Презентація "Колоски пам'яті"

Презентація «Колоски пам’яті»для учнів початкової школи. Підготувала вчитель початкових класів. Новогупалівського НВКВільнянської міської ради. Давлад Світлана Леонідівна

У кожного з нас, у кожної сім’ї є історія, і в ній є багато радісних, сумних, а іноді страшних сторінок. І нам хочеться пам’ятати про хороше та веселе й дуже хочеться забути про те, що було сумно чи страшно. « КОЛОСКИ Па. М’ я. ТІ »

Що ви знаєте про Голодомор? І в нашої країни є історії перемог та радості, а є й історії смутку та болю. Ви помічали, що деякі бабусі та дідусі зберігають зернятка пшениці? Збирають у дрібку крихти після їжі? Просять дбайливо ставитися до будь-яких продуктів? Ви знаєте чому?

Колись, до радянських часів, у мешканців села – селян – були власні господарства, але все СВОЄ було невигідним та страшним для радянської влади. Вона намагалася все зробити “спільним” Тож селян – людей, які працювали на землі, – заганяли в колгоспи – у колективні господарства, їхню власність відбирали й вони мали відпрацьовувати “трудодні” – робочий час, за який платили так мало, що було складно прогодувати свою сім’ю. Звісно, ​​це спричиняло опір. Тому селян почали насильно заганяти в колгоспи. І щоби зламати їх – залякати, зробити залежними, в Україні – на щедрій і багатій землі – створили штучний голод. Коли люди борються за життя, ними легше керувати.

Влада зробила план із заготівлі хліба, який неможливо було виконати. Спочатку повністю забирали всі запаси зерна а потім відбирали всі продукти та навіть речі – це були штрафи за “невиконання плану здачі хліба”. А щоби люди не могли врятуватися від голоду, їм було заборонено виїжджати до інших міст та республік. 22,4 мільйони людей фізично заблокували в межах території Голодомору. А плани заготівлі хліба все підвищували – вимагали дедалі більше.

7 серпня 1932 року радянська влада затвердила постанову, яку народ назвав “закон про п’ять колосків”. Якщо селянин, аби хоч трохи нагодувати сім’ю, брав із поля неприбране – його дуже жорстоко карали. Усе колгоспне майно прирівнювалося до державного.“Цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років із конфіскацією майна або знищенням”. А потім ще і ввели штрафи – у селян могли відбирати не лише зерно, а й узагалі всі продукти та все, що їм належало. Усе, що можна було б обміняти на їжу.І такого не було в жодній із республік Радянського Союзу. Це робилося лише в Україні.

Жила проста українська родина,Мати  і батько, бабуся й дитина. Сіяли хліб, випасали корівку,Роки росли, виросла дівка. Стала у полі вона працювати,Допомагати мамі і тату. Та десь в Москві комусь раптом здалося,Що дуже рясне в Україні колосся,Що дуже красиві в Вкраїні дівчата,Що требу швиденько це все припиняти. Й начищеним чоботом енкаведиста. Вимели людські комори дочиста,Голод прийшов, як кістлява потвора,Вітер і пустка у людських коморах. Тож наша дівка , що хліб валкувала. П’ять колосочків за пазуху взяла. Бідна ,хотіла принести для неньки. Зерен священних малесеньку жменьку. Не донесла,  бо  чекісти впіймалиІ у в’язницю бездушно загнали. Там у Гулазі , як  ворог народу,Дівка згубила і юність і вроду. Там і померла, сердешна дівчина…І  мало не вмерла уся Україна. Літа пролітають,ростуть колоски,По хлібних полях біжать дітлахи,І не збагнуть дітлахам до пуття. Що п’ять колосків – це ціле життя!

Тендітна  дівчинка  схилилась. Над  чорно-білим  колоском. Взяла,  до  тіла  притулила,А  голод  в  горлі  став  комком.Із  страхом  бідне  озиралось. Очима  горя,  повних  сліз,А  той  нед. Обиток,  той  нелюд. Уже  за  нею  гадом  ліз. Накинулась  "змія"  на  жертвуІ  відібрала  колосок,І  загубився  в  чорнім  небіЇї  протяжний  голосок  ..."  Я  просто  їсти  хочу,  ЛЮДИ  !!!За  що  мене  в  сиру  земл. Ю  ?Що  злого  я  вам  всім  зробила  ?Я  лиш  недавно  тут  живу..."І  впало  бідне  в  зимну  грудку,Застигла  зболена  сльозаІ  ще  в  одну  безвинну  хату. Вповзла  непрохана  біда... Про  що  тут,  люди,  говоритиІ  сперечатися,  -  про  що  ?Нам  треба  свічку  запалити. Все  в  порівнянні  з  цим  ,  -  ніщо  !Олекса Терен «Голодомор»

Годомор в Україні тривав 17 місяців – з квітня 1932 року до листопада 1933 року. За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн людей, хоча деякі історики вказують про 10-11 млн загиблих. Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). Люди вмирали з голоду на своїй щедрій землі. Але влада мала приховати свій злочин, і тому про це було заборонено говорити. Усе було зроблено для того, щоби про це не знали у світі, усі смерті були записані як від хвороби чи нещасного випадку. Радянський режим убив мільйони українців. Це жахливий злочин. Це називається геноцидом. ГЕНОЦИД –цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами.

Щороку у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів, яких у 20 столітті українцям довелося пережити аж тричі. Найстрашніший із них, Голодомор 1932-33 років, був визнаний геноцидом українського народу. 26 листопада 2022 року відбудеться традиційна акція пам’яті "Запали свічку". О 16:00 кожен може долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання і поставити у вікні запалену свічку скорботи.

Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз. Заплачте разом, а не поодинці. Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,Що мали зватись гордо – українці!Заплачте! Затужіть! Заголосіть!Померлі люди стогнуть з тої днини,Й благають: українці, донесіть. Стражденний біль голодної країни. Згадайте нас – бо ж ми колись жили. Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!Ми в цій землі житами проросли,Щоб голоду не знали люди вічно.

Ніде нехай такого більш не буде!Хай день новий життя несе нове. Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!В достатку Україна хай живе!