Презентація "Голодомор в Україні 1932-1933 рр"

Голодомор в Україні 1932 – 1933 рр.

Презентацію підготував

Історичні передумови Голодомору Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. На початку 1990 р. вперше була дана політична оцінка національної трагедії, якою став для українського народу голод 1932-1933 років. Понад 60 років замовчувати таке лихо можна було тільки у тоталітарній державі.

Демографічні втрати Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. становлять близько 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р. - від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності під впливом голоду, сягають у 1932-1934 рр. 5 млн. чоловік. Дослідники дійшли до висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлося в Україні на початку 30-х років. Голод 1933 р. - безсумнівно, найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

Демографічні втрати

7 серпня 1932 року був прийнятий сумнозвісний дискримінаційний закон “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій і зміцнення суспільної власності”, більше відомий як закон “Про п'ять колосків”

Кульмінації голод досяг навесні 1933 р., закінчився наприкінці літа 1933 р. Найжахливіша ситуація склалась у березні-червні, коли у селян після суворої зими не залишилося ніяких продовольчих запасів. Держава ж практично ніякої допомоги не надавала. Більше того, упродовж 22 місяців селянам не видавали хліба на зароблені трудодні, а створені у колгоспах натуральні фонди — насіннєвий, фуражний, продовольчий було передано в рахунок хлібозаготівель.

Вичерпавши останні запаси продовольства, доведені стражданнями голоду до відчаю, люди стали вживати в їжу все, що можна і не можна було їсти. Спочатку їли кішок, потом собак, навіть щурів і мишей, потім кропиву, лободу, листя дерев. В селах стояла моторошна тиша - ні співів півнів, ні гавкоту собак, ні гомону людей. Одним з наслідків голоду стало трупоїдство та людоїдство.

Для виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та співставляти величезну кількість документів, адже, як зазначають дослідники, у організаторів Голодомору не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету. Результати такого аналізу свідчать, що причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю). ПРИЧИНИ ГОЛОДОМОРУ

Нема хліба, нема моні, А ми плескаєм в долоні. Встань-ка, Ленін, подивися, Як колгоспи розжилися: Гарба раком, трактор боком, І кобила з одним оком. Їде Сталін на тарані, Дві сільодки у кармані. Цибулиной поганяє – Америку доганяє. А на хаті серп і молот, А у хаті - смерть і голод.

Відповідно до результатів досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано наступний механізм: В рік неврожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені; Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі. Селянам України та Кубані (на той час заселеної етнічними українцями) радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом.

Творчість, присвячена Голодомору

Пам’ятники жертвам Голодомору

Пам'ятники жертвам Голодомору

Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу.