Ноктюрн став одним із тих жанрів, які дають можливість відобразити найтонші переживання людини, показати її внутрішній світ. Із французької «ноктюрн» означає «нічний». Саме о цій порі все навколо стихає, з’являється можливість усамітнитись і помріяти. Тому тон висловлювання, що притаманний ноктюрнам, щирий, душевний. Зазвичай ноктюрни пишуться для фортепіано, однак трапляються подібні твори і для інших інструментів, а також для ансамблів і оркестрів.
Цей музичний жанр досяг свого розквіту у творчості відомого польського композитора Фридерика Шопена, який написав 21 ноктюрн. Ноктюрни Шопена різноманітні за характером: світлі, мрійливі, скорботні, героїко-патетичні, мужньо-стримані. Дуже часто в ноктюрнах цього композитора поряд із споглядальними мотивами можна відчути вираження гострого внутрішнього незадоволення, драматизму. Шопен перший зумів надати творам цього жанру особливої художньої досконалості. Його ноктюрни вражають глибиною змісту і різноманітністю настроїв. Вони написані в тричастинній формі або у формі рондо та містять темпові контрасти (повільно — жвавіше — повільно).
Фридерик Шопен (1 В10-1849) — видатний польський композитор і піаніст, засновник польської класичної музики. Народився в м. Желязовій Волі, що поблизу Варшави, в маєтку графа Скарбека, де його батько, Микола Шопен, за походженням француз, служив домашнім учителем. Музична обдарованість Ф. Шопена виявилася дуже рано. У п'ятирічному віці він уже грав нескладні п'єси. Із шести років юний Фридерик почав брати уроки фортепіанної гри в чеського музиканта Войцеха Живного, що вважався одним із кращих викладачів музики у Варшаві. Після закінчення Варшавської вищої музичної школи почав самостійну виконавську діяльність. Невдовзі переїхав до Парижа, де жив до кінця життя.
Фридерик Шопен дуже полюбляв фортепіано і писав майже всі твори саме для цього інструмента. Він зміг усебічно розкрити його нові виражальні можливості й винайшов новітні прийоми фортепіанної гри. Музика композитора романтична, надзвичайно щира, сповнена яскравими емоціями. Спеціально для фортепіано він писав музику в різноманітних жанрах: мазурки, полонези, вальси, прелюдії, ноктюрни, експромти, скерцо, сонати, балади, концерти.
Ноктюрни для фортепіано писали також й інші композитори: Джон Фільд, Ференц Ліст, Петро Чайковський, Віктор Косенко, Валентин Сильвестров та інші. Нікколо Паганіні створив ноктюрн для струнного квартету, Клод Дебюссі — для оркестру, Василь Барвінський — для голосу з оркестром (на слова І. Франка). А Микола Лисенко одну із своїх опер так і назвав — «Ноктюрн». ДЖОН ФІЛЬДФЕРЕНЦ ЛІСТП. ЧАЙКОВСЬКИЙ
Ноктюрни Едварда Гріга, на відміну від творів цього жанру Шопена, овіяні спокоєм нічної природи — вони пасторальні. Тиша ніби оживає в них: таємничі самотні звуки ледь почулися й одразу стихли. Можливо, самі зірки співають нічні серенади чи шепочуться між собою… Звукові фарби безупинно змінюються, неясні відблиски й обережні шерехи з'являються в химерному світлі. Чуються шелест листя, щебет птахів, які прокинулися, і сплеск води. І знову звучить тиша… З її зачарованого мерехтіння народжується мелодія, яка, розвиваючись, віддзеркалює магію ночі. Цю музику, прекрасну пісню нічної природи, Е. Гріг зумів почути, відобразити в звуках і подарувати людям.
Едвард Гріг (1843—1907) — видатний норвезький композитор, майстер фортепіанної і камерно-вокальної музики. Член Шведської музичної академії, Французької академії витончених мистецтв, почесний доктор Кембриджського й Оксфордського університетів. Народився в м. Бергені. Його батько посідав у той час пост британського консула. Мати була талановитою піаністкою — вона і почала навчати музиці шестирічного хлопчика, ознайомила його з творчістю Моцарта, Шопена… Коли йому виповнилося п'ятнадцять, батьки відправили вчитися до Лейпцизької консерваторії. За чотири роки Гріг успішно закінчив цей відомий навчальний заклад із класу композиції і фортепіано. Після повернення на батьківщину Е. Гріг якийсь час диригував симфонічними концертами в Крістіанії (нині Осло), виступав як піаніст і, звичайно, писав музику. Особливо йому таланило у створенні малих, переважно ліричних форм. Творчий доробок Е. Гріга включає десять зошитів «Ліричних п'єс» і концерт для фортепіано, скрипкові й віолончельні сонати, вокальні цикли й романси, музику до драми Г. Ібсена «Пер Гюнт» тощо.