Презентація. "Катерина Білокур"

Катерина Білокур

Білокур Катерина (7 грудня 1900р. -10 червня 1961р.) – українська художниця, майстриня народного декоративного живопису. Народилася у с. Богданівка Полтавська губернія. Батько, Василь Білокур, був заможною людиною. Крім Каті у сім’ї були два сини – Григорій та Павло. У віці 6-7 років навчилася читати. На сімейній раді було вирішено не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатись.

Про свої перші кроки у мистецтві Катерина згадувала: «Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней весь шкільний зошит молодшого брата Грицька.–Ах ти поганка! – кричав батько. Зошит розірвали на шматки. Відтоді мені не давали ні папір, ні олівці».

Але в 14 років дівчину знову спіймали за таким заняттям. Вжили заходів: різки і найсуворіша заборона малювати. Односельці називали Катерину «одержимою». У 1922-1923 рр. Білокур дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури. У технікумі Катерину не приймають через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулась додому пішки. «Автопортрет»

Малювати Катерина не покидала і згодом починає відвідувати драматичний гурток, організований подружжям Калитів. Батьки погоджуються на участь доньки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству. В 1928 році дізнались про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторилась і їй знову відмовили через відсутності документа про закінчення школи. Восени 1934 року Катерина робить спробу втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застуджує ноги. Після цієї спроби батько згоджується на заняття доньки малюванням. Річка Чумгак,  Драбівського району Черкаської області та Оржицького району Полтавської області.

Художниця сама навчилась розводити фарби, ґрунтувати полотно, робити саморобні пензлики, групувати палітру барв. Малювати починала з портретів родичів. Перші її роботи: «Жінка в зеленому корсеті» (1920-ті рр.), «Портрет Олі Білокур» (1928 р.), «Портрет Надії Кононенко» (1929 р.), «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932-1933рр.) свідчить про прагнення художниці досягати портретної схожості.«Жінка в зеленому корсеті» (1920-ті рр.)

«Портрет Олі Білокур» (1928 р.)

«Портрет Надії Кононенко» (1929 р.)

«Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932-1933рр.)

Джерелом натхнення народної художниці були пісні, казки, легенди, народне мистецтво. У вишуканій композиції «Квіти за тином» (1935 р.) півонії, мальвії, ромашки, наче пливуть у прозорому повітрі. У творах Білокур цього періоду помічається бажання художниці встановити зв’язок людини з природою.«Квіти за тином» (1935 р.)

На весні 1940 р. Катерина Білокур почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була», яку співала Оксана Петрусенко. Виконання пісні так вразило Білокур, що вона написала листа, окрім нього художниця поклала шматок полотна зі своїм малюнком калини. Оксана Петрусенко

Петрусенко вражена малюнком, показує його своїм знайомим художникам. Через деякий час у Богданівку до Білокур приїжджає Володимир Хитько з обласного Будинку народної творчості, і художниця дає йому кілька картин. У 1940 році, в Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна виставка художниці з Богданівки Катерини Білокур – із 11 картин. Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей. Побачене справило на художницю велике враження. Однак, повернувшись, вона знову залишилась сам на сам зі своїм оточенням і у тих самих умовах. Після звільнення від нацистської окупації (1944 р.), Музей українського декоративного мистецтва купує у Катерини багато її полотен.

Після так званого «розкуркулення», примусової колективізації та Голодомору, українські селяни виявилися практично прикріпленими до села. Вони не мали паспортів, а отримати їх могли за довідками райвідділів НКВС, у разі, якщо селянин мав відповідний дозвіл-довідку від голови колгоспу і керівника місцевого компартійного осередку. Головам колгоспу була необхідна дармова робоча сила, щоб виконувати плани, тому вони вкрай неохоче відпускали людей до міста, навіть на навчання. Катерина Білокур паспорта не мала. До своєї смерті у 1961 році вона прожила у селі. Її творчість радянська влада представляла, як «роботи колгоспниці з села Богданівки».«Букет квітів», 1959 р.

Катерина Білокур усе життя мріяла мати належні умови для малювання. Щоб нічого і ніхто не відволікав її від творчості, щоб було десь місце, яке б давало їй особисту і творчу свободу. Вона мріяла вирватися із села, яке так вороже зустріло її дар, мріяла бути ближче до середовища художників. Мистецтвознавці кажуть, що художниця хотіла мати квартиру у Києві, але сама відмовилася від цієї мрії – не захотівши малювати портрет «великого вождя». У 1947 році художниці запропонували намалювати портрет Сталіна, і коли б портрет сподобався – це відкрило б перед нею всі двері. Але Білокур відмовилася. Катерина Білокур пережила Голодомор 1932-33 років....«Снідання», 1950 р.

У 1949 році Катерину Білокур прийняли до Спілки художників України. Її картини виставляються у Києві і Москві. А у 1954 році три картини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі. Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».«Цар-Колос»

«Берізка»

Колгоспне поле

Кілька фактів про шанування творчості Катерини Білокур. У хаті родини Білокурів у Богданівці у 1977 році відкрили Музей-садибу Катерини Білокур. У Яготині є пам’ятник художниці. У 2000 році до 100-ліття від дня народження Білокур Національний банк України випустив ювілейну монету. У 2004 році була заснована щорічна премія імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва.2011 року вийшло друком двотомне дослідження життя і творчості художниці – «Катерина Білокур». Туди увійшло листування Білокур із її сучасниками-митцями та мистецтвознавцями, а також дослідження творчості Білокур українських і закордонних авторів. Колекція полотен Катерини Білокур знаходиться у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, розташованого на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Дякую за увагу