Презентація "Фундатори астрономіі"

ФУНДАТОРИ АСТРОНОМІЇ

Астрономічні знання здобувались впродовж усієї історії нашої цивілізації величезною кількістю людей: невідомим пастухом-кочівником у незапам'ятні часи і генієм людства А. Ейнштейном у ХХ ст. Саме тому дуже важко окреслити усталене коло видатних астрономів. Очевидно, що такі спроби будуть дещо суб'єктивними, а запропоновані списки далеко не повними.

Браге Тіхо (14. ХII.1546 — 24. Х.1601)Народився в знатній данській сім’ї. Здобув астрономічну освіту, після чого відбув у подорож по Європі. Після повернення на батьківщину він уже був відомим астрономом і данський король подарував йому у володіння острівець поблизу Копенгагена, де Браге й спорудив у 1576 році знамениту астрономічну обсерваторію «Ураніборг». Її він оснастив дуже точними для того часу кутомірними інструментами, призначеними для вимірювань положень небесних тіл. Браге був видатним астрономом-спостерігачем: наукова слава прийшла до нього завдяки систематичним спостереженням за положеннями планет (природно, неозброєним оком, адже до винаходу телескопа залишалося чекати ще декілька десятиліть), особливо Марса, ретроградний рух якого ставив багато питань перед астрономами того часу. У 1597 р. Браге змушений був покинути Данію. Два роки він провів у Німеччині, а з 1599 р. жив у Празі, де обіймав посаду придворного астронома. Тут його помічником став Й. Кеплер, у руках якого після смерті Браге залишився весь його архів спостережень. Тіхо Браге помер 24 жовтня 1601 р. у Празі.

Джордано Бруно (1548—17. II.1600).Італійський філософ, народився в містечку поблизу Неаполя. У 15 років став ченцем, 1572 р. одержав сан священика, потім здобув звання доктора філософії. 1575 року, коли Бруно звинуватили в єресі, він порвав з чернецтвом і після трьох років блукань по Італії переїхав до Швейцарії. Потім жив у Франції, читав лекції з астрономії спочатку в Тулузькому, згодом у Паризькому університетах, а 1583 р. переїхав до Англії, де активно критикував схоластів і теологів, виступаючи проти космології Аристотеля-Птолемея. У Лондоні видав італійською мовою низку праць з філософії, а також книгу "Про нескінченність, Всесвіт і світи". Згідно Бруно, Сонце не є нерухомим центром світу, бо Всесвіт нескінченний і за такий центр можна прийняти будь-яку іншу зорю. У Всесвіті є незліченна кількість зір, подібних до Сонця, у ньому скрізь панують однакові закони, а тому між Землею і небом немає протилежності. З часом Д. Бруно оселився в Німеччині, пропагуючи свій світогляд, а 1592 року переїхав до Венеції, де потрапив до рук інквізиції. Але й перебуваючи 8 років у в'язниці, він мужньо відстоював свої переконання і не відмовився від них. Засуджений інквізицією до страти, був привселюдно спалений на Майдані Квітів у Римі.

Галілео Галілей (15. II.1564 - 8. I.1642).Італійський фізик, механік та астроном, один із фундаторів природознавства, народився в Пізі. У віці 25 років став професором математики Пізанського університету. Першим у 1609 р. використав підзорну трубу для астрономічних спостережень, опублікувавши результати в "Зоряному віснику" 1.03.1610 р. Ця робота, що підривала основи системи світу Птолемея, стала сенсацією. Реакція церковних кіл була жорсткою: 1615 року Г. Галілей постав перед інквізицією, а через рік від нього зажадали відмови від геліоцентричної моделі Коперника. Це змусило Галілея зайнятися іншими дослідженнями, але зрештою він повернувся до своїх старих ідей. 22.02.1632 р. вчений офіційно оприлюднив працю "Діалог про дві системи світу — птолемеєву і коперникову", в якій виклав обидві моделі, але сам був явно прихильником Коперника. 1633 р. у Римі інквізиція почала проти Галілея судовий процес. До вченого були застосовані важкі допити, і Галілей був змушений привселюдно у церкві зректися своїх наукових поглядів. "Діалог" було заборонено, а Галілея оголошено "в'язнем інквізиції" із забороною вести розмови про вчення Коперника та друкувати будь-що. Перебуваючи на засланні поблизу Флоренції, напівсліпий Галілей продиктував своїм учням "Бесіди й математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки і мають відношення до механіки й місцевого руху" — свою головну роботу про закони механіки. Наукової роботи Галілей не припиняв до останніх днів життя.

