Презентація "Гетьманування Дем'яна Многогрішного"

Гетьманування Дем'яна Многогрішного

Дем'ян Многогрішний- 3-й очільник Лівобережної Гетьманщини (1668—1672). У 1665—1668 роках — полковник Чернігівський. Після примусової депортації комендант фортець у Бурятії.

17 грудня 1668 року на козацькій раді в Новгороді-Сіверському за підтримки промосковськи налаштованої старшини й православного духовенства Дем’ян Ігнатович (також відомий як Многогрішний) обраний гетьманом Лівобережжя. Його повноваження були підтримані в березні наступного року на генеральній раді в Глухові, коли він виголосив присягу на вірність Олексію Михайловичу в присутності царського представника.

Многогрішний прагнув відновити російсько-укр. союз за умовами Березневих статей 1654, але йому вдалося лише ліквідувати тяжкий для України договір 1665 (Московські статті 1665). У результаті було укладено Глухівські статті 1669, які передбачали обмежену автономію для Лівобереж. України у складі Рос. д-ви, зокрема її було позбавлено права на зовнішньополіт. діяльність, була обумовлена присутність рос. військ у кількох лівобереж. містах. Водночас зростала роль гетьмана в системі держ. ладу в Україні.

Після цього новий гетьман успішно завершив боротьбу з прихильниками П. Дорошенка на лівому березі Дніпра, посилив свій вплив на Запорозькій Січі, прагнув включити Гомель (нині місто в Білорусі) до складу Гетьманщини, послав війська на придушення повстання у Слобідській Україні сподвижника С. Разіна І. Дзиковського, вживав заходів для посилення гетьманської влади і свого роду насамперед. Домагався повернення з Сибіру засланців з України, надавав допомогу українській православній церкві, освітнім закладам. 

Дем’ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:– домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя;– спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;– вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережного Гетьманату під протекторат Османської імперії.

Така політика викликала незадоволення частини старшинської верхівки. Симеон Адамович написав донос на гетьмана в Москву. У ніч з 12 на 13 березня 1672-го в Батурині козацька старшина − Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча, за підтримки начальника московської залоги заарештувала Дем’яна Многогрішного й видала його представникам Московщини.

Гетьмана привезли до Москви, де в середині квітня 1672 року почали суд. Його звинуватили в зраді сюзерену, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом із родиною і товаришами − ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем − Гетьмана вивезли до Бурятії й ув’язнили в Іркутському острозі. Згодом він переведений до Селенгінська, а 1688 року Дем’яна Многогрішного взагалі звільнили.

У 1689 році Дем’ян Многогрішний брав участь у переговорах посла Московщини Ф. Головіна з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору. 1696 року колишній Гетьман постригся у ченці. Помер в Селенгінську 1703 року. Плиту з могили Гетьмана бачив у Старому Селенгінську декабрист Михайло Бестужев; про це він писав у своїх спогадах. Плиту вправлено в підлогу того ж таки Спаського собору. Пізніше, за часів більшовиків, собор пограбовано, а могилу Гетьмана знищено.