Презентація. Історія України. "Наш край Дергачі"

«Дергачі- історія, факти, легенди.» Тютюнник О.І. К. з. "Дергачівський ліцей №2" Дергачівської міської ради

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio — і означає зв'язок. Релігія — явище дуже складне і має соціальний характер. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного. Церква відігравала величезну роль в житті людини. Вона впливала на світогляд, навчала, допомагала бідним, але й одночас обмежувала свободу та гальмувала розвиток наук.

Факти. Історія. Довгий час у Дергачах стояв Миколаївський храм. Храм стояв у Центрі між управлінням освіти та зупинкою. З архівних документів відомо, що він був найдавнішим храмом Деркачів (Дергачів). З архівного документа “Перелік храмів Харківської Єпархії на 1917 р.”. У переписі 1660 р. була назва «деревня Деркачев» тобто-церкви ще не було. Перша архівна згадка про церкву датована 1671 р.

Храм, як і всі тоді, був маленьким, дерев‘яним, з гонтовим покриттям. При церкві діяли школа і шпиталь (так звана богадільня). Минуло понад 100 р., і церква майже зруйнувалась. В той же час стара церква із за малих розмірів не задовольняла прихожан так як їх кількість значно зросла.

У книзі "Історико-статистичний опис Харківської єпархії" Д. Г. Гумілевського дізнаємося, що храм був і найбільшим за кількістю парафіян. На 1730-й р. число парафіян складає 2220 осіб, у той час як у храмі Різдва Богородиці 1005 осіб. Храм був перебудований у 1780 р. на тому самому місці, але перша перебудова була знову з дерева. При храмі була церковно-парафіяльна школа та богадельня.

У 1879 р. у цієї церкви сталося лихо: від свічки, що впала сталася велика пожежа і храм повністю згорів. Пожежа спонукала деркачівців на будівництво нового храму, але вже цегляного і з залізним дахом.

Відомо, що були великі пожертвування місцевих жителів на будівництво храму. На новий іконостас та балдахін над престолом було пожертвовано 2800 руб. сріблом. Дворянки Єлисавета Краснокутська, Радченкова та Катерина Трухманова пожертвували на ікони три срібні ризи, з яких кожна 300 руб. сріблом. Велику допомогу надала консисторія. Друга перебудова відбулася в 1880 р., цього разу храм набув кам'яного вигляду. Новий Миколаївський храм освятили 2 травня 1882 р. Проект розробляв архітектор В. Х. Нємкін або Б. С. Покровський 1876 р. Цей проект став базовим для безлічі варіантів церков у Харківській губернії. Церква була трипрестольною, головний престол на ім'я святого Миколая, правий – на честь ікони Казанської Божої Матері, лівий – на честь Трьох Святителів. У 1850 р. число парафіян досягає 3688 осіб. Також відомо, що у Храмі була плита з іменами загиблих наших земляків у війні 1904-1905 рр. У храмі зберігалися книги: “Тріодь пісна” Петра Могили 1646 р., “Апостол” пожертвований поміщиком Олексієм Краснокутським у 1746 р. У різні часи у храмі служили такі священики: Трохим Антонов, Павло Лобковський, Йосип Сербінов, Олексій Сербінов, Олексій і т.д.

Під час боротьби радянської влади з релігією храм було знищено в 30-х роках XX ст. Розібрані цеглини використовували як будматеріали.

Так як проект розробляв архітектор Ф.І. Данилов храмів таких як Миколаївський храм в Деркачах було декілька. Різниця була тільки у внутрішньому оздобленні та іконостасі. Найбільш близькими для Деркачівців були Архангело-Михайлівский храм в Козачій Лопані.

Озерянська церква на Холодній горіСерафимівська - на Лисій горі і Миколаївська на однойменній площі (зараз площа Конституції у Харкові), що вирізнялася особливою пишністю.

Другим старовинним храмом у Дергачах вважається церква Різдва Богородиці. Побудований храм був на піщаній рівнині, яка називалася “Буряківка”. Достовірної дати її побудови не відомо, за однією версією 1691 року, так написано у листі білгородського воєводи Бориса Шереметьєва до Харківського воєводи Семена Дурнова. За іншою, 1685 р. оскільки була грамота царів Іоанна, Петра і царівни Софії до Василя Сухотіна з пожалуванням“Завітали ми, вів. Государі, Харківського повіту села Деркачів Різдвяного попа Іякова з пречетниками, наказали їм дати нашого, вів. Государів, платні, замість грошової та хлібної руги, на ріллю землі 50 чвертей Харківського повіту з порожніх земель”.

