17 липня о 18:00Вебінар: Чи може наука сформувати підприємницьку компетентність?

Презентація «Із батьківської криниці»

Про матеріал

Презентація «Із батьківської криниці"

Авдіївка – одне з найстарших поселень на Донбасі. Воно було засноване в 1778 році в часи сільсько-господарської колонізації території колишнього «Дикого поля». Такий характер Авдіївка зберігала до часів першої індустріалізації, яка відбулась на Сході України в останній третині 19 століття.

Перегляд файлу

 

 

«Із батьківської криниці»

 

 

 

В околицях міста виявлена в кургані кам’яна скульптура (баба), що свідчить про перебування в цих місцях кочовиків  IXXIII ст.

Легенда про засновника міста  селянина Авдія має історичну

основу. 

Архівні документи  свідчать, що в середині  XVIII сторіччя там, де зараз

розташована східна частина міста  виникло перше поселення,

жителями якого були селяни Курської, Воронезької і Полтавської губерній.

Кількість дворів поселення збільшувалося і незабаром Авдіївка стала селом, датою народження якого вважається  1778  рік.

Жителі вирощували різні сільськогосподарські культури, переважно зернові.

У 1798 році в селі налічувалось до 100 дворів з населенням близько 500 чоловік.

Родючі чорноземні степи приваблювали нових поселенців.

 

 

До того ж, Авдіївка була розташована поблизу поштового шляху, що зв’язував її з Маріуполем та Бахмутом.

На 1861 рік у ній проживало вже 2,3 тис. чоловік.

Після реформи 1861 року, згідно з указами про поземельний устрій державних селян, за жителями Авдіївки закріпили ті невеликі за розміром наділи, що були в їхньому користуванні раніше.

Багато селян змушені були орендувати на кабальних умовах землю у Новоросійського товариства.

 

Родинні традиції, обряди, свята.

Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті

пологи,

запросини баби-повитухи,

відвідини новонародженого та породіллі,

хрестини,

дівування,

заручини,

весілля,

поховання;

всі сфери людської діяльності та сільського  господарства (заклик

весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас).

Одне з найбільш важливих родинних свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім’я створювала у своїй оселі  атмосферу  затишку,  багатства, щастя й миру - Свят- вечір, що  припадає   на 6 січня.

Цього дня кожна родина готувала першу кутю. ЇЇ називали багатою, оскільки господиня мала наготувати 12 страв.

Найголовніша обрядова страва - кутя, її традиційно виготовляли з пшеничного чи ячмінного зерна. Святвечір, або багата кутя, - суто родинне свято. Його справляли ввечері, коли за обрядовим столом збиралися лише члени сім’ї: хто ж спізниться, той

« цілий рік блукатиме поза хатою».                                                           

А коли на  небосхилі  з’являлася  перша надвечірня   зірка, вся родина

сідала за багатий стіл.

Народження   дитини

Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми - базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам - дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.

 

 

Таїнство хрещення

 

Новонароджену, а  особливо хвору  чи кволу дитину,    

треба було  якнайшвидше  охрестити. У церковному обряді  

хрещення на перший  план виступають  хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення.

Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину.

 

Діалекти рідного краю.

Розрізняють три групи територіальних говорів української мови — наріччя.

Південно-східне охоплює Донеччину та наше місто Авдіївку.

1911 рік

Найбільше таких діалектизмів є серед іменників, рідше — серед дієслів, прикметників, прислівників, службових частин мови. Деякі з них:  у південно-східних говорах:

жалива (кропива),

курай (перекотиполе),

перетика (перелісок),

скот (худоба),
бовдур (димар),

вагани (ночви),

кабиця (літня піч),

кипяч (окріп),

зобува (взуття)                   

 шарівниця (сала)

желіпати (кричати)            

гарман (тік)

випасатися (тинятися)       

киря (сокира)

хвища (сильний дощ)

бока сувати (ходити боком)
кура (заметіль)

но (але).

Діалектизми, які називають місцеві реалії й поняття, не­відомі поза межами певного наріччя, говору, називають ет­нографічними.

Вони не мають відповідників у літературній «мові».

Це, наприклад:
а) назви одягу:

(довга свита  з відлогою на негоду),

керсетщ (верхній жіночий одяг  без рукавів у талію),

дерга  (груба без оздоблення запаска),

каптур (головний убір),

витяжки (чоботи із суцільної шкіри)   - у південно-східних говорах ;

б) назви страв:

бала бухи (спечені або зварені з тіста шишки),

бекмес (мед із] бурякового соку або кавунів),

кваша (солодка страва зі житнього борошна) —

у південно-східних говорах;  

в) назви предметів побуту:

ковганка (дерев'яна посудина для затовкування сала),

сапетка (велика корзина),

підкат (навіс для зберігання ,

сільськогосподарського реманенту)

— у південно-східних говорах;

 

г) назви, пов'язані з місцевими природними та кліматичними умовами:

полонина (пасовище в го­рах),

ізвор (джерело),

бескид (круча, ущелина).

Територіальні діалектизми під час формування літератур­ної мови сприяли її збагаченню.

Тепер вони зрідка викорис­товуються в художніх творах для надання їм певного місцево­го колориту.

Зрештою, діалектизми є постійним джерелом для поповнення лексики літературної  мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
28 жовтня 2018
Переглядів
148
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку