Презентація "Мистецтво 11 клас. Волинь, Галичина та Опілля"

Мистецтво 11 клас. Волинь, Галичина та Опілля

Волинь, Галичина та Опілля. Волинь обіймала басейн південних приток Прип’яті і верхів’я Західного Бугу. Цей етнографічний район охоплює південні райони теперішніх Волинської, Рівненської, Житомирської областей та північні райони Тернопільської (по м. Вишневець) та північні райони Хмельницької областей. Таке географічне положення визначило і його етнографічну спорідненість з сусідніми районами, одначе й має свої характерні особливості.

Волинь, Галичина та Опілля. Галичина історичний регіон України  та південно-східної Польщі. Займає території сучасних Тернопільської  (крім північної частини), Львівської, Івано-Франківської областей України і Підкарпатського і Малопольськоговоєводств Польщі. Опілля — включає центральні райони Львівської області, центральні і південні райони Тернопільської області, а також північні і центральні райони Івано-Франківській області.

Архітектура. Окружний двір села Солов'ї, Волинська область. Багатство лісів на території Волині зумовило використання дерева як будівельного матеріалу. Переважно всі хати були довжиною близько 12 м та 6 м у ширину, висоту мали трохи більше ніж 2 м (без даху).

Архітектура. Вважають, що до Галичини належало половина сіл, які виникли ще за князівських часів. Це були невеликі хутори, які мали тільки 2—3 господарства разом. На 1600 р. у Галичині мешкало 446 тис. осіб (на 1 км2 — 10 осіб). Хата з с. Либохора Сколівського району Львівської області 1749 рік. Хата з с. Орявчик, Сколівський район, Львівська область 1860 р.

Архітектура. У хаті 18 ст. з с. Хрещатик, Черкаський р-н, Черкаська обл. Для Опілля були характерні відкриті двори з круговою забудовою і проїздом до господарського двору. Основним зразком традиційного житла на Опіллі, як і по всій Україні, є хата — затишна, найчастіше побілена зовні і всередині, під солом'яним дахом. Народні майстри завжди намагалися «вписати» хату в природне оточення, тому все господарство, навіть ціле поселення, створювали єдиний ансамбль.

Перлини архітектурного мистецтва регіону. Луцький замок або замок Любарта. У XIV ст. литовський князь Любарт Гедимінович збудував замок у Луцьку, який був найбільшим на Волині. Він дуже нагадував романські фортеці з елементами готики. Основу споруди становить руська будівельна система, яка знайшла своє відображення в архітектурі у всій литовській державі.

Творче завдання. Які ще є замки на Волині, Галичини і Опіллі? Підготуйте доповіді про них. Створіть колаж з репродукцій цих замків.

Перлини архітектурного мистецтва регіону. Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова, який споруджено у 1744—1770 рр. Це класичний взірець архітектури періоду бароко. На фасаді знаходяться скульптурні роботи Іоана Пінзеля, а ось інтер'єр прикрашають твори інших скульпторів — Себастьяна Фесінгера та Михайла Філевича, художників Луки Долинського і Юрія Радивилівського. Архикафедральний Собор святого Юра у Львові

Перлини архітектурного мистецтва регіону. Церква Святого Юра в Дрогобичі — пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI ст. Ця церква є однією з найкраще збережених пам'яток давньої української сакральної архітектури.

Перлини архітектурного мистецтва регіонуІз прийняттям Маґдебурзького права в Україні почалася регулярна забудова міст за європейськими зразками: у центрі, на площі, зводилася ратуша, а вся міська територія розбивалася на прямокутні квартали. Оскільки землі було обмаль, то фасади будинків були вузькі, у два-три поверхи, де на першому поверсі розташовувалися службові або торгові приміщення, на другому — житло.

Перлини архітектурного мистецтва регіону. Місцеві майстри виробили власний напрямок в архітектурі. Яскравим прикладом цього є забудова площі Ринок у Львові. На площі розташувалась найбільша кам'яниця (мурована житлова будівля) — будинок купця Костянтина Корнякта. Ця споруда, що схожа на справжній палац, була збудована у 80-х роках XVI ст. архітектором Петром Барбоном, а вже у XVII ст. тут встановлено статуї лицарів.

Творче завдання. Підготувати мистецький проєкт: «Золота підкова Львівщини».“Золота Підкова” Львівщини. Екскурсійний маршрут завдовжки у 238км. – максимально насичений захоплюючими археологічними та історичними пам'ятками Галичини – Австрійської епохи Львова

Декоративно-ужиткове мистецтво. Вишивка. Здавна волинська вишивка славилася чіткими й нескладними за композицією геометричними візерунками. У орнаментуванні виробів південних регіонів Волині переважали рослинні мотиви. Сорочки біля коміра та рукавів вишивалися виключно світлими нитками. У візерунках сорочок виділялися хміль, сокирки, дубове листя, розбиті хрести, баранячі роги тощо.

