Робота з литячою книжкою. Тетяна Стус «ЯК ПАСУЄ КРАВАТКА, або НЕ ВСІ ПОРОСЯТА БРУДНІ.»

Тетяна Стус «ЯК ПАСУЄ КРАВАТКА, або НЕ ВСІ ПОРОСЯТА БРУДНІ.»Робота з дитячою книгою

Тетяна Стус ( авторка, редакторка, дослідниця книжок для дітей, експертка з дитячого читання. Народилась на Луганщині у династії вчителів)

Прочитай – відгадай!В неї замість носа – рило, Весь город ним перерила. Хрюкає вона: «Хрю-хрю,Дуже їсти я люблю!»У багнюці спить щодня. Це маленьке…

Літо вже добігало кінця. На деревах та кущах дозрівало дедалі більше всілякої барвистої соковитої смакоти. Від землі пахло вже не росяною прохолодою, а солодкою сухістю. Даринка, адже вона стала майже дорослою порівняно з минулим літом, уже роззнайомилася з усіма сусідськими дітьми й знала багато чудових закутків навколо обійстя бабусі та дідуся. На луках за селом уже вдруге скошували траву. На вихідні в селі буяли весілля. На городах копали картоплю. – А ти знаєш, Дар, як називається відросла після скошування трава? – запитав Микита. Вони ховалися від Ясі й Таї за згірком старого яру й знічев’я грали в незнайомі слова. Вигравав той, чиє слово не відгадували. Дара часто вигравала, але Микита був гідним конкурентом. Мало того, що він знав багато комп’ютерних слівець, так тут ще й цей його сільський колорит… Та звідки міська панночка може знати, що скошена трава ще й має якусь окрему назву?!

– Гаразд, Мик, цього разу виграв ти. То як же зветься та трава?– Отава, – з прихованою гордістю за перемогу вимовив Микита, смакуючи кожен звук.– Цікаво. У Канаді є місто Оттава. Звідти часто приходять подарунки від моєї двоюрідної бабусі. Вона вже багато років там мешкає. Заміж вийшла… – Та нічого дивного. Я чув, що в Канаді мешкає дуже багато українців. І місто це вони назвали своїм рідним словом. – Микита був старший за Дарцю на цілий рік, тому й знав більше.– Ага! Ось і ви! Ми вас знайшли! – раптом почулося ззаду. Спершу Тая, а потім і Яся попадали поруч.– А ви знаєте, де живе наша бабуся Галя? У…Даринка не встигла договорити, як сестрички хором крикнули:– … у кошеній траві! – і розсміялися.– Ви нас підслуховували! – вигукнула ображена Дарця.– Та ні, просто нам у школі розповідали про Оттаву, – сказала Тая.– Щоправда, – додала Ясочка, – мене трохи непокоять ті дві літери «т» в назві…

Того дня аж до самого заходу сонця Даринка ходила, про щось зосереджено міркуючи. Їй не хотілося в цьому зізнаватися навіть собі, але вона була впевнена, що знає й уміє більше й краще за інших. А тут вони всі їй утерли носа. Слід придумати, як узяти реванш!Доки дідусь не бачив, на ніч Дарця затягла з собою в ліжко велетенську енциклопедію. Ліхтарик вона завбачливо прихопила також. А потім терпляче чекала, доки бабуся засне, а дідусь між похропуваннями замовить пульту телека вимкнутися за 15 хвилин, і дім порине в солодкі сни. Направду, під ковдрою гортати сторінки-простирадла книжки було незручно. Та й очі злипалися. Як ніколи хотілося спати. Але жага перемоги підтримувала дівчинку.І вона таки знайшла!.. Однак другого дня реваншу не сталося. Микиту забрали допомагати копати картоплю, а сестрички поїхали з батьками до крамниць купувати всякі шкільні речі. Від сусідів лунала музика. Там гуляли весілля. Бабуся й дідусь також планували сходити привітати молодих. Дарця ж вирішила не гаяти часу й виправити свою вчорашню помилку, стати трохи «ближчою до народу». Тобто до всього того, що її оточувало в селі. Вона справді так мало брала участі в його житті!

