Презентація "Кочові народи степів України Х–ХІІІ століть. Крим у складі Візантійської імперії"

Кочові народи степів України Х–ХІІІ століть. Крим у складі Візантійської імперіїБойко Анастасія. Підготувала

12 Зміст. Хозари. Печеніги. ПоловціКрим у складі Візантійської імперії3

Степ із давніх часів був прихистком для кочовиків. Їхні племена формувалися головно в монгольських, середньоазійських просторах. Однак недостатня кількість пасовищ при розростанні стад та бажання поживитися за рахунок інших народів спонукали кочовиків вести грабіжницькі війни із сусідами й вирушати в далекі походи для захоплення нових земель. Вершники стали загрозою для всіх оточуючих їх племен і держав. Час від часу вони з’являлися в Північному Причорномор’ї. Східними сусідами східнослов’янських племен тривалий час були хозари. В VII столітті вони утворили одну з перших держав кочовиків на території сучасної України — Хозарський каганат.

Згодом довкола зимовищ — сезонних поселень кочовиків, де вони мешкали взимку, почали виникати міста як центри ремесла й торгівлі. Зокрема, із зимовища-фортеці кагана, правителя держави, в гирлі річки Волга виросла столиця Хозарії — місто Ітіль. Великим населеним пунктом був Саркел. На чорноморському узбережжі почали відроджувати зруйновані гунами грецькі міста. В провінціях розвивали хліборобство і скотарство. Мешканці каганату були втягнуті в міжнародну транзитну торгівлю, позаяк контролювали шляхи, які зі Сходу і Візантії вели на землі балтів, фінів та слов’ян. Серед населення держави поширилися різні вірування: поряд з язичниками мешкали християни, мусульмани та іудеї. У ІХ столітті каган та столична знать прийняли іудаїзм як державну релігію.

У ІХ столітті Хозарський каганат поступово слабшав. З-під його впливу вийшли слов’яни. Мусульманське населення держави мігрувало на північ, осідаючи на берегах Волги. В 965 році київський князь Святослав Ігорович розбив хозарську армію, зруйнував Ітіль і захопив стратегічно важливу фортецю Саркел. До Київської держави відійшло також місто-фортеця Тмуторокань. Остаточно знищили Хозарський каганат хвилі нових кочовиків — печенігів і половців.

Печеніги — тюркомовні племена. Літописець оповів, що вперше на кордонах Київської держави вони з’явилися в 915 році. Князь Ігор уклав з печенігами договір. Проте вже в 920 році князь воював із ними, а в 944 році печеніги брали участь у поході Ігоря на Візантію. В 972 році печеніги розбили біля Дніпрових порогів дружину Святослава Ігоровича, котрий загинув у цьому бою. Основою їхнього війська була легка кіннота, зброєю — луки. Про стрімкість пересування степовиків згадували візантійські автори, називаючи кінноту печенігів летючими людьми.

Етнос печенігів утворився між Аральським морем і середньою течією річки Сирдар'я. Центр їхніх земель лежав поблизу сучасного міста Ташкент (Узбекистан). Там вони вели відносно осілий спосіб життя: брали активну участь у торгівлі Великим шовковим шляхом, мали тісні зв'язки з тюркськими племенами.

Відтак, у відкритому зустрічному бою військо кочовиків зупинити було важко. Втім, взаємини з печенігами не зводилися тільки до боротьби. Русь-Україна була їхнім торговельним партнером, купуючи в печенігів овець і коней. У 1036 році печенізьке військо розгромив Ярослав Мудрий. Після цього одні з них відкочували за Дунай і на Балкани, а ті, що залишилися на попередніх кочів’ях, через два десятиліття змушені були звернутися за допомогою до Києва, бо в приазовсько-причорноморський степ вступили нові господарі — половці.

Кочові тюркські племена кипчаків у Русі-Україні називали половцями. Вийшовши з теренів сучасних Киргизстану та Казахстану, вони згодом з’явились у Причорномор’ї. Відступаючих звідси печенігів було прийнято на поселення в прикордоннях Київського та Переяславського князівств. Їхня чоловіча частина збройно служила київському князю. За цією захисною лінією зі «своїх» кочовиків пролягло Половецьке Поле. Воно було розподілене між окремими родами, кожен з яких кочував у визначених межах, облаштовуючи тут зимовища. Перший удар половців на Київську державу припав на 60-і роки XI століття: в 1061 році вони вступили в Переяславську землю, перемігши князя Всеволода Ярославича, а в 1068 році, як ви вже знаєте, завдали поразки Ярославичам у битві на річці Альта. До початку XIII століття степовики здійснювали грабіжницькі напади на руські землі. Половці

Проте з половцями руси не тільки воювали. До пом’якшення протистояння привели територіальна близькість, торгові контакти, династичні шлюби між князями й ханами. У битві на річці Калка в 1223 році проти монголів руси й половці воювали разом. Після нападу монголів на чолі з Батиєм на Русь-Україну і половецький степ, доля цих кочовиків склалася по-різному. Одні з них перейшли до Угорщини й Болгарії; інші були переселені в далекі монгольські степи та Волзьку Булгарію. Деякі зосталися на місцях свого проживання. До сьогодення дійшли сакральні пам’ятки цих степовиків — половецькі баби — намогильні кам’яні статуї. Вони символізували предків. Їх ставили в спеціально споруджених святилищах, які зводили зазвичай на вершинах високих курганів або пагорбів.

Крим у складі Візантійської імперіїДо Візантійської імперії в Криму належала вся прибережна зона від Боспора до Херсонеса. Інші землі були під впливом кочовиків, котрі змінювали тут один одного впродовж століть. Головні заняття мешканців візантійського Криму — хліборобство, скотарство, ремесло. Боспор став центром закупівлі в степовиків хутра для Константинополя, а згодом — портом, через який вивозили сировину для «грецького вогню». Наприкінці Х століття Боспор увійшов до складу Тмутороканського князівства. Згодом ці землі захопили кочовики: спочатку половці, а потім — монголи.

Місто Херсонес було спостережним пунктом за степами Північного Причорномор’я, через який Візантійська імперія прагнула впливати на степовиків. Тому тут вона утримувала тисячний військовий гарнізон з місцевих жителів. Як ви пригадуєте, в Херсонесі (у давньоруських джерелах це місто називали Корсунь) охрестився Володимир Великий.

Наприкінці ХІІ століття на Південному Березі Криму утворилося князівство Феодоро. Його столицею було місто Мангуп. Важливими пунктами були фортеця і порт Каламіта (сучасна назва — Інкерман), замок і поселення Фума біля міста Алушта та замок на горі Садик-Кая поблизу Бахчисарая. Тут жили місцеві готи, греки, алани, татари, караїми (нащадки хозар). Князівство підтримувало дружні стосунки із Візантійською імперією, а ворогувало із генуезькою колонією в Криму містом Кафа за контроль над чорноморською торгівлею. Розмовною мовою держави Феодоро була готська. Водночас для культурного та релігійного спілкування, ведення державних справ користувалися грецькою. Населення князівства сповідувало православ’я.

Запам'ятайте дати915—1036 рр. — панування печенігів у причорноморських степах.1055 р. — поразка торків від київського князя Всеволода Ярославича, перехід їх на службу до князів Русі-України.1055—1239 рр. — панування половців у причорноморських степах.

Завдання. Зробити конспект по кожному кочовому народу зі слайдів. Переписати хронологічний ланцюг. Записати основні відомості про Крим в складі Візантійської імперіїВідповісти на запитання з підручника. Пройти тестування: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=3766157