Презентація: Марія Заньковецька - перлина українського театру...

Наталія Дуняшенко1“Марія Заньковецька – перлина українського театру…”Де йшла вона – там сходили троянди, Куди дивилася – зірки.Із сліз її – займались діаманти,З зітхань – знімалися чайки. Хто чув її, той чув наш степ зелений,Стояв у нашому гаю. Той розумів наш біль і гнів шаленийІ плакав в нашому краю. О. Олесь

Наталія Дуняшенко2"Я кохалася у мистецтві – любов до сцени стала моїм життям" М. Заньковецька. Марія Заньковецька – людина високого інтелекту і культури, натура невичерпного темпераметру й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості, працездатності. Жінка незвичайної краси і чарівності.

Наталія Дуняшенко3 „Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав – істинно народний” К. Станіславський27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М. Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки („Наталка Полтавка”) І. П. Котляревського.

Наталія Дуняшенко4Із інтерв'ю кореспонденту однієї з газет, даного у Єлизаветграді у 1914 році: "Мій дебют на українській сцені був у Єлизаветграді… Я виступила в "Наталці Полтавці. Я хвилювалася у першій дії, не чула свого голосу, коли співала "Віють вітри". За кулісами я від хвилювання впала і пам'ятаю, як заметушилися усі навколо мене, Михалча (лікар) підніс мені краплі, Карпенко-Карий - вина. У другій дії я вже оволоділа собою і твердо вела свою роль".

Наталія Дуняшенко5 Світлий геній справжнього народного мистецтва…Під час московських гастролей у 1912 році Марію Заньковецьку бачив Лев Толстой у ролі Олени з драми Марка Кропивницького "Глитай, або ж Павук". Письменник був так захоплений грою акторки, що попросив її подарувати йому червону хустку з своїх плечей. Видатний майстер пера високо цінував творчість Заньковецької і шанобливо ставився до неї як до справжнього майстра сцени. Петро Чайковський, перебуваючи в Одесі, виступив як диригент у постановці своєї опери "Пікова дама". Після вистави Марія Заньковецька з групою українських акторів вітала геніального композитора й подарувала йому вінок із живих квітів з написом на стрічці: "Смертні - безсмертному". Невдовзі Чайковський дивився виставу "Безталанна" Івана Карпенка-Карого, де роль Софії виконувала Марія Костянтинівна. Композитор вийшов на сцену й урочисто підніс актрисі вінок, на якому були такі слова: "М. К. Заньковецькій - безсмертній від смертного".

Наталія Дуняшенко6"для мене і моїх сучасниць театр перш за все і після всього - храм… Я не можу грати те, чого не розуміє серце…"Тарас Гунчак, американський історик. "Справжньою окрасою української сцени була Марія Заньковецька. Коли їй запропонували блискучу кар'єру в Росії, вона відповіла, що Україна надто бідна, щоб її покинути. Ця відповідь не випадкова: Заньковецька була свідома українка."Симон Петлюра, голова уряду і Директорії УНР у 1919 році. Заньковецька - "артистичний символ цього героя, сценічне втілення тих наук, які доводиться зазнавати українській нації в образі жінки. Її скарги на мачуху-долю, її сльози і часами розпач страшенний і, нарешті, надія на щастя, на те, що із сліз повиростають квітки запашні вільного гармонійного життя нашої нації, що все нагадує наші національні муки і наші надії".

Наталія Дуняшенко7 Артист І. Мар'яненко повідомляє: "На зріс вона була середня, мала прекрасну, зовсім дівочу постать, тонкі риси обличчя, темні, середні на розмір, надзвичайно виразні очі, які і в житті, і особливо на сцені відображали найтонші зміни її внутрішнього стану. Танцювала вільно, м'яко, ніби жартуючи, з природною грацією. Мала міцний, грудний, оксамитний голос широкого діапазону, яким віртуозно володіла на всіх регістрах – від бурхливо-трагедійних низів, до мелодійно-ліричних верхів, з колоритною, властивою українській селянці співучістю».

Наталія Дуняшенко8 Пам’ятаємо…Надгробок Марії Заньковецької на Байковому цвинтарі в КиєвіСкульптура із бронзи та граніту Марії Заньковецької (Першотравневий парк)

Наталія Дуняшенко9 Максим Рильський, поет, театрознавець:  "Вогнем, жагою, пориванням Вона серця палила всім; Страждання граючи, стражданням Сама була вона живим. І руки Чехова й Толстого Благословляли їй дорогу, І Мирний голову клонив Благоговійно перед нею, І Лисенко її любив Співучо-ніжною душею…"