Презентація "Із скарбниць народних - до сердець дитячих"

Із скарбниць народних – до сердець дитячих (малі фольклорні жанри)

Український дитячий фольклор – це найцікавіший, доступний, багатофункціональний матеріал для виховання дітей дошкільного віку, сутність якого полягає в наданні дитини перших відомостей про оточуюче середовище, передачі суспільних моральних цінностей і культури свого народу через прості форми фольклорного матеріалу. За своєю природою він є скерованим на вдосконалення потреб дитини у спілкуванні з батьками, ровесниками, іншими людьми, а також спрямованим на саморозвиток та виховання практичного життєвого досвіду особистості.

Що ж таке дитячий фольклор? Це прості, речитативні, пісенні та ігрові твори. До них відносяться колискові пісні, потішки, забавлянки, заклички, примовки, скоромовки, лічилки, прозивалки, мирилки, страшилки.

Перше знайомство дитини з фольклором відбувається через колискові пісні. З дня народження малюка кожна мати співає своїй дитині колискову: «Ой люлі, люлі, засинай синуля, заплющ оченята – давно пора спати…» Народні колискові пісні зачаровують ніжністю, безпосередністю, простотою, досконалістю. В них – материнська любов, світ добра і краси.

Дитині потрібні не лише ніжні, лагідні звуки колисанки. Їй потрібна активність, яка б розвивала рухи, мислення, викликала жвавість, бадьорість, радісний настрій. І одним із видів такого спілкування є забавлянки, або утішки – коротенькі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують єдність слова та моторики дитини. Незважаючи на свою простоту, забавлянки сприяють живому спілкуванню з довкіллям, привчають до чуття прекрасного. Сорока – ворона На припічку сиділа, Діткам кашку варила… Чобіток Кую, кую чобіток, Подай, бабо, молоток, Не подаси молотка – Не підкую чобітка. Печу, печу хлібчик…

Наші предки перебували у тісній єдності з природою, обожнювали її. Тому зверталися до неї як до живої із заговорами. А діти зверталися закличками. - Дощику, не накрапай. Наших діток не займай. Хочуть діти радіти, А не вдома сидіти.  - Течи, течи водо з мене. А я буду рости з тебе. А ти будеш витікати. А я буду виростати.

Із закличками перегукуються примовки. Коли дитина їсть, їй кажуть: «Їж потрошку, тільки не з’їж ложку». А коли нападає гикавка, діти примовляють: «Гикавко, гикавко, Біжи до води. Кого хочеш напади: Чи коня, чи вола, чи корову, Чи дівку здорову».

Яка ж гра без лічилки. Лічилка – один із жанрів дитячого фольклору, римовані лаконічні вірші від п’яти до десяти рядків, призначені для розподілу ролей під час гри, послідовності участі в ній. Використовуються в чіткому ритмі. Раз, два, три, чотири Козі дзвоника вчепили. Коза бігає, кричить Просить дзвоник відчепить.  Тікав заєць через міст Довгі вуха, куций хвіст. А ти далі не тікай, Рахувати починай. Раз, два, три – Вийди ти.

Під час гри у дітей частенько виникають непорозуміння та сварки. І тоді у нагоді стають мирилки. Мирилка летіла, На плече сіла. Сказала тихенько: - Миріться швиденько.  Мир, миром. Пироги з сиром. Варенички в маслі, Ми дружечки красні. Поцілуймося.

Значне місце в українському фольклорі займають прислів’я – короткі ритмізовані вислови, що несуть узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом. Мають повчальний характер. Одне дерево – не ліс, Один чоловік – не народ. За родинним столом І їжа смачніша.

Приказки – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку і вживається в переносному значенні. Їх зміст, на відміну від прислів’я, не має повчального характеру, їм властива синтаксична незавершеність. Борода не робить мудрим чоловіка. Буває, що й корова літає.

Загадки – ще один скарб української мови, який дістався нам у спадок від предків, де дотепне метафоричне запитання, поставлене у формі хитромудрого короткого опису будь – якого предмета чи явища. Вони спонукають до порівняння, зіставлення речей, вчать спостерігати, виділяти головне. За лісом, за прилісом золота діжа горить. (Сонце) Ой на горі гай, під гаєм мигай, Під мигаєм лупай, під лупаєм сапай, Під сапаєм хапай. (Волосся,вії, очі, ніс, рот)

Дитячий фольклор, як невід’ємна частина практичної педагогіки народу, протягом століть формує естетичні смаки дитини, становлячи морально – етичну основу розвитку особистості. В традиції народного виховання його твори сприяють фізичному і моральному здоров’ю дитини, розвитку її розумових здібностей, підготовці до суспільно – корисної діяльності.