Правління Романа Мстиславича. Коли вмер останній князь з роду Ростиславовичів, галицьке князівство перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславовича. Князь Роман був славний з хоробрости і відваги. Роман наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога. У 1199 році Роман об‘єднав Галичину і Волинь в єдину Галицько-Волинську державу.
Початок його княжіння означився гострою боротьбою з боярами, котрі були в Галичині значною силою. Перемога над боярською верхівкою сприяла зміцненню княжої влади. Роману Мстиславичу вдалося забезпечити стабільне життя в державі. Він мав таку приповідку: “не буде пахнути коріння, якщо його не потовчеш”. Цим він хотів сказати, що з бояр не буде користи для держави, як князь їх не присмирить. Як бояри знову підняли бунт, Роман виступив на них з військом, побив їх, деяких покарав суворо, інших вигнав з краю. Ті, що залишились спокірніли і слухали вже князя.
Близькість до західноєвропейських торгових шляхів зумовила її економічне зростання і зміцнення. Літописець називав Романа «великим князем», «самодержцем усієї Русі». А польський хроніст писав, що він «за короткий час так піднявся, що правив майже всіма землями і князями Русі». У 1202 році Роман Мстиславич здійснив похід на Київ. Містяни прогнали київського князя Рюрика, правлінням якого були незадоволені, і підтримали галицько-волинського правителя. Відтак Роман Мстиславич став володарем Київського і Переяславського князівств.
Князь Роман володів не тільки на Волині і в Галичі, але поширив свою владу також на інші українські землі. Він також задумав скріпити українські землі на заході і почав війну з поляками. Але мети не досяг. Загинув у 12-5 році в бою під Зави хвостом над Сяном. Похований у Крилосі під Галичем.
Становище в Галицько-Волинській державі після смерті князя Романа. Смертю Романа скористалися галицькі бояри, які не допустили до влади Романової вдови Єфросинії-Анни та його малолітніх синів Данила і Василька. Вони намагалися зашкодити встановленню будь-якої спадкової княжої влади. Бояри навіть посадили на трон одного з-поміж себе — Володислава Кормильчича. Це був єдиний випадок, коли титул князя мала людина не з династії Рюриковичів.
Задля збереження свого становища нерідко найбагатші бояри залучали до внутрішньої боротьби іноземних покровителів: спочатку угорців, а згодом і поляків. До прикладу, у 1214 році Галич захопили угорці і проголосили правителем Галицького князівства п’ятирічного угорського королевича Калмана.
Від цієї, по суті, військової окупації галичан звільнив новгородський князь Мстислав Удатний, який разом із Данилом Романовичем, одруженим із його дочкою, відбив наступ угорського і польського військ. Однак Мстислав Удатний передав княжіння не Данилові, а угорському королю Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава.
Врешті, після наполегливих зусиль князю Данилові вдалося утвердитися на Волині, звідкіля почав боротьбу за приєднання Галицької землі. Молодший брат Василько допомагав йому. Княжичі вели запеклу боротьбу не лише з галицькими боярами, але й угорцями. На той час князь Данило був уже відомий своєю відважною участю в битві з монголами на річці Калка в 1223 році. В боротьбі за єдність Галицько-Волинського князівства Данила і Василька підтримувала частина бояр, містян, селян.
Відновлення цілісності Галицько-Волинської держави. Початок княжіння Данила Романовича. У результаті тривалої боротьби князь Данило здолав галицьких бояр, якихпідтримувало Угорське королівство. В 1238 році він остаточно укріпився в. Галичі, відновивши тим самим цілісність Галицько-Волинської держави. Щоправда, Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіхважливих справах діяв спільно з Данилом.
Того ж таки 1238 року Данило і Василько розгромили військо тевтонських лицарів Добжинського ордену, котрі захопили місто Дорогичин, і полонили магістра ордену Бруна. Літописець записав, що напередодні бою під Дорогичином Данило проголосив: «Не личить держати нашу державу крижевникам (хрестоносцям)». Були повернуті землі Берестейщини, підкорене Турово-Пінське князівство. Наступного року Данило Романович укріпився в Києві й посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого й хороброго воєводу.
Столицею свого князівства князь Данило обрав Холм (тепер — у Польщі), де побудував оборонні укріплення, церкви, заклав гарний парк. Літописець описав цілеспрямовану будівничу діяльність Данила і Василька. За їхнім наказом спорудили міста-замки Данилів, Крем’янець, Угровеськ. До міст Данило запрошував ковалів заліза, лучників, будівничих, гончарів, ювелірів, купців — і «життя наповнювало двори навколо замку, поля і села».