Презентація "Історія Українського війська періоду козаччини"

Історія Українського війська (Частина 2)Захист України, 10 класІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Люблінська унія 1569 р. об'єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське в єдину державу - Річ Посполиту. Ця унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українського селянства, політичне і національно-релігійне гноблення населення. Посилення утисків українського народу викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. Найпоширенішою формою протесту стали масові втечі селян на східні й південно-східні землі. Вони засновували нові поселення - слободи, освоювали малозаселені землі й пустища. Такі втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Так за дніпровськими порогами виникли невеликі козацькі укріплені містечка - січі, на базі яких утворився найбільший центр українського козацтва - Запорізька Січ, що стала головним центром боротьби народних мас України за свою національну незалежність.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Доступ до Січі був вільним. Прийняті до лав запорізького козацтва зараховувалися за власним бажанням. Під час запису до куреня змінювалося прізвище новоприбулого й надавалося йому будь-яке нове ім'я, яке часто характеризувало передусім зовнішність людини. Це робилося для того, щоб приховати минуле прийнятих до Січі. Новачок ставав справжнім козаком лише тоді, коли осягав усі правила, умів підпорядковуватися кошовому отаману, старшині й усьому товариству. Військо запорізьких козаків поділялося на січових і волосних козаків. Січові козаки були справжнім цвітом козацтва. Ця частина козацтва постійно проживала в Січі по куренях, поділялася на «старше» і «молодше». Січові козаки були неодружені.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Волосні козаки відрізнялися від січових тим, що мали власні сім'ї, господарство й постійно мешкали на околицях Січі, у запорізьких степах по хуторах і слободах. Вони мали доступ на Січ, проте не мали права там постійно перебувати. Як військо, запорізька громада поділялася на 38 куренів. У запорізьких козаків слово «курінь» вживалося у двох значеннях: на позначення житла і самостійної частини війська. Вищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші питання, була загальна, або, як її називали, військова рада. На військових радах порушувалися всі найважливіші питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна й укладався мир, оголошувалися військові походи, каралися злочинці, обиралася й зміщувалася козацька старшина тощо. У запорізького козацтва склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині XVI - на початку XVII ст. були військові начальники, військові чиновники; похідні й паланкові начальники

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ {5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Адміністрація запорізького козацтва. Військові начальники. Військові чиновники. Похідні начальники. Паланкові начальникикошовий отаман,військовий суддя,військовий писар,військовий осавул,курінний отамандовбиш,пушкар,тлумач,кантаржій,шафар,булавничий,бунчужний,хорунжий,чауші,канцеляристиполковник,писар,осавулполковник,осавул,писар,підосавул,підписарій