У дівчинки миттєво народився чудовий план… догляду за сільськими свійськими тваринами. Тим паче, що у господарстві дідуся й бабусі саме з’явився свіженький придатний матеріал, звір невеличкий і нешкідливий. Маленька. Рожева. З прозорими вушками. З тоненькими ніжками. Лагідна… Паця.Їй (чи йому?) навіть імені не встигли дати, тож Дарця вирішила наректи поросятко нейтральним іменем Жека. Адже Жека – це Женя. А Женею може бути й хлопчик, і дівчинка, і взагалі. Отже, на сьогодні плани були скромні. Не можна ж одразу навантажувати тваринку великою кількістю уваги! Дарця вирішила Жеку лагідно привчити до себе: скупати й трошки повигулювати. А вже на завтра співпраця буде більш насиченою. Жека трішки було схоже на песика, тільки голе, без хутра. Тож вирішила Дарця все правильно – і з купанням, і з прогулянкою. Слід було лише знайти, з чого зробити шворку, щоб Жека не забігло кудись і не заблукало. І щоб усе виглядало поважно й інтеліґентно.

От якраз із пошуком повідка справи затяглися. Зрештою Дарця нишком витягла з шафи барвисту дідусеву краватку. Дідусь давно вже не вдягав офіційного одягу, тож, гадала вона, не зверне уваги на краватчину відсутність. Потім Дарця наготувала купіль. Налила в старі ночви літньої води й набовтала там своєї запашної піни з пахощами полуниць. (Між нами кажучи, її непокоїв запах у хліві, де тримали Жеку. Тож пінка мала тому дражливому аромату завадити). О, добре, що Дарця не зробила купелі в хаті! Адже купати Жеку було важче, ніж очікувалося. В мильній піні поросятко постійно вислизало з рук, ковзало, переверталося. Навколо літали бризки й бульбашки. А ще гірше, що Жека почало верещати, чим поставило під сумнів Даринчині плани хоч наприкінці літа гармонійно влитися в сільське життя. Жека сопіло й рохкало, а здалеку вже чувся голос дідуся:– Ти ж моє маленьке! Їсти просиш? Зачекай ще трішки!

Зрештою купання, здається, було досить. Дара так-сяк витерла Жеку ряднинкою й стала мостити йому на шию краватку. Тобто поводок. Поросятко було вже знесилене боротьбою в пахучій піні, тому покірно стояло, ледь похитуючись на тоненьких ніжках.І ось Дарця вже веде свого Жеку за двір, на зелену травичку. Для надійності другий, вузький кінець краватки вона міцно зав’язала на своїй долоні. Цей імпровізований повідок дуже личив Жеці. Дарця навіть замилувалася результатами своєї роботи, аж раптом поросятко ніби прокинулося, брикнуло ратичками, переможно хрюкнуло й чимдуж побігло вулицею. Поводок натягнувся, і Дарця ледве встигала за своїм підопічним. Краватка не була довгою, тож дівчинка переживала, аби Жеці не надавило.

Зрештою дивна парочка добігла до жаданої мети. Цією метою, як виявилося, була невеличка калюжа, що лишилася з нещодавніх дощів. І не просто калюжа! То було маленьке болітце, зі справжньою багнюкою! Даринка власноруч, чи то пак – власноніж, перевіряла це минулого тижня, за що дідусь назвав її «брудною пацею». А що там того бруду? – спитала тоді його Дарця, дивлячись за надбані шкарубкі сіро-бурі панчішки, що вгризлися в шкіру ніг.І ось тепер такі панчішки мали з’явитися у Жеки. Чи й цілий комбінезон, адже поросяче пузце діставало багна…Тепер Дарця почала переживати. Жека затято став точно посередині калюжі й не рухався. Дівчинка могла лише ходити навколо й умовляти:

– Жека, ну, Жека, вилазь із калюжі! Чуєш, я до тебе звертаюся! Я тобі цукерок винесу. Шоколадних. Тільки вилазь мерщій!– Із ким ти там говориш, Даринко? – почувся з-за дерев голос Микити. – До тебе хтось приїхав і сидить у калюжі?І ось уже перед очима Микита, що саме проїздив на велосипеді з городу, постала драматична картина.– Я хотіла свинку пасти, а воно… – мало не плакала Дарця. Микита ж ледве стримував регіт, тримаючись руками за живіт.– Так свиней же не пасуть!.. Зараз щось придумаємо, чекай… – нарешті побачив він Дарчин розпач, відклав велик і став закочувати штани. – Зараз я його звідти витягну.

