На книжковій полиці. Мільйон сердець – одне биття!

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИЖКИ

« Я з небесної сотні»

Автор. Марко Рудневич

Україні та всім українцям присвячується…

Мета: познайомити учнів з новою книгою, з людьми, які були учасниками Революції гідності та  віддали своє життя заради України на прикладі одного простого хлопця – студента зі Сміли,  виховувати повагу і співчуття до родин загиблих, аби пам’ять про величезну самопожертву героїв Небесної сотні назавжди лишилася в серцях українців.

Обладнання: книжкова виставка, фотографії з Майдану, проектор.

Звучить пісня «Плине кача по Тисині».

На екрані висвітлюються фотографії з подій на Майдані.

 В 1.Минають дні і ночі - та назавжди

Калейдоскоп кривавий, невблаганний,

Я бачу ті обличчя і ті очі

Тих хлопців, що загинули за нас з тобою на Майдані

Допоки житиму, я пам'ятати буду

Жінок із надписом на грудях "Мама"

І закатованого Юрія Вербицького

Й слова пророчії Сергія Нігояна.

Допоки житиму, в вухах стояти буде

Той дзвін церков, що душу рве на клапті,

І "Отче наш" останній перед штурмом

І плач безсилий дівчини у білому халаті

Назавжди закарбується у генах

І світлий чуб Войтовича Назарка

І образ чистий Гурика Романа

І дівчинки трьохрічної, що залишилася без батька…

 В 2. Небесна Сотня. Іноді питають - чому така честь і сльози їм, зараз на війні тисячі хлопців гинуть, а тут сто людей.

Відповідаю. Майданівці не були солдатами. Солдат іде на війну, іде свідомо виконувати свій борг - захищати Вітчизну. Він знає, що він може загинути, його близькі також знають. На війні у нього є підготовка, він має зброю і захист - жилет, каску.

 В 1. На Майдан люди вийшли МИРНО протестувати. Протест був мирним рівно до тих пір, коли не виникла необхідність захищатися. Ніхто не знав, що будуть відстрілювати як дичину людей під час протесту.

Я думаю, якби вони знали, що загинуть - вони б пішли все-одно.

Небесна Сотня змінила мене і таких як я на все життя. Я не перебільшую, це біль втрати, яку нам нести з собою до кінця.

 В 2. Я плачу, ні сліз не видно.
Та серце в тисках лежить.
Стріляють нам тут у спину.
В брехні пропонують жить.
Тут лицемірство і зрада
Записані у законах.
Тут брат іде проти брата.
Тут довго не буде згоди.
Ця держава не люди, не нація,
Тут держави нема, не шукай.
Олігархічна тут окупація.
Територія, навіть не край.
Люди не спали, люди прокинулись.
Люди, що мають гідність.
Люди один за одного ринулись.
Якби не розпалась ця вірність.

В 1. «Хто, як не я?..» - цю фразу можна прочитати майже в кожній історії героїв Небесної Сотні. Не виняток і історія простого хлопця Макса зі Сміли – героя повісті Марка Рудневича «Я з небесної сотні».  «Хто, як не я?..» - питають очі з траурних фотографій героїв Небесної сотні.

«Хто, як не я?..» - досі відлунює на Майдані...

В 2. Герой цієї книжки повстав проти насилля, несправедливості та брутального зґвалтування своєї країни ... Здійснив особистий подвиг – віддав своє життя заради нової України.

В 1. І це не пафосні слова. Це – реальність.

Герой цієї книги своїм прикладом показав силу та незламність українського духу.

В 2. Попри стрілянину, майданівці вперто йшли вперед. Під кулі. Перші лави падали, за ними з’являлися нові... і нові... і нові...

Кадри цієї розправи облетіли та шокували весь світ.

Відео Джамала і Бумбокс «Злива»

В1. Країна  дізналася імена своїх героїв. Кожна історія викликала гострий, пронизуючий біль, всеохоплюючий гнів та безсилля. Кожна нова сповідь закарбувалася в пам’яті. Прийшло розуміння, що героїчні подвиги цих звичайних людей не можуть бути забутими.

В 2. Книгу «Я з небесної сотні» написав молодий український письменник Марко Рудневич.  Писав для того, щоб герої Небесної сотні оживали з її сторінок ...Писав, аби розповісти, чим жили ці «воїни світла». Що любили. У  що вірили. За що стояли на Майдані.

Інтерв*ю з письменником

Я: Розкажіть у кількох реченнях, про що ваша книга?

Марко Рудневич: Книга про Макса, який поїхав на Майдан і там загинув. От і все.

Можна, звичайно, лити воду про особистісний вибір, дорослішання героя, любов до своєї країни і так далі.

Все це там є. Але насправді книга про Макса. Про людину, яка зробила те, що мала зробити. Я, наприклад, не зробив, я тільки написав про нього, а він зробив.

Я: Що вас спонукало до написання цієї книги?

Марко Рудневич: Я просто прокинувся одного ранку і зрозумів, як усе має бути. Кинув всі справи, сів за стіл і встав через три тижні. Рукопис був готовий.