Вільям Гершель (15. ХI.1738—25. VIII.1822). Англійський астроном та оптик, народився в Ганновері (Німеччина), здобув домашню освіту. 1757 року переїхав до Англії, де став відомим музикантом і композитором, учителем музики. Астрономію й математику вивчив самостійно. Спостереження неба почав у 1773 р. Виготовив сотні дзеркал для телескопів і багато телескопів. Наприклад, у 1786—1789 рр. ним було виготовлено унікальний на той час 12-метровий рефлектор з діаметром дзеркала 122 см. Відкрив 13.03.1781р. нову планету — Уран, активно вивчав Сонячну систему. Проте головним напрямком досліджень Гершеля була зоряна астрономія, основоположником якої його і вважають по праву. У 1783 р. виявив рух Сонячної системи в просторі у напрямку до зорі l лямбда Геркулеса. Встановив існування подвійних і кратних фізичних систем зір. Вперше у 1785 р. намітив загальну форму нашої Галактики, зробив оцінку її розмірів і висловив припущення, що вона є одним із багатьох зоряних "островів" у Всесвіті. Компактні зоряні згущення трактував як реальні скупчення зір. Найбільшою заслугою Гершеля вважають вивчення туманностей. Три опубліковані Гершелем каталоги містять опис понад 2500 відкритих ним туманностей і зоряних скупчень. У 1791 р. висловив ідею про можливе згущення туманної матерії в зорі і групи зір. Вивчаючи сонячний спектр, Гершель у 1800 р. відкрив інфрачервоні промені.

Василь Якович Струве (15. IV.1793—23. ХI.1864). Російський астроном та геодезист, народився в Німеччині. У 1810 р. закінчив Дерптський університет за фахом "філологія". Почав займатися астрономією з 1811 р. і вже через два роки став екстраординарним професором у своєму університеті та астрономом-спостерігачем його обсерваторії (у 1818—1839 рр. її директор). У 1833 р. Струве ввійшов до складу комісії з організації і будівництва Пулковської обсерваторії, а в 1839 р. був призначений її директором і обіймав цю посаду до 1862 р. Під його керівництвом ця обсерваторія завоювала славу "астрономічної столиці світу". Струве виконував фундаментальні роботи з виявлення подвійних і кратних зір та визначення їх точних положень. Його внесок у цю галузь астрономії оцінюють дуже високо. Внаслідок спостреження 120 000 зір він опублікував каталог, куди було внесено 3110 подвійних і кратних зір, з яких 2343 були відкриті самим Струве. 1837 р. було видано його твір, у якому наводились результати близько 11 400 вимірів зір, зроблених Струве впродовж 12 років (2 714 пар) на дерптському рефракторі. Обидва каталоги були відзначені медалями Лондонського королівського астрономічного товариства.

У 1837 р. на підставі власних мікрометричних вимірів Струве знайшов паралакс зорі a альфа Ліри (опублікував цей результат у 1839 р). Це було перше успішне визначення паралакса зорі в історії науки. Велике значення для розвитку зоряної астрономії мав його твір "Етюди зоряної астрономії", в якому було обґрунтовано припущення про існування поглинання світла в міжзоряному просторі, а також засвідчувався факт збільшення числа зір в одиниці об'єму простору при наближенні до площини Молочного Шляху. В. Я. Струве заснував пулковську школу астрометрії й надовго визначив стиль наукових праць в обсерваторії, що відзначаються високою точністю й надійністю. Його вплив на розвиток астрономії в Росії, ймовірно, є неперевершеним. Учні Струве стали відомими астрономами й директорами низки обсерваторій, зокрема і в Україні.

