Презентація "Гімалаї"

ГІМАЛАЇГлазков Владислав

Гімала́ї— найвищі гори на Землі, розташовані в Південній Азії між Тибетським нагір'ям на півночі та Індо-Гангською рівниною на півдні. У ширшому розумінні поширюються на Каракорум, Гіндукуш, Тоба Какар і на багато інших невеликих хребтів, що розпочинаються від Паміру. Розташовані на території сучасних Китаю, Індії, Непалу, Бутану та Пакистану. Довжина системи становить близько 2 500 км, середня висота — близько 6 000 м.

Найвища точка Гімалаїв — Джомолунгма (Еверест) заввишки 8 848 м. Для порівняння — Аконкаґуа в Андах, що є найвищою вершиною за межами Азії, має висоту 6 962 м, тоді як Гімалаї мають більше 100 вершин понад 7 200 метрів і 10 вершин висотою понад 8000 м.[1]Виникли в альпійському орогенезі, внаслідок зіткнення Індійської платформи з Азією; сучасні рухи зростання; землетруси; кліматично-рослинні яруси: мусонні, твердолистяні, хвойні ліси, альпійські луки; вічні сніги і льодовики; витоки багатьох річок, зокрема Гангу. Утворюють різко виражений кліматичний і природний рубіж між гірськими пустелями Центральної Азії і тропічними ландшафтами Південної Азії. Складені з магматичних та осадових порід.

Згідно з теорією тектоніки плит, Гімалаї є результатом зіткнення Індійської та Євразійської плит. Це зіткнення почалося в пізньому крейдовому періоді (близько 70 мільйонів років тому), Індостанська плита, яка рухалась у північному напрямі зі швидкістю 15 сантиметрів на рік, зіткнулася з Євразійською. Частина океану Тетіс, яка їх розділяла, повністю зникла близько 50 мільйонів років тому. Індостанська плита продовжує рухатися з постійною швидкістю близько 5 сантиметрів на рік, опускаючись під Євразійську плиту і викликаючи підйом Гімалаїв і Тибетського плато. Вминаючись в Євразійську плиту, Індостанська плита деформує літосферу Азії більше ніж на 3 000 км на північ від Гімалаїв. Тибет помережаний великими розломами, які поглинають цю деформацію. На східній стороні Індостанської плити Аракан та Андаманські і Нікобарські острови в Індійському океані також були створені при русі між Індійською та Євразійською плитами. Ця інтенсивна тектонічна активність робить регіон дуже активним у плані землетрусів. Більш того, землетруси силою 8 і більше балів задокументовано на півдні Гімалаїв.

Південні передгір'я складені переважно пісковиками і конгломератами, корінні схили і осьова зона — гнейсами, кристалічними сланцями, гранітами, філітами та іншими кристалічними та метаморфічними породами. Гімалаї підносяться над Індо-Гангською рівниною трьома ярусами — гори Шівалік (Передгімалаї), Малі Гімалаї (хребти Пір-Панджал, Дхаоладхар та ін.) і Великі Гімалаї, які відділені від двох попередніх структур ланцюгом поздовжніх западин. Великі Гімалаї поділяють на Ассамські, Непальські, Кумаонські та Пенджабські Гімалаї. Для Великих Гімалаїв характерні гребені альпійського типу, значні висотні контрасти, потужне заледеніння (площа льодовиків понад 33 тис. км²). Північні, більш короткі схили, які прилягають до порівняно вищого Тибетського нагір'я, мають меншу відносну висоту, ніж південні. Вони обмежені долинами річок Цангпо (Брахмапутра), Інд. У Гімалаях беруть початок основні річки Азії — Інд, Ганг, Брахмапутра. Південні схили Гімалаїв знаходяться під сильним впливом літнього мусону, характерними є сильні опади, добре розвинена висотна поясність фауни. На північних схилах вплив мусону слабшає, домінують гірські степи, напівпустелі. Вище 5000 м — ландшафти гляціально-нівального поясу.

Рельєф місцевості створює декілька доступних для перетину перевалів через гори, включаючи: Банігал (англ. Banihal Pass[en]) — важливий прохід, що сполучає гірські райони Джамму з долиною Кашмір. Зоджі-Ла (англ. Zoji La) лежить між долиною Кашмір та округом Каргіл, і є єдиним західним входом у високогір'я Ладакх. Перевал Рогтанг (англ. Rohtang Pass[en]) в штаті Гімачал-Прадеш, Індія. Перевал Моган (англ. Mohan Pass[en]) є основним у рогах Шивалік, найпівденніших і геологічно молодих передгір'ях, що йдуть паралельно основним Гімалаям в Сіккімі.