Я: Які труднощі виникали при написанні книги про Майдан майже одразу по завершенню цих подій?

Марко Рудневич: Жодних труднощів. Все промайнуло перед моїми очима, як наяву.

Я: Чи важлива для вас премія "Книга року ВВС"?

Марко Рудневич: Премія "Книга року ВВС" важлива для мене. Я хочу отримати цю премію, дійсно дуже хочу.

Тоді ще більше людей дізнається про Макса і якщо хтось із них, штовхаючись вранці в автобусі і згадуючи прочитане, подумає: "А все у нас буде добре! Якщо ця земля продовжує народжувати таких дітей, то все у нас буде добре, чорт забирай!". То я буду щасливий. Для того й писалося.

В 2. Герой повісті молодого письменника Марка Рудневича чимось нагадує селінджерівського Голдена Колфілда. 19-річний студент Макс зі Сміли легко й відверто оповідає про своє життя — про навчання, однокурсників, родину, про свою кохану дівчину Іванку, яка вчиться в Києві, а батьки хочуть відіслати її на навчання до Франції... Але стається Майдан, і Макс зі своїм другом-однолітком їде до Києва.
Зрештою, це повість про три вирішальні доби на Майдані. Ви згадаєте все, ви ще раз переживете ті тривожні лютневі дні і, мабуть, будете плакати, і ще довго пам’ятатимете простого хлопця зі щирою душею — Макса зі Сміли...

ВИСТУП КАТІ (ЧИТАЦЬКА РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ)

В центрі подій – Майдан. Він, ніби шалено пульсуюче серце, весь час нагадує про себе нестерпним шумом, неспокійним стукотом та гострим болем. Тисячі життів переплітаються в одне – однаково сильне і нескорене.

Зовсім інший Київ. Ніби навколо не сучасне місто, а чисте поле, в якому розбили табір. Мовби раптом перестала існувати, а замість неї чи то суцільні військові навчання, чи епіцентр якоїсь страшної епідемії, що її так люблять показувати в блокбастерах.

Зовсім інше небо. Ніби незграбний художник випадково взяв інші фарби, перетворивши, тим самим, блакитне, українське небо в якесь чуже, пусте і криваве. «Криваве небо» - ні, ну ви могли б подумати, що це про Україну?

Зовсім інше повітря. Перше слово, яке приходить на думку – мало. Мало повітря, істотно більше диму. А от запах… Запах Майдану незвичний : уявіть собі, як пахне єдність, чи то свобода – і зрозумієте.

Зовсім інші люди. Ні, море людей. Величезне, неосяжне людське море. Відразу виникає питання : а для чого вони всі тут? Для чого ціле море людей покинули свої родини, роботу, насиджені місця і приїхали сюди, щоб стояти на холоді в Києві? Проте, відповідь приходить сама собою, ніби виринає із підсвідомості : усі вони нарешті стали на захист своєї землі, своєї України. Вони об’єдналися заради майбутнього мільйонів українців. Відчувається, що туди прийшли стояти до смерті, тому просто так з Майдану ніхто не піде. Або їх винесуть, або вони підуть з перемогою. Однозначно всі вони – Воїни Світла, що стали на бій з темрявою. Стали за весь народ.

Серед героїв Майдану свідомо опинився і 19-річний юнак, звичайний студент – Макс зі Сміли. Хоча, не такий вже й звичайний : у свої 19 років він має власні погляди на напружену ситуацію в країні і, що найголовніше – йому не все одно на те, що буде далі. Макс любить читати, вивчає китайську і періодично відвідує тренажерний зал. Живе удвох з мамою, так як тато – далекобійник і тому не часто буває вдома. Макс любить Іванку. Неймовірно, щиро, усім серцем любить. З особливою ніжністю називає її «моя дівчинка» і мріє про весілля.

Та раптом, життя героя розділилося на «до» і «після» . Невідомо, як склалася б доля Максима, якби не виступ незнайомого дідугана на мітингу біля університету. Дідусь був наскільки старий і вимучений долею, що Макс не стримав емоцій : « - Ні, ну чого він приперся?- думав Максим, - Якщо вже дожив до таких літ, сиди собі вдома. Ну чого по мітингах швендити?» Він і справді так подумав. А потім дуже про це пошкодував. Дідусь – ветеран Другої Світової війни – чий військовий кітель від самої шиї був завішаний орденами і медалями, несподівано відкрив Максу очі на ситуацію в Україні : « - Війна іде за Україну, - говорив ветеран, - за нашу землю, кров’ю і потом пролиту. І за вас, синки! Ким ви станете : панами у власній хаті чи наймитами в якогось багатія? Там, у Києві, на Майдані, зараз все вирішується. Ці слова настільки вплинули на Макса, що «він плескав не шкодуючи долонь», а потім вирішив, що досить спокійно спостерігати за Революцією збоку. Треба їхати. Хто, якщо не він?