Олександр Фрідман (29. VI.1888—16. IX.1925). Радянський математик і геофізик, народився в Петербурзі. У 1910 р. закінчив Петербургський університет і залишився при ньому для підготовки до професорського звання. Впродовж 1914—1917 рр. проводив роботи з організації аеронавігаційної та аерологічної служби в російській армії. З 1920 р. працював у Головній фізичній обсерваторії (з 1924 р. — Головна геофізична обсерваторія) і незадовго до смерті був призначений її директором. О. Фрідман зробив одне з найвидатніших відкриттів в астрономії — завбачив розширення Всесвіту. Запропоновані ним у 1922—1924 рр. перші нестатичні релятивістські моделі Всесвіту започаткували розвиток теорії нестаціонарного Всесвіту. Фактично, Фрідман спростував думку про те, що загальна теорія відносності описує єдино можливу, незмінну в часі і просторі модель Всесвіту.

Едвін Пауел Габбл (20. ХI.1889—28. IХ.1953). Американський астроном, народився в Маршфілді (шт. Міссурі). У 1910 р. закінчив Чиказький університет, потім два роки вивчав юриспруденцію в Оксфорді і якийсь час працював адвокатом. У 1914 р. працював у Йеркській астрономічній обсерваторії, а з 1919 р. став співробітником обсерваторії Маунт-Вілсон. Своїми науковими дослідженнями Габбл започаткував позагалактичну астрономію. В період 1923-1924рр. він одержав на 100-дюймовому телескопі фотографії спіральної туманності М31 у сузір'ї Андромеди, на яких зовнішні частини туманності розділялися на окремі зорі. Серед цих зір були цефеїди, з допомогою яких вдалося визначити відстань до туманності і тим самим остаточно довести, що спіральні туманності — це зоряні системи, що перебувають на величезних відстанях від Галактики. Подальші дослідження Е. Габбла були присвячені вивченню галактик — їхнього складу, загальної структури, розподілу й руху в просторі. У 1925р. Габбл запропонував першу класифікацію галактик за їхнім зовнішнім виглядом (формою), що й до сьогодні залишається основою сучасної класифікації галактик. У 1929 р., співставивши променеві швидкості галактик з відстанями до них, знайшов, що між цими величинами існує лінійна залежність (закон Габбла), і визначив числове значення коефіцієнта цієї залежності (стала Габбла). Ці відкриття Е. Габбла стали спостережною основою теорії розширення Всесвіту.

Сергій Всехсвятський (20. VI.1905—6. X.1984). Народився у Москві. У 1925 р. закінчив Московський університет, а потім працював в Астрофізичному інституті та Пулковській обсерваторії. У 1939 році при фізичному факультеті Київського університету ім. Шевченка було створено кафедру астрономії. Професор С. К. Всехсвятський очолював її з дня заснування й до 1981 р. Головними напрямками наукових досліджень С. К. Всехсвятського були фізика Сонця, сонячно-земні зв'язки, фізика комет. У 1955 р. разом з учнями він розробив динамічну теорію корони Сонця. Також багато часу приділяв вивченню комет. Зокрема, він висунув ідею про утворення комет внаслідок еруптивних процесів на супутниках планет-гігантів. Ця космогонічна гіпотеза привела до висновку про існування кілець для всіх планет, з якими пов'язані сімейства комет. Ознаки кільця у Юпітера було знайдено самим Всехсвятським. Остаточно висновки гіпотези С. К. Всехсвятського та його пріоритет у цьому питанні підтверджено місіями космічних апаратів “Вояджер-1” і “Вояджер-2”.