Презентація "Країни Центральної та Східної Європи у ХХ ст."

Країни Центральної та Східної Європи у ХХ ст.

Встановлення прорадянських режимів та оформлення соціалістичного блоку. Наступ Червоної армії та активізація сил Опору в країнах Центрально-Східної Європи заклали передумови для створення урядів національних фронтів. Проте розгром нацистських сил створював для СРСР сприятливі передумови для розширення своїх сфер впливу. Саме з такою метою Червона армія починає активно включатись в політичне життя «визволених» країн. Виділяють такі етапи встановлення комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи:1. Створення коаліційного уряду, до складу якого окрім комуністів увійшли представники руху Опору (1945–1946 рр.)2. Створення формального коаліційного уряду, ключові посади в якому належали комуністам (1946–1947 рр.)3. Створення власне комуністичного уряду (1947–1948 рр.)

Встановлення прорадянських режимів та оформлення соціалістичного блоку. Особливостями першого етапу була ліквідація профашистських організацій та сил колабораціоністів, відновлювались демократичні інститути. Для другого етапу були характерними зміни в економічному житті країн, в яких вже помітно відчувався радянський чинник. Та найсильнішим радянське вручання відчувалось саме під час третього етапу. Москва створила у 1947 році Інформаційне бюро 9 комуністичних партій (СРСР, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). У січні 1949 р. розпочалось інституційне оформлення прорадянского блоку, було утворено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Наступним кроком стало створення власного військового союзу –Організації Варшавського Договору в 1955 р. Членами ОВД стали СРСР, НДР, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Польща. Лідером та спонсором блоку був СРСР.

Логотип Організації Варшавського договору

«Оксамитові» революції та трансформації посткомуністичного суспільства. Криза, яка охопила країни соцтабору наприкінці 80-х рр. проявилася в економічній, політичній, ідеологічній та моральній сферах. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, недосконалість адміністративно-командних принципів управління та небажання більшості населення жити за авторитарного режиму – все це створило виникнення революційної ситуації. Важливим каталізатором цих процесів було послаблення лідера соцтабору – СРСР, який після приходу М. Горбачова до влади започаткував «нове мислення» та розпочав курс на деескалацію конфлікту з Заходом. Зміни в СРСР з піднесенням були сприйняті в Угорщині, Польщі, Югославії, де розпочалася реформування нової політичної системи. Проте в Румунії, НДР, Болгарії консервативно-бюрократичні сили та лідери цих країни негативно ставились до політики Горбачова, вбачаючи в ній можливість втрати свого монопольного права на владу. Форми та методи демократичних революцій були різними – від «оксамитової» революції, тобто мирної, до кривавих зіткнень у Румунії.

«Оксамитові» революції у Польщі У ПНР поворотним моментом у протистоянні опозиції з владою стало проведення «круглого столу» у лютому–квітні 1983 р. Лідером опозиції виступив Лех Валенса, що очолював робітничий союз «Солідарність». У ході засідань «круглого столу» була досягнута угода про визнання за опозицією права на відкриту діяльність, легалізацію «Солідарності», про реформу парламенту та виборчого закону. На виборах 1989 р. «Солідарність» здобула абсолютну перемогу. Лех Валенса став президентом країни, Польща розпочала побудову демократичної держави з ринковою економікою.

«Оксамитові» революції у Чехословаччині Після «Празької весни» у Чехословаччині посилювалася реакція. Як наслідок, активізувався опозиційний дисидентський рух. 1 вересня 1977 р. група діячів науки і культури виступила з відозвою, у якій розкрила основний зміст і головні вимоги демократичного суспільства, так звана «Хартія-77». Лідером чеського дисидентського руху був Вацлав Гавел. Революційні події розпочалися з придушення міліцією студентської демонстрації 17 листопада 1989 р. Наступного дня було створено Громадянську форму – патріотичний, демократичний фронт, який об’єднав противників комуністичного режиму. Революція відбувалась виключно мирним шляхом. Наприкінці листопада 1989 р. Федеральні збори скасували монопольну роль КПЧ, а 29 грудня 1989 р. президентом було обрано Вацлава Гавела. Вацлав Гавел

«Оксамитові» революції в Угорщині Характер революції в Угорщині був мирним. Конференція угорської соціалістичної робітничої партії ухвалила програму стабілізації економіки та скорочення зовнішньої заборгованості. У країні поширювалася гласність, почали виникати нові партії та організації. Влітку 1989 р. розпочалися перемовини між УСРП, громадськими організаціями та опозиційними партіями, було досягнуто консенсусу, щодо необхідності багатопартійності. Згодом парламент прийняв закони, які забезпечували дотримання вільного волевиявлення громадян на виборах, а 23 жовтня 1989 р. Державні збори Угорщини ухвалили зміни до конституції, держава стала називатись – Угорською Республікою. 25 березня 1990 р. відбулись вільні парламентські вибори, розпочалась лібералізація суспільно-політичного та економічного життя.

«Оксамитові» революції в Болгарії Особливістю суспільно-політичного розвитку Болгарії був чітко виражений авторитарний характер управління, тривалий час Болгарію очолював Тодор Живков. Каталізатором революційного вибуху стало погіршення економічного становища країни. Член політбюро ЦК БКП, міністр закордонних справ П. Младенов 24 жовтня 1989 р. надіслав листа Живкову з протестом проти його методів та принципів управління. 10 листопада під тиском ЦК БКП Тодор Живков подав у відставку. Згодом БКП трансформувалась в Болгарську соціалістичну партію. Першим всенародно обраним президентом став Ж. Желєв у 1992 р., у країні розпочалась лібералізація та перехід до ринкової економіки. Желю Желєв

«Оксамитові» революції в Румунії Протягом другої половини ХХ ст. в Румунії сформувався тоталітарний режим Ніколає Чаушеску, який разом зі своїм оточенням грабували країну, доводячи населення до зубожіння. Ключовою подією революції стали криваві зіткнення 16–17 грудня 1989 р., коли загинуло понад 100 осіб, та 200 було поранено. Це збурило всю країну, народ масово піднявся на антиурядові протести. Загострення політичної ситуації змусило Чаушеску разом з дружиною покинути столицю, 25 грудня його було впіймано та засуджено до розстрілу разом з дружиною Єленою. Декретом ради Фронту національного порятунку від 29 травня 1990 р. Соціалістична Республіка Румунія отримала назву Румунія. Ніколає Чаушеску

Наслідки «Оксамитових» революцій«Оксамитові» революції призвели до формування багатопартійної системи у країнах Центральної та Східної Європи. Розпочався процес створення демократичних інститутів та громадянського суспільства. У соціально-економічній сфері відбувся масовий перерозподіл власності, створено необхідні умови для розвитку приватного сектора. Темпи приватизації були набагато вищими в Польщі, Словенії і Угорщині. В той час, коли перехід до ринку в Югославії, Македонії, Болгарії та Румунії ознаменувався кризовими явищами, які породили безробіття та інфляцію.