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар та військовий осавул становили так звану військову старшину. У мирний час військова старшина займалася адміністративними й судовими справами Січі, а під час війни очолювала козаків. Кошовий отаман (кошовий) - виборна службова особа в Запорізькій Січі, яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну й судову владу. У воєнний час кошовий отаман був головним командиром і мав необмежену владу. Кошових отаманів до середини XVII ст. часто називали гетьманами. Військовий суддя був другою після кошового отамана посадовою особою в Запорізькому війську. Його основний обов’язок - здійснення суду над козаками. Крім цього, він періодично виконував обов’язки скарбника, призначав начальника артилерії та мав інші функції.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська. Військовий осавул стежив за дотриманням козаками порядку в Січі, а під час воєнних дій у військових таборах - за виконанням судових рішень кошового отамана й військової ради, провадив дізнання щодо злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство для війська на випадок війни та ін. Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінний отаман відав господарством, коштами куреня та здійснював управління його справами, зокрема забезпечував свій курінь боєприпасами, харчами, включав новоприбулих до козацьких списків тощо. За військовою старшиною йшли військові чиновники, головним завданням яких було надання допомоги військовій старшині у виконанні їхніх обов’язків.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Військовий довбиш відав полковими литаврами, якими збирали козаків на раду. Крім того, він був присутнім під час виконання судових вироків, забезпечував стягнення податків і торговельного мита. Військовий пушкар завідував усією запорізькою артилерією, йому була підпорядкована військова в’язниця. Військовий тлумач виконував обов’язки перекладача. Військовий кантаржій був охоронцем військових мір та вагів, які були однакові для всього Запоріжжя. Військові шафарі збирали мито («перевізне») з купців на користь військової скарбниці на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Військові булавничий, бунчужний і хорунжий відповідно зберігали булаву, бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове знамено - корогву. Військові чауші виконували функції посланників. Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і паланкова. Вона вважалася вищою за рангом від військових чиновників, але на відміну від них діяла за межами Січі у своїх паланках (адміністративно-територіальна одиниця Запорізької Січі). Похідна старшина діяла під час війни. Похідний полковник був начальником певної частини війська, маючи під своїм командуванням кілька загонів козаків.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Реєстрові козаки. Уряд Речі Посполитої намагався поширити свою владу на Запорізьку Січ і приборкати непокірне козацтво. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про прийняття на державну службу трьохсот низових козаків, які були занесені до особливого списку - реєстру, звідки й дістали назву реєстрових. Кожний з реєстрових козаків перебував на королівському утриманні й одержував плату. Остаточно реєстрове козацьке військо сформувалося в 1578 р. Усі реєстрові козаки отримували грошову винагороду і право на освоєні ними землі. Гетьманом реєстру був призначений черкаський і канівський староста Вишневецький. Були визначені його помічник і писар реєстру. Реєстрові мусили беззаперечно виконувати накази своїх начальників і нести службу там, де їм накажуть. Засновуючи реєстрове військо, уряд Речі Посполитої намагався використати його передусім для боротьби з народними масами України, а вже потім для охорони кордонів. Це військо офіційно називалося «Військом його королівської милості Запорізьким».

