцять друкованого матеріалу формату А-4 з малюнками. І це, тільки будова ока. Розгляд з різних сторін, більшість питань практичного спрямування. Відповідь на кожне питання тягне на маленьке дослідження. Цей матеріал вони розглядали декілька тижнів. Тому я з насторогою дивлюсь на програму «Пізнаємо природу», в якому дітям в 6 класі НУШ пропонують розібратися з оптичною будовою ока, і мене це напружує, тому що той конгломерат уламків основ наук, який зараз зробили з пропедевтичного природничого інтегрованого курсу природознавства, нагадує мені ті кришталики льоду, з яких Кай намагався скласти слово «Вічність» в казці Андерсона «Снігова Королева». Тобто, «впихнути невпіхуємоє», пробачте мій французький. Про біологію 7 класу НУШ, коли треба буде за рік опанувати матеріал «Ботаніки» та «Зоології», я даже думати зараз не хочу. Тим більш фантазувати на тему, що з цього впхнуть в НМТ/ЗНО на виході зі школи.

На наших уроках діти пізнають велику таємницю Життя. Саме ми знайомимо їх з красою і досконалістю Природи. Демонструємо універсальність ії законів. Так чому ж в цьому курсі не показати як природа застосовує правило золотого перетину, один із найбільш гармонійних законів Всесвіту, для формування траєкторій руху вихрових течій в ураганах, при утворенні еліптичних галактик, до яких відноситься і наш Чумацький Шлях, при «будівництві» оболонки равлика або зародка тварини і вушної раковини людини. Сили, яка направляє рух зграї риб і показує траєкторію руху переляканої зграї оленів, що тікають від хижака. Показати досконалість життя мікросвіту клітини, красу фракталів суцвіть капусти романеску і ажурність рослинних волокон, беззахистність новонароджених малюків, силу паростка рослини, красу природних ландшафтів, велич галактик та зоряних систем, потужність природних стихій, безкрайність морських глибин і унікальність основи нашого життя на планеті - краплини води. І разом з тим – хрупкість нашої планети. Через учбові, науково - популярні і художні відео, літературні твори, картини відомих художників, яркі досліди хімічних перетворень, демонстрації фізичних явищ магнетизму, люмінісценції або дослідження та роботу з мікроскопом тощо. Щоб діти всім серцем полюбили світ, який їх оточує, і у цей непростий час глобальних катаклізмів, час швидких рішень і миттєвих результатів, зберегли на все життя це трепетне відчуття дива перед величчю Життя і своєї єдності з ним. Так ні, зробили нарізку основ наук, як сети сирів, загрузивши голови дітей не потрібною, тому що поки не зрозумілою для них інформацією.

Ви ніколи не замислювалися, чому саме в нашому суспільстві зараз таке ставлення до вчителя? Читаю, що пишуть в освітянській пресі з приводу не проходження 60 % вчителями математики порогового тесту ЗНО першого етапу сертифікації. «Хто вчить наших дітей?», «Перевірити ВНЗ, відібрати дипломи!», «Сертифікати купують!!!». Жах… І ні в кого, крім вчителя не виникає думки, що ті 60% питань, на яких засипалися ці вчителі, не мають жодного відношення до математичної науки. Комусь прийшло в голову, що вчитель - предметник тепер повинен бути логопедом, дефектологом, психологом, медиком, IT-шником, знати посадові обов’язки асистента вчителя по інклюзії. Як казала Гульчатай з «Білого сонця пустелі»: «- И это все одна жена? Тяжело...». Звісно важко. Я скажу більше – неможливо. Ну тоді давайте по-чесному, чому тільки вчитель - нехай і представники всіх управлінських надбудов над школами, включая МОН, теж оволодіють знаннями з усіх навчальних дисциплін. Знати все, значить не знати нічого. Як кажуть на Сході, «один удар, доведений до досконалості краще, ніж сто недоучених». Звісно, простіше все звалити на вчителя, замість того, щоб повернути в заклади посади спеціалістів з інклюзії, ввести посади шкільних психологів - тих, кого вчили цьому 5 років в ВНЗ, і нехай кожен професіонал займається тою справою, яку знає досконало.

Саме це і є причиною того, що зараз відбувається в нашому суспільстві – втрата цінності професіоналізму. А країна, в якій не цінують професіонала – приречена на стогнацію. Наша задача по формуванню громадської самосвідомості - підняти в очах дітей престижність тих, хто володіє знаннями. Тому що знання – самий цінний капітал на цій планеті, це єдине, що залишається з нами, коли закінчуються гроші і втрачається нерухомість. І тому конфіденційність оцінювання учнів – не дуже розумне рішення. Підліткам властиве суперництво. Вони повинні знати, що в чомусь вони найкращі. Внутрішня потреба в самоствердженні буде вимагати від них пошуку свого власного шляху, який дозволить їм відчути власну значимість і компетентність. Ми повинні готувати дітей до життя, в якому у них крім прав, будуть ще і обов’язки. Здорова конкуренція – це добре. А конструктивна похвала, як і коректне зауваження, у випадку навчання працюють як потужна мотивація, тому що впливають на внутрішню самооцінку учня.