Декоративно-ужиткове мистецтво. Вишивка. Вишивки Львівської області дуже цікаві і становлять окрему групу. Вишивки Сокальського району не можна сплутати з будь-якою іншою вишивкою. Їм властиві легкі графічні узори на рукавах жіночих сорочок, що створюють враження тонкого, переважно чорного, мережива.

Декоративно-ужиткове мистецтво. Вишивка. Майстрині Городоцького району для декорування виробів застосовували, так званий «городоцький шов». Для оздоблення одягу використовували орнаменти, складені з багатопроменевої круглої розетки та її фрагментів.

Декоративно-ужиткове мистецтво. Вишивка. Не менш цікавими і виразними є вишивки Яворівського району, що за своєрідною технікою вишивання називали «славною яворівкою». До середини XIX ст. яворівські майстрині вишивали тільки білими і сірими нитками, які натирали воском щоб вони блищали й виглядали більш рельєфно на білому тлі одягу. Узори яворівської вишивки складалися з дрібних мотивів, схожих на «кривульки», «клинці», «сосонки», «деревця», які вишивали стебнівкою.

Декоративно-ужиткове мистецтво. Вишивка. Але на початку ХХ ст. майстрині почали вишивати гладдю («кладенням») рослинні (переважно квіткові) орнаменти. Колорит яворівських вишивок червоний, що відтінявся жовтим, зеленим, іноді чорним, але поступово гама змінилася до багатобарвності.

Творче завдання. У мережі Інтернет та інших джерелах інформації знайдіть приклади вишивок Волині, Галичини та Опілля і зробіть замальовки орнаментів.

Народний одяг. Народний костюм цього краю увібрав у себе історію, яка тісно переплелася з сусідніми народами. Колись це була територія Речі Посполитої, що об'єднувала сучасні Польщу, Литву, Білорусь та Україну. Тому і загальний вигляд народних костюмів сусідніх земель є дуже схожим. Жіночі сорочки біля коміра та на рукавах вишивали білими, чорними або червоними нитками. Спідниці були виготовлені з домотканих полотен — літники, димки, мальованки. Поверх спідниці перев'язували запаскою-фартухом.

Народний одяг. У ХІХ – на початку ХХ століття населення Волині виготовляло одяг переважно традиційними методами і засобами. Селяни робили у своєму господарстві полотно, сукно, займались шевством, вичинкою шкір, пошиттям кожухів. Ткацтво, яке давало основні матеріали для виготовлення одягу, було нероздільним із землеробством і тваринництвом. Сировиною для ткацького виробництва, як і на решті території Волині були рослинні волокна льону, коноплі, а також овеча вовна. До традиційного волинського жіночого строю входили: сорочка, нагрудне безрукавне вбрання, поясний одяг (спідниці  та запаски), верхній одяг, пояси-крайки, взуття та головні убори. Доповнювався весь комплекс вбрання прикрасами. 

Народний одяг. Галицький стрій найбільш простежується в трьох варіантах — північно-західному (Яворівщина — на кордоні з Волинню та Польщею), центральному (Городоччина і Миколаївщина, які межують з Опіллям) та східному (Золочівщина, що граничить із Західним Поділлям). Чоловічий одяг галичан — лляна вишита сорочка, що випускалась поверх полотняних білих штанів. Основою жіночого одягу також слугувала оздоблена вишивкою сорочка. Як поясний одяг, у галицьких жінок побутували широкі спідниці з домотканого полотна — «полотнянки», «полотінки» або спідниці з фабричної бавовняної тканини («дрелюхи»). Характерна ознака вбрання — білий колір. Довгі рукава сорочок закінчувались манжетами («дудами»), а при комірі сорочку збирали в дрібненькі складочки, а потім вже вишивали.

Народний одяг. Жіноче вбрання Яворівського краю початку ХХ ст. складається із таких складових компонентів. Це натільна лляна сорочка, яка густо прикрашалася та оздоблювалася вишивкою. Вишивка розташовувалася на уставках, на рукавах, на манжетах, на комірці та на пазусі. Переважала орнаментика рослинно-геометричного характеру. Окрім сорочки, майстрині Яворівщини вишивали білі запаски і хустки з домотканого полотна, а також кабати — верхній плечовий одяг, який носили як чоловіки, так і жінки.