Нинішній кам'яний храм було перебудовано та освячено у 1838 році. У будівництві храму активну участь брав родич відомого Григорія Квітка-Основ'яненка, Семен Квітка. Стіни храму пам'ятають імена багатьох священиків: Федір Туранський, Тимофій Туранський, Федір Туранський, Лобківський Павло, Григорій Туранський, які служили до XX ст. У храмі зберігалися справжні скарби срібний хрест Георгія Філевського 1743 р. та срібний потир – жертва сотника Андрія Філіппова 1754 р.

Легенди. Таємничі підземелля.Історія м. Харкова налічує більш ніж три з половиною сторіччя. Однак в ній міститься чимало «білих плям». Однією з таких «плям» є підземні ходи під центральною частиною міста. Початок їх вивчення поклали священнослужителі ще в кін. XVIII – на поч. XIX ст. Частина ходів, які перебувають під культовими спорудами, вже тоді використовувалася для потреб церкви. На географічній карті Харкова не позначені старовинні підземелля, однак деякі з них позначені на військових картах або схемах прокладки підземних комунікацій. Входи до підземних споруд - льохи-підвали і підземні галереї, які колись їх з'єднували – закриті.

Місто має свою підземну історію, оповиту таємницями і легендами. Офіційні джерела 1913 року, коли у місті один за одним сталося більше двадцяти провалів і були зроблені перші масштабні наукові пошуки причин цього, вказують, що ці провали пов'язані з давніми підземеллями: їхні склепіння, зведені у XVII-XVIII століттях, просто не витримали випробування часом. Орієнтовно старовинні тунелі з безлічі не пов'язаних між собою невеликих систем розкинулися на п'ять кілометрів. Деякі з них, наприклад, кріпосні ходи, мали замасковані виходи на поверхню, до того ж в різних місцях, в тому числі і до річки Лопань. Вони спускалися з території фортеці і закінчувалися на одному рівні з річкою. Їх наявність дозволяла мешканцям фортеці не лише запасатися водою з колодязів у цих підземних ходах під час облоги, але і таємно, під землею, переправляти ратників прямо в тил ворога для проведення розвідки або навіть битви.

Досліджені в липні 1913 р членами комісії підземні ходи під Миколаївською площею, Соборним та Горяїновським провулками були визнані безпечними (принаймі, на протязі найближчих 10 – 15 років), також було прийнято ще одне рішення про необхідність їх нанесенні на план міста. Жваві суперечки викликало питання про призначення підземних ходів. Представники Харківського імператорського університету В.І. Сава, Е. М. Іванов і А. С. Федоровський вказували на той факт, що будівництво ходів носило суспільний характер і велося з метою оборони та можливої втечі населення під час татарських набігів. Професор Федоровський також вказував на те, що підземні ходи як історичні пам'ятники досить поширені. Наприклад, відомі подібні ходи в Києві, Полтаві і Чернігові. Зовсім іншою була точка зору міського архітектора Г. Павловського, який вважав, що споруда ходів мала комерційні цілі і будівництво підземель справа рук купців чи відкупників, які використовували підземні ходи для зберігання своїх товарів.

Де Дергачі, чому розповідь про підземелля Харкова запитаєте ви. А все просто-легенди!Останнім часом я не чую дану легенду, але ще в наприкінці 1980-х рр. ходила така історія серед мешканців Дергачів. Як і кожне місто наше місто поділено на мікрорайони. В районі Пісок існувало ПТУ-52. Як говорить історія до 1917 року- бурса (чоловіча духовна школа, а також гуртожиток при ній). Поблизу неї якраз через старий став ( в 1960-х побудовано новий) стояла садиба настоятеля бурси. Так от легенди говорять, що від садиби настоятеля до бурси, потім в район Центру до Миколаївського храму було прокопано підземний хід. Потім, від Миколаївського храму підземний хід тягнувся аж до одного з Харківських ходів. В ПТУ є красивий старий сад через який просунулось урвище в якому ще на початку 90-х років ХХ ст. знаходився один з напівзруйнованих виходів з підземелля.