Актуальність теми: Гра враховує вікові та індивідуальні особливості учнів; гра разом із працею та навчанням є одним з основних видів діяльності людини, дивовижний феномен нашого існування. Використання ігрових елементів на уроках української мови та літератури великою мірою забезпечує проведення таких уроків відповідно до найсучасніших загальнопедагогічних, психологічних і дидактичних вимог. Принцип активності дитини в процессі навчання був і одним із основних у дидактиці. Він означає таку якість діяльності, яка характеризується високим рівнем мотивації, усвідомленою потребою в засвоєнні знань та вмінь, результативністю та відповідністю соціальним нормам. Така активність сама по собі виникає нечасто, вона є наслідком цілеспрямованих керованих педагогічних впливів й організації педагогичного середовища, тобто педагогичної технології, що застосовується спеціально.
Будь-яка технологія використовує заходи, що активізують та інтенсифікують діяльність учнів, проте в деяких з них ці заходи становлять головну ідею та основу эфективності результатів. До таких технологій можна віднести ігрові. Про гру говорили багато вчених, педагогів, психологів. К. Д. Ушинський, зокрема, зазначав: «Ми надаємо такого важливого значення дитячим іграм, що коли б влаштували вчительську семінарію, чоловічу чи жіночу, то зробили б теоретичне і практичне вивчення дитячих ігор одним із головних предметів».
Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить широку групу методів, прийомів організації педагогічного процесу в формі різноманітних педагогічних ігор. На відміну від гри взагалі педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання і відповідно їй педагогічнім результатам, які можуть бути обґрунтовані, і які характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Гра – дивовижний феномен нашого існування. За визначенням, гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, в якому створюється і вдосконалюється самоврядування поведінкою.
У практиці людини ігрова діяльність виконує такі функції: розвивальну ( це основна функція гри - розважати, прилити задоволення, надихнути, викликати інтерес); комунікативну: засвоєння діалектики спілкування; самореалізації в грі, як полігоні людської практики;ігротерапевтичну: подолання різних труднощів, які виникають які виникають в інших видах життєдіяльності діагностичну: вплив відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри; функцію корекції: внесення позитивних змін в структуру особистісних показників; соціалізації: включення в систему суспільних відносин засвоєння норм людського співжиття.
Педагогічна гра (на відміну від гри-дозвілля за власним бажанням) переслідує дві цілі: навчальну та ігрову. Важливо, щоб ігрове завдання збігалося з навчальною метою. У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрових ситуацій, ігрового прийому, ігрової вправи. Всі ці форми діяльності націлені на вирішення програмних завдань, засвоєння конкретного пізнавального матеріалу. Вони дають можливість «заховати» від дітей на деякий час дидактичну задачу і, таким чином, полегшити процес одержання знань.
За методикою проведення, дидактичною метою та шляхами її досягнення ігри поділяються на імітаційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання, ігри-драматизації. Імітаційні ігри на заняттях зображують діяльність якоїсь організації, підприємства чи установи (наприклад, ділова нарада, збори, співбесіда). Сценарій такої гри описує сюжет, імітуючі процеси та об'єкти. Рольові ігри — такі, де виробляються дії, тактика поведінки, виконання функцій конкретної особи. Тут розробляється сюжет-п'єса, між учнями розподіляються ролі з обов'язковим змістом. Операційні ігри спрямовані на виконання конкретних операцій. Моделюється відповідний робочий процес, гра проводиться в умовах, що імітують реальні.
За дидактичною метою ігри поділяються на актуалізуючі, формуючі, узагальнювальні, тренінгові, контрольно-корекційні. За характером педагогічного процесу — пізнавальні, виховні, розвивальні, репродуктивні, продуктивні, творчі, діагностичні, профорієнтаційні тощо. За формою взаємодії учасників — індивідуальні, групові, змагальні, компромісні, конфліктні. За рівнем проблемності — проблемні, непроблемні (Г. Селевко).
Гру, як метод навчання для передання досвіду старших поколінь молодшим, люди використовували здавна. В сучасній школі ігрова діяльність використовується в таких випадках: -з якості самостійних технологій для засвоєння поняття теми і навіть певного розділу навчального предмету; - як елементи обширнішої технології; - в якості уроку, або його частини (вступу, пояснення, закріплення, вправи, контролю); - як технологія позакласної роботи.