Гідрографія. Льодовики та річки. Гімалаї нараховують близько 15 000 льодовиків, чия загальна площа становить 33 тис. км², а об'єм снігу в них — близько 6,6 тис.км³. Льодовики розташовані головним чином навколо найбільших гірських масивів і найвищих вершин. Тут, зокрема, знаходиться льодовик Сіачен, який є другим у світі за довжиною серед льодовиків, що не знаходяться за полярним колом. Також великими льодовиками є Ґанготрі (30 км), Біафо, Балторо, Зему, Кхумбу, а також Ронгбук, розташований на північному схилі гори Джомолунгма. Крижані ущелини, льодопади і зони ущелин в льодовиках постійно змінюються. Великі поля зернистого снігу (фірни) зустрічаються рідко, оскільки їх утворенню перешкоджають прямовисні схили. В останні роки вчені спостерігають суттєве збільшення темпів відступу льодовиків у регіоні внаслідок глобальної зміни клімату[2]. Хоча ефект від цього не буде відомим ще протягом багатьох років, потенційно це може означати катастрофу для сотень мільйонів людей, які покладаються на льодовики, що живлять річки на півночі Індії під час посушливих сезонів. Талі льодовикові води живлять багато річок, які відносять до двох великих річкових систем. Річки на заході регіону стікають у долину Інду, серед них найдовшою є річка з такою ж назвою. Інд починається в Тибеті, у місці злиття річок Сенге і Ґар, і тече на південний захід через Індію та Пакистан і закінчується в Аравійському морі. Основними притоками Інду є річки Джелам, Ченаб, Раві, [[]] Біас, Сатледж, та багато інших. Більшість інших річок Гімалаїв, впадають у Ганг і Брахмапутру. Ганг бере свій початок в льодовику Ґанготрі, де він називається Бхаґіратхі, потім тече на південний схід по рівнинах північної Індії. Основна притока Гангу тут — Алакнанда. Брахмапутра бере свій початок у західному Тибеті під назвою Ярлунг Зангбо (або Цангпо), і перетинає Тибет із заходу на схід, і в північно-східній Індії повертає на південь. Ганг і Брахмапутра зустрічаються Бангладеші і впадають в Бенгальську затоку, утворюючи найбільшу у світі дельту[3]. Річки східного Тибету живлять Іраваді — головну річку Бірми, яка впадає в Андаманське море. Салуїн, Меконг, Янцзи і Хуанхе (Жовта річка) — усі беруть початок на Тибетському плато, але вони не вважаються справді Гімалайськими річками. Такі річки, деякі географи називають пери-гімалайськими[4]. У басейнах гімалайських річок живуть близько 1,3 мільярдів людей.

Озера. У Гімалаях є сотні озер. Більшість з них розташовуються на висотах нижче 5000 м, а їх розмір зменшується з висотою. Найбільше озеро — Пангонг-Цо, простягається уздовж кордону між Індією і Тибетом. Воно розташоване на висоті 4600 м і нараховує 134 км в довжину і 8 км в ширину. Одне з озер, розташованих на височинах є Ґурудонґмар в Північному Сіккімі, розташоване на висоті 5148 м. Значними озерами також є озеро Цонґмо, розташоване поблизу індо-китайського кордону в Сіккімі на висоті 3780 м та Тілічо, розташоване в Непалі в гірському масиві Аннапурна на висоті 4949 м. Гірські озера, відомі, географам як карові, що викликані льодовиковою діяльністю, розташовані переважно у верхів'ях Гімалаїв, на висотах вище 5500 м[5].

Яруси рослинностіУ Гімалаях ясно видно триярусний розподіл рослинності: знизу вгору змінюються тераї (заболочені джунглі), вічнозелені тропічні ліси, листяні, хвойні, змішані, альпійські луки. На північних, сухіших схилах, де вплив мусону слабшає, домінують гірські степи і напівпустелі. Біля підніжжя гір розкинулися сухі саванні і хвойні ліси, а далі — густіші листяні. У передгір'ях Гімалаїв західних росте дерево Дхака (Butea monospera), яке дає цінну смолу і дорогу деревину. У східній частині до висоти 1000 м схили вкриті вологим і болотистим лісом типу джунглів під назвою «тераї», який дає цінну деревину салового дерева (Shorea robusta). Вище починається зона тропічного лісу з бамбуком, пальмами і деревоподібними папоротями. Від висот 2000 м переважають листяні ліси з дубами, магноліями, каштанами та кленами. Вище 2600 м частіше зустрічаються хвойні дерева, у тому числі гімалайські сосни та кедри. Від 3500 до 4000 м розташований ярус рододендронів і карликових чагарників, а також високогірних мохів. Вище 5000 м — ландшафти гляпіально-нівального пояса. Кордон вічних снігів проходить на висоті 4500 м (з південного боку) і 6000 м (з північної).

Національний парк Саґарматга розташований в Непалі, у центральній частині Високих Гімалаїв. Його площа становить 1240 км². Крім Джомолунгми, тут знаходяться восьмитисячники Лхоцзе і Чо-Ойю. На території національного парку водиться багато видів ссавців, у тому числі і сніжні барси (ірбіси), яким загрожує зникнення, чорні гімалайські ведмеді, гімалайські вовки і тибетські лисиці. З птахів — гімалайський шуліка, благородний орел і орлан. Саґарматга включена до переліку пам'яток світової культурної і природної спадщини, складеного ЮНЕСКО[6] у 1976 р., щоб зберегти не тільки природні багатства, але і традиційний уклад життя народів Землі.

Клімат. Гімалаї відокремлюють Індійську низовину від Тибетського нагір'я. Південні схили гір знаходяться під впливом сезонних вітрів — мусонів. Влітку тут випадають рясні опади — у східній частині до 4000 мм, у західній — до 1000 мм опадів на рік. У свою чергу, північні схили перебувають у сфері дії континентального клімату, холодного і сухого. Високо в горах морози влітку перевищують −25 °C, а взимку температура падає до −40 °C. Тут також часто спостерігаються ураганні вітри зі швидкістю до 150 км/год і різка зміна погоди. Внаслідок глобального потепління гімалайські льодовики нестримно тануть. Прискорення процесу привело в 1994 році до повені озера Тортормі, яка забрала 20 життів і викликала паніку серед місцевих жителів.

КІНЕЦЬ ПРЕЗЕНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