Сказано – зроблено. Через три дні Макс із Дімичем опинилися в самому центрі подій. Треба сказати, що Дімич – найкращий із кращих друзів Максима. Здавалося, кому б, якщо не Дімичу, надзвичайно дотепному і комунікабельному юнакові, ще гуляти і гуляти вдома. Та за веселою натурою хлопця криється відважний герой, який здатний до самопожертви як в ім’я дружби, так і в ім’я цілої країни. Опинившись на Майдані, лише за пару годин він встиг з усіма перезнайомитись та завести нових друзів – Романа і Женю.

Жодного разу друзі не пожаліли за своє рішення відстоювати честь українців на Майдані. Навпаки, з кожною новою сутичкою, з кожним коктейлем Молотова, кинутим у бік ворога, з кожним здобутим кусочком бруківки, хлопці все більше переконуються правильності їхнього вибору. З уст Макса звучать такі слова : « - І в ту мить я збагнув,що саме наш опір їх і спинив. Наша воля – нічого іншого. Наша мужність, коли хочете! Якщо це таким словом називається, чого ж тут соромитись. Їх зупинило те, що ми не розбіглися. Ніхто не завагався. Цілком несподівано ми з Дімичем опинились серед найперших сміливців. Нарешті я зрозумів, чому досі тут.»

Нерозгаданим лишився образ рудого львів’янина, ще одного героя Революції Гідності. «Якийсь дивний хлопець, -  відгукувався про нього Дімич, - тільки хочу дізнатись його ім’я, так він відразу кудись зникає.» І з’являвся юнак завжди несподівано : то серед натовпу заблищать його безмежно голубі очі, то ж сам хлопець у найпотрібнішу мить своєю появою врятує десятки життів, знищивши танк ворога. Дивний хлопець, їй – Богу, але до біса цікавий.

Не можна не згадати і про Бабусю Любу. Її син разом з родиною загинули в автокатастрофі і з того часу, вона, як говорив Женя «трохи з’їхала» Проте, не в цьому річ. Бабуся кожного дня пекла пиріжки і приносила їх на Майдан. Пекла і приносила – ніби це її робота. «Мені стало її шкода, - думав Макс – просто нестерпно шкода цієї незнайомої бабусі, яка всіх нас пригостила пиріжками. Усі пили чай, перемовлялися, а я стояв і дивився їй услід.»

Принесла бабуся Люба пиріжки і того самого дня. Під постріли снайперів і полум’я канонад вона стала перед шеренгою беркутівців і завила : «- Синочки! Що ж ви робите, синочки? Проти кого ідете? Схаменіться! Проти кого ідете?» Раптом щось ляснуло. Ніби луснула кулька. Баба Люба присіла, ніби хотіла щось підійняти із землі, а потім раптом упала на землю. Кошик відкотився і загубився серед сміття. Побачивши це, і не розуміючи, що сталось, Макс кинувся на допомогу. Він взагалі не думав, що робить. Просто вчинив так, як вважав за потрібне. Просто він вирішив, що їй, цій старій, там не місце. Тим паче без цього її кошика. ( далі – стр.177 – 180 читати)

В 1. Ця книга написана двома мовами – російською та українською – з поваги до героїв, які приїхали на Майдан з різних куточків України.

В 2. Ця книга – книга-реквієм, книга посвята учасникам Революції гідності, які віддали своє життя заради України. Вона була написана, аби пам’ять про величезну самопожертву героїв Небесної сотні назавжди лишилася в серцях українців.

В 1. Це видання – німе нагадування всім нам про те, якою ціною ми здобули свободу та новий шанс для своєї країни стати справжньою європейською державою.

В 2. Нам випало бути свідками подій драматичних і надзвичайно болючих, таких, що ввійдуть до підручників історії та будуть визначати наше майбутнє. Події ці творилися звичайними людьми – нашими сучасниками, нашими співвітчизниками. На жаль, не всі з них залишилися серед живих.

В 1. Пропонована вашій увазі книга – не лише історія людини,що загинула під час зимового протистояння в Києві, хоча перш за все це, звісно людське обличчя, людські очі та людська доля. Це також книга про важливість і значимість таких понять, як свобода та мужність. Це книга про  цінність людського життя, про важливість віри, про необхідність пам’яті.

В 2. Небесна сотня – це наш біль і наша гордість, це наші сльози і наш душевний  щем  вдячності за все, що вони зробили для нас. Та ця пам’ять і ці почування будуть тільки відчуттями, якщо ми не плекатимемо щодня, допоки б’ються наші серця, плоди, гідні висоти подвигу Героїв Майдану.

Відео Павло Табаков «Господи, прийми Небесну Сотню»

 Катя

Я помолилась за Вас вчора перед сном,
А свідком місяць був за батьківським вікном...
Я помолилася за тих, кого нема,
Кого забрав майдан і ця зима.

Я так іще ніколи не молилась,
Аж сльози по подушці покотились...
Вас вже нема, та світла пам'ять Вам!
Героям нашим, відданим братам.

                                          Світла та вічна пам’ять воїнам,

                                           які віддали життя за Україну.

                                               Герої не вмирають