Презентація " І. Карпенко-Карий. "Мартин Боруля"

«Мартин Боруля». Ілюзія дворянства. Проблематика зміни соціальної ролі і статусу, яка не пов’язана з походженням людини.

Трагікомедія Мартин Боруля ґрунтується на реальних фактах боротьби родини Тобілевичів за дворянські привілеїІсторичний указ 1831 року та виклики суспільства. Згідно з імперським указом від 31 грудня 1831 року, усі шляхтичі-чиншовики мусили документально довести своє дворянське походження. Хто не мав відповідних архівних грамот, підлягав переведенню до стану селян або міщан. Драма Карпа Адамовича Тобілевича (батька автора)Батько драматурга роками добивався дворянства, витратив чимало грошей і зусиль. Проте в судових паперах виявили розбіжність у прізвищі: у давніх документах зазначалося «Тобелевич», а в нових — «Тобілевич». Через одну літеру у дворянстві було остаточно відмовлено. Художнє узагальнення родинної історіїІван Карпенко-Карий написав п'єсу у 1886 році. Коли він читав її батькові, старий Карпо Адамович плакав, впізнаючи власні переживання. Автор перетворив особисту родинну драму на глибоке художнє узагальнення типового прагнення селян «вибитися в люди».

Поєднання комічних ситуацій із трагізмом людської одержимості визначає жанр твору як класичну трагікомедію. Жанрова дискусія в літературознавстві• Сам автор визначив твір як комедію, наголошуючи на висміюванні бюрократії та безглуздих панських звичаїв.• Сучасні літературознавці (зокрема Лариса Мороз та Олександр Авраменко) визначають жанр як трагікомедію.• Трагікомедія передбачає тісне переплетення сумного зі смішним, висвітлюючи абсурдність існування людини під владою ілюзій. Діалектика смішного і трагічного• Комічний бік: намагання завести дворянський побут, навчання доньки кавуванню та французьким манерам, втеча жениха Націєвського.• Трагічний бік: руйнування власного господарства, борги (витрачено понад 1000 рублів), ламання доль власних дітей (Степана та Марисі).• Гротескність ситуації підкреслює глибоку духовну кризу героя. Фінальний катарсис та очищення• Кульмінація та розв'язка приводять героя до духовного прозріння через спалення маніакально зібраних дворянських паперів.• Моральне полегшення Борулі: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».• Повернення до старосвітського життя відновлює гармонію в родині.

Було безліч фактів прагнення селянина «вибитися в люди» — домогтися визнання у дворянстві. Прикладів таких вискочнів, які досягли певного матеріального й суспільного рівня, було достатньо. «Трохи ушляхетнитися» було в ту епоху «річчю світовою», яку не раз засвідчила європейська література від Ж-Б. Мольєра, Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Фредеріка Стендаля до Олексія Толстого й Антона Чехова. Тільки в І. Тобілевича прагнення Мартина «вийти на дворянську лінію» – це спроба самозахисту «маленької людини» у несправедливому суспільстві. Мольєр. Бальзак. Гі де Мопассан. Стендаль. Антон Чехов

Прагнення Мартина Борулі здобути дворянство виступає відчайдушним способом захисту власної гідності від панської сваволіСоціально-психологічний конфлікт та витоки манії• Образа як рушійна сила. Головною причиною процесу стала сварка з поміщиком Красовським, який визвав Борулю «бидлом», а його сина — «телям». Прагнення дворянства — це спосіб довести свою рівність із поміщиком.• Захист майбутнього дітей. Мартин прагне дворянства не заради марнославства, а щоб «батькове око закрилося спокійно», знаючи, що онуки не будуть хлопами і їм не треба буде «усіх боятися, усіх лічить вищими від себе».• Підміна понять та трагічна помилка. Боруля щиро вірить у народну мудрість «білий хліб кращий чорного». Проте він припускається фатальної помилки: намагається вибороти людську гідність не через внутрішню самоповагу, а через зовнішній бюрократичний статус. Ключові цитати про мотиви Мартина:«...і батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої онуки – дворяни, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!»«Тепер другий світ настав: треба чина, дворянства... А поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту!»

На відміну від марнославного мольєрівського Журдена український герой виборює соціальні права та людське визнання{8 C0799 C2-E11 C-4486-9829-711727437883}Критерій аналізу. Пан Журден («Міщанин-шляхтич»)Мартин Боруля («Мартин Боруля»)Соціальний стан. Багатий французький буржуа, купецький син. Заможний український селянин-хлібороб, чиншовик. Головна мотивація. Марнославство, прагнення зовнішнього аристократичного блиску та світських манер. Захист людської гідності від зверхності поміщика, бажання захистити дітей. Відношення до праціСоромиться купецького походження батька, прагне жити бездільно. Взвичаєний до важкої хліборобської праці, але заплутався в штучних дворянських правилах. Фінал конфлікту. Залишається в дурнях, занурюючись у вигаданий турецький титул «мамамуші»Зазнає фінансового фіаско, але проходить катарсис і повертається до коріння

Найширше в п’єсі представлена група персонажів, яка складає близьке оточення Мартина Борулі: його дружина Палажка, дочка Марися, наймит Омелько, багатий шляхтич, чиншовик Гервасій Гуляницький, його син Микола,чиншовики Протасій Пеньонжка і Матвій Дульський, а також низка епізодичних персонажів — люди одного з Борулею рівня й походження. Ці персонажі твору є носіями поглядів автора на зміст людського життя.

