Презентація "Марія Дем'янюк "Таємниця гори"

ТАЄМНИЦЯ ГОРИМАРІЯ ДЕМ’ЯНЮК

Доброго дня, діти! Рада вас бачити. Сьогодні ми вирушимо у захопливу подорож світом книжок. Нехай наш урок буде цікавим, а читання — легким і радісним!

ШВИДКОЧИТАННЯ

Українські Карпати — це велична перлина Східної Європи.

Вони розкинулися на території чотирьох областей України.

Найвищою точкою гірського масиву є Говерла.

Схили гір вкриті густими смерековими лісами.

Вище розташовані альпійські луки — полонини.

Саме тут лунає протяжний звук трембіти.

Особливою гордістю краю є озеро Синевир.

Карпати — це не лише гори, це душа України.

Чим вкриті схили гір?Як називаються високогірні пасовища в Карпатах?Яку назву має озеро, що сховане серед скель?

ЧИТАЄМО ЗАЛЮБКИ

Гори Карпати –Вічно зеленіВ хвої смерек і ялиць…Голос трембіти…Повняться жменіСонцем налитих суниць.

Високі гори, скелі й кручі,потік бурхливої води,залишать спогад неминучий,і знов покличуть нас сюди.

Я люблю високі гори,Дивну казку лісову,Там ромашкові узори,Причепурюють траву.

ТАЄМНИЦЯ ГОРИМАРІЯ ДЕМ’ЯНЮК

Бог створив смереки, щоби вони тримали небо. Так-так! Василько добре це знав, бо на власні очі бачив, що якщо смерек на горі не було, то небо падало прямісінько на гори, і той, хто піднімався на гору, неначе піднімався у небо... Василько завжди любив гори. Вони кликали його до себе, і він знав чимало стежинок, які ведуть аж до самісіньких вершин. Та була поблизу селища одна таємнича гора. Не раз Василько чув, що ця гора не всіх допускає до своєї вершини. Далеко не кожен дістанеться до неї, дехто заверне з пів шляху, а дехто й узагалі не повернеться. Василько давно хотів розгадати таїну гори: кого ж вона допускає до себе?

Цьогоріч йому минуло десять років. «Це вже багато, – вирішив хлопчик. – Час настав». І якось уранці, вітаючись із сонцем, почув голос. То вітер з гір приніс йому: «Пора-а-а... Уже ча-а-с...». Василько знав, що це гора кличе його... Сонце усміхалося хлопчику щораз ясніше і ясніше. Ставало спекотно. Та Василько підіймався угору. Рахував кроки. Вітався з хмарами. Снідав ожиною. І далі підіймався. Та згодом, ближче до полудня, відчув стому й присів.

Поглянув Василько на пройдений шлях і злякався. «Либонь, високо, либонь, далеко. А не кожен з гори повернувся», – думав він. І відчув, як у грудях закалатало серце, а руки затремтіли від страху, стало холодно і лячно. Цієї ж миті перед ним з'явився страх у темній одежині, який подивився холодним поглядом прямісінько йому у вічі. Василько на мить від ляку остовпів, але ж відразу пригадав, що йому вже аж десять років, отож, він має бути сміливим. «Йди геть!», – упевнено сказав він страху, і сам здивувався, що від тих слів страх ставав меншим і меншим, а згодом і зник зовсім.

«Піду далі», – вирішив хлопчик і почав знову підійматися стежиною. Він уже досхочу намилувався гірськими квітами, метеликами і бабками й згодом знову присів перепочити у затінку під смереками. Щойно Василько заплющив очі, як задрімав. І наснилось йому, що хтось до нього наближається. І побачив він знову ж таки свій страх, який цокотів зубами й шепотів: «Страшно... Ой, як лячно!». Тієї ж миті хлопчик прокинувся і відчув, що сльози безпорадності з'являються у нього на очах. «Ні-ні! – швидко оговтався хлопчик. – Що це я? Мені ж бо десять!».

І хутко почав підійматися вгору. Він уже відчував, як вершина лагідно кличе його, простягає до нього свої руки, щоби допомогти піднятися. Та раптом на думку прийшла згадка про те, що дехто з односельчан не повернувся з гори. «А що як вона забере й мене», – подумав він. І страх цієї ж миті опинився поряд з ним знову. Швидко Василько опанував себе, адже йому вже десять років і він зрозумів, що страхом треба керувати: «Треба гнати його від себе геть». Щойно він це усвідомив, як відчув, що рука гори потягла його угору. Він швидко опинився на її самісінькій вершині. З гори він дивився на своє селище. Милувався краєвидами.

Розглядав хмари. А згодом запитав у самої гори: «Скажи, чому не всі добираються до твоєї вершини і дехто не повернувся до своєї домівки?». Гора усміхнулася сяйвом водограїв і мовила хлопчику: «Васильку, щоби дістатися вершини, треба подолати власний страх, як це зробив ти. Щоби повернутися до домівки, треба мати впевнену ходу, щоби не схибити й не впасти з гори. Я радо зустріну кожного сміливця, але боягузу тут місця немає». Минув час. І коли наостанок сонце цілувало селище й бажало йому доброї ночі, Василько вже наближався до своєї домівки

На порозі його чекали вже схвильовані тато й мама. «Де ти був?» – запитали вони його. «На горі... Тій самій..», – мовив хлопчик й помітив, як батьки вдоволено перекинулись поглядом поміж собою.«Молодець! – вдоволено сказав тато. – Нумо вечеряти!»... Відтоді у селищі більше ніхто не називав хлопчика Васильком, а лише Василем. Бо всі знали, що він уже довідався про таємницю гори, яка полягає у тому, що дійти до вершини може лише той, хто подолає власний страх, адже гора рада бачити лише сміливих.

ІНТЕРАКТИВНА ГРА«ПРАВИЛЬНИЙ ПОРЯДОК»

Аналіз твору. Назва твору. Автор твору. Жанр твору. Головні герої твору. Другорядні герої твору. Головна думка твору. Власне ставлення

Сьогодні я зрозумів (зрозуміла)…

https://www.pinterest.com/pin/770889661253933521/https://mala.storinka.org/%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8 F-%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%8 F%D0%BD%D1%8 E%D0%BA-%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0-%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0-%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BA.htmlhttps://mamabook.com.ua/harni-virshi-pro-ukrainski-karpaty/https://wordwall.net/uk/resource/112295745