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Реєстр кількісно не був постійним і змінювався залежно від політичної ситуації, яка складалася на певний час. В Україні було засновано шість реєстрових козацьких полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський. Полки, своєю чергою, поділялися на сотні.Із цього часу козаками офіційно визнавалися лише ті, хто був занесений до реєстру. Усі інші, тобто основна козацька маса, лишалися начебто поза законом. Верхівку реєстру посідала козацька старшина і заможне козацтво. Становище основної маси реєстрового козацтва було складним. Обов’язок відбувати на власні кошти нічим не обмежену військову службу, виступати в похід з конем, зброєю і військовим знаряддям вимагав від реєстрових козаків значних грошових витрат, а на час військових походів вони навіть передавали своє господарство в інші руки.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Вагомим чинником, котрий визначав настрої більшості реєстрових козаків, було те, що завжди існувала загроза скорочення реєстру і, як наслідок, покріпачення. Реєстрове козацтво, як і народні маси всієї України, болісно сприймало національно-релігійний утиск, що різко посилився наприкінці XVI ст. Через це під час народних повстань кінця XVI - першої половини XVII ст. не тільки козацькі низи, а й козацька «середина» переходила на бік борців проти кріпацтва та іноземних гнобителів. Таким чином, на початку XVII ст. в Україні існували три чітко не розмежовані категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які служили уряду, запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та найбільше козаків мешкали у прикордонних містах, вели козацький спосіб життя, але не мали офіційно визначеного статусу.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Українське військо періоду Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Український народ не міг змиритися з польським пануванням і в січні 1648 р. почав війну проти Речі Посполитої. Основою військової сили в цій боротьбі були маси феодально залежного селянства. Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців. У період 1648-1654 рр. формувалась українська національна держава на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Тоді в Україні діяла величезна, як на ті часи, збройна сила чисельністю 300-360 тис. осіб, яку називали козацтвом. Збройні сили в період війни формувалися як з добровольців, так і з мобілізованих. Ухилення від мобілізації загрожувало смертною карою.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Б. Хмельницький дуже дбав про належну організацію і боєздатність збройних сил. Улітку 1648 р. він прийняв військовий статут - «Статті про устрій Війська Запорізького». Дисципліна у війську була суворою. Першою перемогою українського козацько-селянського війська Богдана Хмельницького над військом Речі Посполитої була перемога в битві під Жовтими Водами (29.04—16.05.1648 р.), а вже 26 травня 1648 р. під Корсунем армія гетьмана розгромила головне військо Речі Посполитої. Блискучу перемогу українське військо здобуло в битві під Пилявцями (нині - село Пилява Старосинявського району Хмельницької області) у вересні 1648 р. Невмирущою славою покрили себе українські вояки в битві під Берестечком (18-30.06.1651 р.), хоча й зазнали в ній поразки.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Після підписання між Росією та Україною договору в 1654 р. Україна ввійшла під протекцію Росії як незалежна держава з козацьким устроєм. Україна дістала право мати власне військо-60 тис. реєстрових вояків. Це була постійна професійна армія, що виокремилася із 300-тисячної маси українців-патріотів, які боролися за визволення своєї землі. Із червня 1654 р. українські й російські війська спільно розпочали воювати проти Речі Посполитої. Прикладом вдалих бойових дій союзного війська була битва під Городком (осінь 1655 р.), у якій війська Речі Посполитої зазнали поразки. Хмельницький значно збільшив чисельність реєстру - до 80-100 тис. вояків проти визначених 60 тис., що виправдовувалося потребами війни. Армія України стала однією з найсильніших армій Європи. Реєстровці мали кінноту, піхоту, артилерію, річково-морські підрозділи. Наприкінці життя гетьмана у складі армії з’явилися найманці - гвардійські частини - татарська і німецька. Передчасна смерть Хмельницького 27 липня 1657 р. призупинила державотворчі процеси в країні, що в подальшому негативно позначилося на розбудові української національної держави та її збройних сил.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Військо в період Руїни (1657-1687)Після смерті Б. Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Почалась міжусобна боротьба за владу, Україна була поділена на Лівобережну та Правобережну, країна занурилась у хаос. Історики називають цей період Руїною. Такі обставини дуже полегшили Росії втручання у внутрішнє життя України, щоб посилити свій вплив на неї і підкорити її. Прагнення царату обмежити вольності України не оминуло і її збройних сил. Український гетьман був зобов’язаний залучати козацьке військо до участі у воєнних походах росіян. Реєстрове військо використовувалося також для охорони кордонів Росії, особливо на півдні. У цих походах козаки підкорялися російському командуванню. Росія вдавалася до заходів щодо зменшення козацького війська.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Військо у XVIII ст. На початку XVIII ст. Лівобережжя, Слобожанщина та Запорізька Січ перебували у складі Російської імперії. Правобережжя залишилось у складі Речі Посполитої. У цей період Лівобережна Україна ще зберігала власні збройні формування. Однак з 1723 р. українське військо почало вливатися в російську армію. До кінця XVIII ст. цей процес в основному було завершено і Україна залишилася без власних збройних сил. Військове формування запорожців було автономним підрозділом у збройних силах Росії. Царський уряд ставився до Запорізької Січі з упередженням і жахом. Проте військовий потенціал запорожців, їхня роль в охороні кордонів змушували Росію деякий час миритися з існуванням Січі.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Однак у 1709 р. за наказом російського царя Петра І Січ було все-таки зруйновано. Запорожці, які втекли від помсти самодержця, заснували поблизу Херсона, біля гирла Дніпра, так звану Олешківську Січ (нині - місто Олешки).

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ У 1734 р. імператриця Анна Іоанівна дозволила запорожцям, які втекли від переслідувань Петра І, повернутися й заснувати Нову Січ на річці Базавлук (Підпільна) поблизу Нікополя. Вона розташовувалася за кілька кілометрів від Старої Січі. Росія зобов’язувалася щороку виплачувати запорожцям кошти за несення військової та сторожової служби. Нарешті жах перед запорожцями, несприйняття їхніх демократичних порядків, які не вписувалися в систему самодержавства, досягли критичної точки. 3 серпня 1775 р. російська імператриця Катерина II видала маніфест, за яким Запорізьку Січ було зруйновано. За цим документом назва «запорізький козак» заборонялася.