Їм протиставляється нечисленна група дійових осіб, які уособлюють або підтримують прагнення Борулі: сам Мартин Боруля, регістратор Націєвський, повірений Трандалєв і син Мартина Степан, який у кінці п’єси, як і інші члени родини Борулі, відмовляється від бажання стати чиновником і дворянином. Саме ці герої, їхні вади, погляди, спосіб життя висміюються в комедії І. Карпенка-Карого.

Сліпа одержимість батька дворянським статусом руйнує особисте щастя Марисі та життєві орієнтири Степана. Образ Марисі: боротьба за природне щастя• Збереження народної моралі: Марися виросла в праці і не розуміє штучних дворянських заборон. Вона дивується, чому раніше батько вчив працювати, а тепер забороняє й вимагає панських манер.• Протистояння примусовому шлюбу: Батько силоміць намагається видати її за дрібного, меркантильного чиновника Націєвського заради дворянського зятя, ігноруючи її кохання до простого хлопця Миколи Гуляницького.• Рішучість та винахідливість: Марися проявляє твердість характеру, відстоює своє кохання і доводить, що дворянство є шкідливим, якщо воно вносить розлад у родинні стосунки. Образ Степана: деформація особистості в місті• Канцелярська служба замість покликання: Мартин влаштовує Степана у повітовий суд, мріючи про його кар'єру столоначальника. Проте Степан не має жодного хисту до бюрократії.• Міське марнотратство: У місті Степан переймає лише поверхневі панські вади: вчиться «печерувати раки, запивати трьохпробною та співати крамбамбулі», витрачаючи батьківські важко зароблені гроші.• Фіаско чиновництва: Втрата посади через скасування суду повертає Степана до реальності, змушуючи усвідомити цінність справжньої праці на землі.

Сусід Гервасій Гуляницький та наймит Омелько уособлюють здоровий глузд і незнищенну народну мораль. Гервасій Гуляницький — виразник авторської позиції• Здоровий глузд та тверезість: Заможний шляхтич Гервасій категорично відмовляється від сутяжництва й доведення шляхетства, вважаючи це пустим марнуванням часу й грошей.• Афористичність оцінок: Гервасій прямо каже Борулі: «Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову має, той дворянин... Дворянство без розуму і без науки хліба не дасть».• Рятівна роль у розв’язці: Саме Гервасій переконує Мартина спалити згубні папери та благословляє шлюб Марисі й Миколи, повертаючи в дім спокій. Наймит Омелько — тип «чоловіка-філософа»• Народна іронія та дотепність: Образ Омелька сягає вертепних та фольклорних традицій. Його діалоги з господарем сповнені соковитого народного гумору та прихованої сатири.• Зневага до фальшивих паперів: Наймит щиро не розуміє цінності дворянських грамот і пропонує використати недійсні гербові папери вартістю 1500 карбованців як цигарковий папір.• Втілення життєвої мудрості: Омелько демонструє, що справжня цінність людини вимірюється не чинами, а її практичною вправністю, людяністю та зв'язком із рідною землею.

Образи повіреного Трандалєва та реєстратора Націєвського викривають корупцію та моральну убогість чиновництва. Повірений Трандалєв — символ корумпованості• Безпринципність і пристосуванство: Трандалєв одночасно обслуговує і Мартина Борулю, і його лютого ворога Красовського, обдираючи обидвох до нитки.• Цинічний життєвий девіз: «Добре діло це повірительство... Чи виграв, чи програв, а грошики дай!». Для нього судові позови — лише засіб безчесного збагачення.• Сатира на судову систему: Через образ Трандалєва Карпенко-Карий викриває паразитичну суть імперського судочинства, де закон продається за хабарі. Реєстратор Націєвський — духовна убогість• Нікчемність та меркантилізм: Дрібний канцелярист Націєвський погоджується на шлюб виключно заради багатого приданого (500 рублів, хата в місті, продукти).• Макаронічна мова: Його мова спотворена суржиком та канцеляризмами, що підкреслює відрив від народної культури та претензію на вишуканість.• Комічність втечі: Почувши суперечку про дітей, лякається зазіхань на майно і боягузливо втікає із заручин через вікно, підтверджуючи свою підлість.

Знищення гербових паперів у вогні повертає родину Борулі до гармонійного старосвітського життя. Символіка фіналу та духовне відродження• Очисна сила вогню: Спалення дворянських паперів у печі є символічним актом очищення. Вогонь знищує примарну фальшиву «дворянську душу» і визволяє справжню людську сутність героя.• Повернення родинного спокою: Сім'я з полегшенням каже: «Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи...». Старосвітський уклад означає життя за вічними народними моральними законами злагоди та поваги.• Літературна преємність (Микола Куліш): Проблема зміни прізвища й соціального статусу згодом була художньо реалізована М. Кулішем у «Мині Мазайлі». Проте Мазайло — це вже свідомий перевертень, а Боруля — лише заблукала у своїх ілюзіях людина.