В структуру гри як діяльності органічно входить планування, реалізація мети, а також аналіз результатів в яких особистість повністю реалізує себе , як суб'єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору та елементами змагання, задоволення потреби в самоствердженні, в самореалізації. До структури гри як процесу входять: а) ролі, які беруть на себе гравці; б) ігрові дії, як засіб реалізації цих ролей; в) ігрове застосування предметів, тобто заміна реальним речей ігровими, умовними; г) реальні відносини між гравцями; д) сюжет (зміст).
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог: • ігри мають відповідати навчальній програмі; • ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними; • відповідність гри віковим особливостям учнів; • правила гри прості і чітко сформульовані; • дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати; • справедливий підсумок уроку; • різноманітність ігор; • залучення до ігор учнів всього класу; • не дозволяти нетолерантних взаємин між дітьми під час гри; • гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою.
Найпопулярніші з ігор на уроках мови та літератури – дидактичні, що мають навчальну мету та організовані за правилами. На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує від учителя багато часу для приготування відповідного обладнання, а від учнів запам’ятовування громіздких правил. Щоб гра викликала інтерес, варто використовувати різноманітні елементи унаочнення, а умови гри – ускладнювати. Дидактичні ігри можуть використовуватися на різних етапах уроку.
Часто дидактичні ігри та ігрові ситуації є найкращим початком уроку. Вони проводяться з метою збудити інтерес учнів, привернути увагу до теми, що вивчатиметься на уроці. На етапі актуалізації знань учням варто пропонувати дидактичні ігри репродуктивного характеру, коли увага гравців фіксується на пошуках раціональних шляхів виконання завдань, допомоги один одному, у результаті учні вчаться правильно оцінювати свої ігрові дії, зіставляти з ігровими діями інших учнів.
На етапі засвоєння нового матеріалу можна використовувати складніші ігри частково-пошукового характеру. Учасникам гри надається можливість відчути, яким чином від якісного виконання завдання кожним учасником залежить виконання ігрового завдання партнером і, в кінцевому підсумку, результат гри. Учитель на цьому етапі формує у школярів уявлення про значимість якісного виконання свого ігрового завдання.
Під час закріплення і повторення навчального матеріалу слід планувати дидактичні ігри пошукового характеру. Учні вчаться моделювати, аналізувати та оцінювати дії партнерів по грі. Позитивні взаємовідносини між гравцями, вміння розподілити матеріал, уміння домовитись у грі позитивно впливають на активізацію навчальної діяльності учнів.
На етапі контролю знань можна застосовувати дидактичні ігри творчого характеру. Учням дається можливість творчо виконувати ігрові завдання. Акцент на творчості передбачає зацікавленість учасників у кінцевому результаті гри команди, прагнення виконувати ігрове завдання швидко і правильно.
Результатом дидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вчителя результатом гри є рівень засвоєння школярами знань, їхній успіх у розумовій діяльності, налагодження гармонійних взаємин.
Сучасна методична література пропонує безліч нових форм роботи на уроці, які можна «побачити по-своєму». Цьому сприяє цілий спектр лінгвістичних ігор: кросворд, вікторина, аукціон, мовний конкурс, лінгвістична загадка, лінгвістична задача, «Сходи», «Перехрестя», ребус, «Ти – редактор», «Зайвина», «Спіймай помилку», «Вірю – не вірю», «Визбирувач», «Сортування», «Найрозумніший», «Мовна дуель», «Останнє слово – за тобою», «Хто швидше», «Лінгвоестафета», «Ти – учитель», біржа, вечір, вітальня, доміно, «жива»газета, тренінги, книгарня, ярмарок, лото, марафон, усний журнал, захист проекту, фестиваль тощо.
Запропоновані В. Л. Федоренком (анаграма, антисуржик, асиндетон, брак слів, вкраплення, дуель, епіфора, зроби з мухи слона, кліше, лови помилку, мовний ланцюжок, поле чудес, резюме та інші) після вивчення, апробації їх на уроках намагаюся трансформувати. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо в учнів згасає інтерес до гри, вчитель ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.