Презентація "Мій Шевченко"

Підготувала Зарічна Оксана. Мій Шевченко

Генії не мають дати смерті!«Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира... Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях. У глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись». Олесь Гончарstyle.font. Stylestyle.font. Weightstyle.text. Decoration. Underline

…Учітеся,читайте,І чужому научайтесь,Й свого не цурайтесь. Тарас Шевченко Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Досить пророчим виявився батьків заповіт: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме...». Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка (Керелівка). Пізніше Т. Шевченко дуже часто називав своєю батьківщиною саме Кирилівку, говорив, що тут він і народився .style.font. Sizestyle.font. Size

Незвичайність – “школяра-попихача” 1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати. Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину П. Енгельгардту. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. style.font. Stylestyle.font. Weightstyle.text. Decoration. Underline

Життєвий і творчий шлях1831 р. – переїхав з паном Енгельгардтом до Петербурга, де навчався в майстра-живописця Василя Ширяєва;21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів.1838 р. Т. Шевченка викуплено з кріпацтва завдяки відомим художникам Івану Сошенку, Карлу Брюллову, поету Євгену Гребінкці.1840 р. вийшла перша збірка поезій Т. Шевченка «Кобзар», яка розпочала новий етап в історії української літератури. У 1843—1845 pp. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини. У 1845р. поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну» — серію картин, де відображено історичні місця України, її побут і природу. Написав п'ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим...» та всесвітньо відомий «Заповіт».style.font. Stylestyle.font. Weightstyle.text. Decoration. Underline

 5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга.      На початку 1857 р. друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення, але офіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.        4 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання акадеціка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників.    10 березня 1861 р. – помер Т. Г. Шевченко в Петербурзі.22 травня 1861 р. – перепохований у Каневі на Чернечій (нині Тарасовій) горі.

Портрет Тараса Шевченка. До мене сьогодні всміхнувся Шевченко З картини, що там на стіні. Читає пісні його залюбки ненька, Розказував батько мені: Як вівці він пас – ще малий був хлопчина, А виріс – великий дав дар: Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни, Цю книгу, що зветься "Кобзар". Як книгу святу берегли ми завзято, З собою забрали у світ, Як слово Тараса завжди зберігати, Великий усім заповіт. Буду й я любити Вкраїну рідненьку,То може й мені ще не раз. З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,Наш Батько, великий Тарас. Леся Храплива

У чому секрет творчості Шевченка? Хто він для нас?

Для багатьох поколінь ім’я великого Кобзаря є символом українського народу,його нескореності і волелюбності. У кожного з нас виникає запитання чому саме Шевченко? Відповідь дуже проста. Великий Кобзар закликав народ “обух сталить та добре вигострить сокиру”,щоб піднятися проти віковічного рабства,заявити про себе на повен голос,будувати власну державу. Для нього власна доля ,власне щастя було в долі і щасті рідного краю. Саме тому його поезія актуальна сьогодні. Не має напевне людини ,яка б не згадувала слова Т. Г. Шевченка зараз у час ,який переживає наша країна. Його слова будуть жити вічно. Секрет творчості Шевченка

Великий геній пристрасно мріяв про Україну оновлену,без ворога супостата,де “буде син, і буде мати, і будуть люди на землі”. Ця мрія про вільну людину,вільну працю на вільній землі вилилась в прекрасні поетичні рядки вірша,які знає кожен із нас “Садок вишневий коло хати”. Куди б не закидала доля Шевченка,завжди серцем і думками він був з Україною. У глибини майбутнього посилає поет заповіти синам рідної землі,серед яких перший і останній: Свою Україну любіть, Любіть її Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть

Хто для мене Шевченко?Для мене Шевченко є генієм,творцем нації. Де б він не перебував, у розкішному Санкт-Петербурзі,далекому Казахстані, він ніколи не забував про свій рідний край - свою милу, убогу Україну. Його рядки назавжди залишаться у моєму серці і даватимуть мені наснагу завжди пам’ятати про моє коріння,відчувати зв'язок з рідною землею. Ми повинні любити свою землю так ,як любив її Шевченко, і це допомагатиме вистояти усі негаразди та скрути. Нехай його поезія залишиться у наших серцях назавжди!

Іде весна, іде ясна, Мов квітка розвилася, І спогад нам несе вона Про віщого Тараса. Що більше сотні тому літ Умер в чужій країні, Та славний він на цілий світ, Його всі знають нині. Багато зла перетерпів, Назнав лихої долі, Мaлий остався без батьків І вівці пас у полі. Дідусь розказував не раз Про козаків завзяття, І слухав залюбки Тарас, Блищали оченята. Та пан Тараса в слуги взяв: Картав, карав щоднини. Тарас же нишком малював Із панських стін картини. Застав при малюванні раз В саду його Сошенко. Поміг, що вільним став Тарас, Що вчитись став Шевченко. Біографія Т. Г. Шевченка у вірші

Його пізнали малярі, Хвалили вдале діло. Але злякалися царі: – Він вірші пише сміло!Бо в віршах пригадав Тарас, Як нарід жив на волі, Як козаки в воєнний час Перемагали в полі. Бо в віршах тих розповідав, Як добре вільним бути, Яка невольникам біда, Як гнобить ворог лютий. Які степи, який Дніпро І українські люди, Як переможе ще добро І весело всім буде. Злякавсь, що пісня голосна, Московський цар поганий, Тараса в чужину прогнав, Закув його в кайдани. Та ще й писати заказав Московський цар лукавий. А все ж таки Тарас писав, Ховав вірші в халяві.

.І так в пустелі, в чужині У самоті томився, Писав про Рідний Край пісні І Богу все молився. Як проминуло десять літ, Вернувся він на волю, Та невеселий був той світ, Ридало серце з болю. Замовкло серце Кобзаря У чужині холодній, Та слово, ясне, мов зоря, Нам світить досьогодні.І кожен раз в весняний час Всі українські діти Згадають: нас любив Тарас! Йому дарують квіти. Сповнить Тараса Заповіт Ніхто з нас не забуде! І хоч минула сотня літ, Він завжди з нами буде! Леся Храплива