Презентація МІСЦЕВІ КОЧОВИКИ ТА ГРЕЦЬКІ КОЛОНІЇ у Північному Причорномор’ї та Криму

у Північному Причорномор’ї та Криму. Місцеві кочовики та грецькі колонії

Одним з перших етнічних утворень на території України були кіммерійці (IX – перша половина VIII ст. до н. е.). Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Хоча питання про етнічне походження кіммерійців залишається відкритим, більшість вчених схиляється до висновку, що вони є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотної руди залізо.

Кіммерійці здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з цими передовими для того часу країнами сприяли державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. Однак, хоча кіммерійці мали своїх царів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор’я. Внаслідок цього Кіммерія розпалась. Частина кіммерійців вірогідно поселилась у Північному Причорномор’ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

На півдні Криму жили племена таврів. Вони займалися у долинах землеробством, в горах – скотарством, а на узбережжі – рибальством. Таври дали назву своєму рідному краю – Таврида (Таврія), що дійшла і до наших днів. Вважається, що таври були безписемним народом, ми не можемо з точністю стверджувати, звідки вони прийшли, до якого етносу належали і як вони називали самі себе. Припускають, що це було індоєвропейське плем'я, яке говорило на одній з індоарійських мов.

Давньогрецькі джерела називали їх «таврами», а землю в якій вони жили, відповідно, «Таврика» або «Таврида». У грецькій мові слово «tauros» означає, дослівно, «бики». Різні вчені по-різному пропонують тлумачити цей етнонім (назва народу). За однією із версій, таври іменувалися так внаслідок того, що у них був поширений культ бика. За іншою, так таврів помилково назвали греки, почувши самоназву місцевих жителів на їх мові, схоже фонетично на грецьке слово «таври». В цьому випадку ми не знаємо, що ж саме означав цей етнонім. Відповідно до третьої гіпотези, греки перенесли назву гірського хребта Тавр в Малій Азії на Кримські гори. Потім назва кримських гір була перенесена на їх мешканців, яких стали називати «таврами», або «горцями».

У другій половині VII ст. до н. е. скіфи утворили політичне консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію. Територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташувався у межиріччі Дунаю та Дону. Усе населення Скіфії поділилося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочівники, царські скіфи) та осілі племена (скіфи-землероби, скіфи-орачі). У V ст. до н. е. патріархально-родовий скіфський племінний союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем. Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів.

Як і кіммерійці, скіфи були іраномовними. Тож, підкоривши кіммерійські племена, швидко стали з ними одним народом. Оскільки скіфи були кочовиками, вони залишили після себе поселень. Єдиними пам’ятками їхнього життя є могили-кургани. Могили заможних скіфів було облаштовано як підземні житла. У глибоких ямах з дерева споруджено кілька приміщень. Небіжчика клали туди, вбраного в найошатніший одяг, що мав його за життя, у коштовних прикрасах і зі зброєю, поряд ставили посуд з їжею та напоями. Поряд із господарем був і його бойовий кінь у спорядженні, раби. Зверху підземне житло перекривали дошками й насипали над ним курган. Що шанованішим був небіжчик, то вищий курган насипали над його могилою.

У цього народу була розвинена матеріальна культура. Ювелірні вироби скіфів виконані в так званому «звіриному стилі». Це доводять археологічні знахідки предметів розкоші (золотих чаш, браслетів, ваз) у так званих царських курганах поблизу Нікополя, Керчі, Запоріжжя.«Кожен з них – кінний лучник» у – писав про скіфів давньогрецький історик Геродот. Розкопуючи скіфські поховання, археологи найбільше знаходять залишків зброї. Це й не дивно. Адже дві справи скіфи вважали благородними – догляд за худобою та війну. Скіфські воїни мали у своєму спорядженні мечі двох різновидів – короткі (для ударів колінням) та довгі, якими рубали. Скіфи вірили в надприродну силу мечів і використовували їх у магічних ритуалах.

Скіфія фактично проіснувала десь до III ст. до н. е. після цього була загарбана сусідніми іраномовними сарматськими племенами. Сталося це через послаблення скіфського царства внаслідок безперервних виснажливих війн і загострення внутрішніх суперечностей. Сармати завоювали більшу частину Скіфії, витіснивши скіфів у Крим, за Дунай і Дністер. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося.

Найцікавіше, що ми знаємо про сарматів – це інформація про їхніх войовничих жінок – амазонок. Першим про існування амазонок згадує Гомер, поет VIII століття. В Іліаді він згадує їх дещо побіжно як antianeirai, неоднозначний термін, що призвело до різних тлумачень та перекладів - від «ворожих чоловікам» до «рівних чоловікам». На сьогодні знайдені матеріальні докази і підтвердження того, що амазонки справді існували. На Херсонщині виявлені поховання жінок-войовниць. Амазонки досі являють собою цілком не вивчене явище у світовій історії.

Сармати переважно займалися скотарством, розводячи овець, коней дрібних порід і велику рогату худобу. Додатково вони полювали на диких тварин. У племен були розвинені домашні ремесла: ковальство, бронзоливарне та шкіряне ремесло, деревообробне, а також вишивання, ткацтво, гончарство. Про це свідчать знайдені на місцях городищ і похоронних пам’ятників різноманітні предмети побуту, прикраси, посуд. Сарматський період закінчився на території України в середині III ст. н. е. внаслідок експансії готів і гунів.

У другій половині VII ст. до н. е. на узбережжі Чорного й Азовського морів з’являються нові своєрідні державні утворення – грецькі міста-колонії: Істрія, Борисфен, Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Тіра, Херсонес. Основними осередками античної цивілізації у Причорномор’ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів, Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови. Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча – колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням. За винятком рабів, іноземців та жінок, усі жителі мали широкі політичні права. Грецькі міста розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва і перетворились у центри розвинутої економіки, ремесла, торгівлі й античної культури.

У 480 р. до н. е. на Керченському та Таманському півостровах виникає Боспорське царство. У I ст. н. е. Ольвію, Херсонес, Боспорське царство завоював Рим. У них розмістились римські легіони. На берегах Чорного моря були збудовані римські фортеці, з яких стежили за морем і степом. Боспорське царство в I-II ст. н. е. пережило певне політико-економічне піднесення, яке завершилося підкоренням кримських скіфів і таврів. Навала готів у середині III ст. послабила, а у гунів у 70-х рр. IV ст. остаточно доконала Боспорське царство і грецькі міста-держави. Більшість міст-колоній зійшли з історичної арени, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.

Отже, античні міста-держави залишили глибокий слід в історії України та всієї Східної Європи. У ході грецької колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний устрій, що сприяло становленню державної традиції на території сучасної України. Грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучали його до товарно-грошових відносин. Виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор’я. Різнобічні контакти місцевих племен із колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури.

Світлана МАЄВСЬКАДякую за увагу!