Щойно Микита став у багно й наблизився до Жеки, як звір із підстрибом чкурнув в інший бік. І так хутко, що Дарця не встигла зауважити, що вже Микита замість Жеки розгублено стоїть посеред калюжі, весь у дрібних цятках багна. А Жека біг… прямісінько в настіж відчинені ворота сусідів, прикрашені барвистими стрічками, повітряними кульками й квітами. Назустріч йому виходила тітка Свєта й дядько Вітя з весільним короваєм на вишитому рушничку, а ззаду чулося безладне піпікання машин весільного кортежу, який віз молодих із церкви додому. Навколо, даючи дорогу прибулим, стояли святково вбрані односельці. Дарця почувала себе в пастці. Це був шах і мат у її боротьбі за рівноправність міста й села. Жека, здається, також відчуло відповідальність миті. Поросятко різко загальмувало задніми ратичками, піднявши снопик пилу посеред святкового натовпу. Далі все відбувалося блискавично.

Шовкова краватка нарешті розплуталася на Дарчиній долоні. Поросятко ще не встигло як слід відчути себе вільним, аж звук автомобільного клаксона ззаду неабияк схарапудив його. Жека злякано підскочив і якимось дивом ускочив прямо до рук тітки Свєти, у пару зі святковим короваєм у руках дядька Віті…Батьки з короваєм та брудною свинкою в краватці…Ошелешені гості, які потроху приходили до тями й починали реготати…Розгублені наречений з нареченою, які не знали, що їм спершу слід приймати – хліб-сіль чи свинку……ось яку картину застали дідусь Вася, бабуся Ніна та Микита, які нарешті наздогнали Дарцю з Жекою. Наречена суворо зиркнула на нареченого й із погрозою прошипіла:– Отже, мені свекруха отак одразу свиню підсунула?!Дідусь суворо подивився на Дарцю й із докором промурмотів:– Так ось куди поділася моя улюблена краватка, яку я хотів сьогодні вдягти на весілля?..

Бабуся весело глянула на Жеку, на всіх присутніх і урочисто мовила:– Це, дорогі молодята, наш подарунок вам на весілля прийшов своїми ногами. Так бабуся, як завжди, врятувала загрозливу ситуацію. Подарунок, почуваючи себе в безпеці на руках у дядька Віті, переможно роззирався навкруги. Дідусь увечері ще трохи бурчав на Дарцю:– Паця ти, паця, онучко… Оце ти таке сьогодні начудила... На це Даринка, що вже трохи оговталася від пригоди, відповідала:– Дідусю! Еге ж, я паця. Ладно. Але ж принаймні чиста! Я не лізла сьогодні в багно…Наступного дня Дарця сама пішла до Микити, аби вибачитися за вчорашнє. А також загадати йому слівце з надією відігратися:– …місто й аеропорт у Франції, назване на честь українського гетьмана…Микита сказав, що не знає. А за мить багатозначно додав:– До речі, свинтуса твого молодята назвали Орликом. За те, що так гарно літав…Дарця чомусь почервоніла.

Де Даринка ховалася, щоб почитати енциклопедію?А) На горищі;Б) У шафі;В) Під ковдрою з ліхтариком. Вікторина

Яку корисну справу вирішила зробити Даринка для поросятка Жеки?А) Навчити його танцювати;Б) Помити та зробити «інтелігентним»;В) Збудувати йому новий будиночок.

Що дівчинка використала замість повідця для поросяти?А) Справжній шкіряний повідець;Б) Стару мотузку для білизни;В) Яскраву дідусеву краватку.

Чому Микита (Мик) почав щиро сміятися, коли побачив Даринку біля калюжі?А) Бо Даринка сама впала в багнюку;Б) Через кумедний вигляд чистого поросяти в краватці, що затято стояло в калюжі;В) Бо він розповів їй анекдот.

Що таке «отава», про яку сперечалися діти?А) Назва столиці Канади. Б) Сорт смачних яблук. В) Трава, що виросла на місці скошеної

А) Прямо у святковий торт. Б) У руки тітки Свєти, поруч із короваєм. В) Під колеса весільної машини Куди саме влетіло брудне поросятко під час весільної процесії?

Яке нове ім'я отримало поросятко наприкінці історії?А) Барон. Б) Орлик. В) Француз

Як бабуся Ніна врятувала ситуацію на весіллі?А) Сказала, що це такий спеціальний весільний сюрприз-подарунок;Б) Швидко вимила поросятко в річці;В) Зачинила його в хліві;

На яку загадку Даринка не змогла одразу відповісти Микиті?А) Про назву трави;Б) Про те, як звати мешканців Парижа;В) Про назву аеропорту у Франції, що звучить як прізвище.

Робота із хрестоматією. С.33-41

Дякую за увагу науроці!