Колись в давнину представників варни Знань – вчителів як носіїв світських знань, і жреців як носіїв духовних знань відносили до касти брахманів і вони стояли на самій вершині ієрархічної піраміди суспільства. В деяких країнах, особливо Сходу, в Японії, ця благоговійна пошана до вчителя зберіглася і в наш час. Чому ж ми дозволили спустити себе з цієї вершини, замінив доблесть Вчителя – терпіння на доблесть слуги – слухняність? Символізм дуже небезпечна штука, якщо не знаєш, що він працює незалежно від нашого розуміння. Згадайте поламаний велосипед з написом Україна…. Все має свій початок. Спочатку ми відмовилися від Дня вчителя, замінив його безликим Днем працівника освіти, потім і взагалі, змирилися з перетворенням нас на незрозуміло яких надавачів освітніх по. СЛУГ. А з надавача по. СЛУГИ завжди один спрос – хто платить, той і музику замовляє. «Клієнт завжди прав», тому на кістках вчителя топчуться всі, кому не ліньки. Ми звикли до нехтування вільним часом вчителя, знеціненням його самооцінки, зведенням до ролі статиста, «обслуги», як колись сказав один наш керівник середньої ланки. І більшість вважає це нормальним. Тому, і формування громадянської свідомості в учнів вчителям треба починати з себе.

Вчитель може навчити тільки тому, що вміє сам. Хочеш навчити учня креативності – сам навчись бути мрійником. Як казав Альберт Енштейн: «Уява важливіша за знання». Хочеш навчити дітей критичному мисленню – сам навчись мислити критично, не будь легкою здобичу для маніпуляторів. Хочеш навчити бути громадянином, займати активну життєву позицію – сам стань громадянином своєї держави, який приймає на себе відповідальність за ії майбутнє, а не човном без весел та вітрил в бурхливому емоційному морі сьогодення. Пам’ятай, що право голоса не мали тільки представники касти шудр – слуги, які були позбавлені права впливати на політичні процеси в суспільстві. В тому числі і ті самі, в перекладі з грецької, «водії дітей», основна задача яких було привести дитину до Вчителя в школу, а потім - забрати додому, але не вчити. Недостатньо просто прочитати про методи та прийоми формування критичного чи креативного мислення або громадянської самосвідомості і намагатися застосовувати їх на уроці або у вихованні. Необхідно самому стати особистістю, яка не тільки може мислити критично, але ї здатна змінювати свій спосіб мислення, який вже в тих чи інших ситуаціях виявився недієвим. А це потребує значних зусиль з боку людини: себе змінювати важко, довго та енергетично затратно. Але необхідно. На то ми і вчителі, щоб вчитися. І на власних помилках теж.

Звісно, кожен з нас любить, вболіває за свій предмет і робить усе, щоб він був цікавим для дітей. Але слід пам’ятати, що ми не вчимо своєму предмету, ми вчимо через свій предмет, одночасно проявляємо себе в трьох іпостасях: Акумулятора та передатчика знань. Це найнижчий рівень – навчити учнів хоча б частині того, що знаєш сам. Застережника. Це більш високий рівень - преподати урок, заздалегідь ознайомити учня з тим, що може чекати його на життєвому шляху. Саме цей рівень вчителя асоціюють з верстовим стовпом, покажчиком на дорозі, який задає напрямок руху. Наставника. Це найвищий рівень вчительства – не застерегти від проблеми, а створити проблему і наставити на шлях її подолання. Дозволити самому учню методом спроб і помилок вийти на вірний шлях. Це найбільш цінний досвід, яким може озброїти свого учня Вчитель. Тому діти завжди повинні мати право на помилку як умову їх зростання. Це правило працює для всіх, але тільки під час навчання. 

Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб дати учням полюбити не конкретного вчителя чи конкретний предмет, а сам процес навчання! Полюбити отримувати нові знання, мислити різнобічно, глибоко, завжди мати власну думку. Предмети при цьому підході – лише тренажери, за допомогою яких ми розвиваємо різні якості дитини. Саме це – любов до самостійного навчання та мислення і є ключовим фактором успішного навчання дитини в школі. І найкращий вчитель – той, хто прищепить дитині ці незамінні навички незалежного мислення та самостійного навчання, які і «запалюють лампочку» жаги до знань в голові дитини. Теоретики критичного мисленння в США Річард Пол та його дружина Лінда Елдер обосновали вісім інтелектуальних якостей, які формує у людини здатність до критичного мислення: інтелектуальну скромність, інтелектуальну хоробрість, інтелектуальну емпатію, інтелектуальну самостійність, інтелектуальну непохитність, інтелектуальну наполегливість, впевненість мислення та інтелектуальну чесність. Хіба не ці якості громадської самосвідомості ми хочемо сформувати у наших дітей? Як вважаєте?