Народний одяг. Як поясне вбрання слугували спідниці. Поверх спідниці одягалася лляна біла запаска, яка шилася із двох пілок, що з’єднувалися між собою яскравою червоною мережкою. Також лляна запаска прикрашалася вишивкою. Доповнював поясне вбрання яскравий пояс червоного кольору. Яворівський жіночий народний стрій в першу чергу є впізнаваний за своїми головними уборами. Оскільки саме на Яворівщині ми можемо зустріти такий унікальний головний убір як – бавниця, який не зустрічається в інших етнографічних регіонах України. Бавниця – це вінкоподібний головний убір, який виготовлявся із прямокутного полотна одну частину якого прикрашали вишивку (по’язувалася у вигляді стрічки).

Специфічними особливостями відзначається одяг Опілля, де тривалим було панування Польщі. Матеріал для виготовлення одягу залишали природного кольору або фарбували. Сорочки вишиванки опільських жінок були переважно уставковими, з "крискою" (невеликим стоячим комірцем) або невеликим виложистим коміром, які здебільшого оздоблювали вишивкою. Призбираний низ рукава викінчували манжетом. Майже всю площу високої уставки оздоблювали густою геометризованою вишивкою. На відміну від галицьких опільські жіночі вишиті сорочки оздоблювали на грудях довгою, майже до пояса, вишитою орнаментальною смугою. Народний одяг

Народний одяг. Чоловічі вишиванки сорочки були переважно уставкового типу, довгими (до колін і навіть нижче), і носились, як правило, навипуск. їх вишивали переважно на обшивці, комірі, уставках та по низу.

Творче завдання. У будь-яких джерелах інформації знайдіть відомості про спідниці літники, димки, мальованки.

Кераміка, гончарство. Кераміка Волині характеризується сірим, чорним, синьо-чорним кольорами — сиваками. Декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки — «сосонки», «стовпчики», «ялинки», «клітини». Лаконічність форм і певна віддаленість Волині від густозаселених регіонів сприяла збереженню народних традицій у первісному вигляді. Особлива гармонійність пропорцій їх форм і орнаментів чудово відображує кращі надбання народного мистецтва, тому волинська кераміка є вагомою складовою культури України.

Кераміка, гончарство. Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли у давніх керамічних центрах Львівщини — Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові та інших. Тут побутував так званий димлений посуд. Темно-сірий, майже чорний, його колір — результат спеціальної технології, суть якої зводилася здебільшого до створення безкисневого середовища в печах під час їх випалювання.

Творче завдання. Використовуючи різні джерела інформації, ознайомтесь з творчістю майстрів кекраміки. Спробуйте зробити ескізи різних виробів (тарілок, кухонного начиння) в стилі Гавареччинської кераміки.

Писанкарство На писанках Волині майстрині виконували переважно геометричний орнамент. Характерним є поділ яйця на парну кількість орнаментальних полів, в яких ритмічно повторюються вітрячки, грабельки, а також різноманітні спіралі тощо. Фон писанки зазвичай вишневий або зелений.

Писанкарство Писанки Львівщини вирізняються деталізацією і дрібним малюнком, геометричними візерунками (найчастіше — трикутниками), солярними знаками, а ще з рослинними елементами. Писанкарі Опілля розписують писанки білими, жовтими та червоними орнаментами на темному.

Творче завдання. Використовуючи різні джерела інформації, ознайомтесь із творчістю майстрів Волині, Галичини та Опілля. Зробіть ескізи писанок цього краю. Напишіть есе про історію цих писанок і їх відмінності.

Особливості музичного мистецтва Волині, Галичини та Опілля. Розвиток дзвонарського мистецтва, яке виникло на Русі з прийняттям християнства, дав поштовх для виникнення у Галицько-Волинському князівстві ранніх форм українського церковного багатоголосся. Дзвони сповіщали про початок церковної служби, відзначали її найурочистіші моменти і закінчення, попереджали про стихійні лиха, небезпеку ворожого нападу. Кафедральні собори і великі монастирі мали повний набір дзвонів різного значення.

Особливості музичного мистецтва Волині, Галичини та Опілля. Розвитку музичної культури в ті часи сприяло навчання дітей співу та грі на різних музичних інструментах: від музичних іграшок (глиняні свистки, сопілочки, брязкальця тощо) до різноманітних музичних інструментів. Зображення інструментів можна зустріти на розписах церков і каплиць, наприклад, розписи знайдені у 1418 р. у каплиці Святої Трійці в Люблінському замку. Музиками використовувалася колісна ліра, сопілки, дерев'яні «флейти», дримба. Дримба — стародавній музичний пружинний інструмент із заліза у вигляді підкови. Під час гри дримбу тримають у зубах, видобуваючи звук ударами пальця.колісна лірасопілкидерев'яна «флейта»дримба

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)Знайдіть в Інтернет-ресурсі відеоролики:«Спадок/Spadok. Волинська область. Ратнівський район»;«Спадок/Spadok. Львівська область. Яворівський район».