Презентація "Міжнародні відносини 1950 - 1980-х рр."

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В 1950 – 1980-х роках. Всесвітня історія, 11 клас

ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВБританський письменник Джордж Орвелл у статті «Ти та атомна бомба», надрукованій у жовтні 1945 р., уперше назвав тогочасне протистояння між США та СРСР «холодною війною». Поняття набуло поширення. Офіційно його вперше використав у промові радник президента США Гаррі Трумена Б. Барух у квітні 1947 р. Перший спалах «холодної війни» другої половини 1940 — початку 1950-х рр. призвів до виникнення регіональних конфліктів, через які пролягла лінія протистояння між наддержавами. Частина цих конфліктів не вщухла до сьогодні: Конфлікт у Кореї (1950—1953 рр.). Конфлікт на Близькому Сході. Конфлікт між Індією та Пакистаном. Велика Британія, Франція, Нідерланди розпочали колоніальні війни.

ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ«ХОЛОДНА ВІЙНА» – ідеологічне, економічне, політичне, культурне протистояння соціалістичних та капіталістичних країн, насамперед СРСР та США.«ХОЛОДНА ВІЙНА» - особлива система міжнародних відносин другої половини 40-х – початку 90-х років ХХ століття. У «холодній війні» обидві сторони уникали відкритого конфлікту, усвідомлюючи його непередбачуваний результат через відсутність абсолютної переваги сил. Так, на початковому етапі «холодної війни» США утримували монополію на ядерну зброю, але не мали засобів її доставки, здатних подолати радянську протиповітряну оборону. У Європі СРСР переважав у звичайних озброєннях. Після появи в 1949 р. у СРСР ядерної зброї, а пізніше балістичних ракет, як засобів її доставки, військове суперництво обох держав перейшло на новий рівень.

ПОСЛАБЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІНа початку 1950-х рр. відбулися зміни в керівництві США і СРСР, що позначилося на зовнішньополітичному курсі цих країн. У 1953 р. СРСР відмовився від вимог до Туреччини щодо чорноморських проток. Було нормалізовано відносини з Югославією, розірвані в 1948 р. після конфлікту між Йосипом Броз Тіто і Йосипом Сталіним. Досягнуто угоду про припинення війни в Кореї. У 1954 р. в Женеві була підписана домовленість про припинення війни в Індокитаї, чим покладено край намірам Франції щодо відновлення колоніальних володінь у Південно-Східній Азії. Женевська конференція. 1954 р. Президент Єгипту Г. А. Насер, імператор Ефіопії Хайле Селассіє та президент Югославії Й. Броз Тіто (зліва направо) на відкритті конференції Руху неприєднання 1 вересня 1961 р.

Суттєві зміни відбулися і у відносинах між СРСР та країнами Заходу: У 1955 р. представники СРСР, США, Великої Британії та Франції підписали Австрійську державну угоду. У 1955 р. СРСР оголосив про припинення стану війни з Німеччиною, а в 1956 р. — із Японією, і між ними встановилися нормальні дипломатичні відносини та економічні зв'язки. У 1959 р. відбувся перший візит глави радянського уряду М. Хрущова до США. Вдалося розблокувати діяльність ООН — до її складу було прийнято 16 нових країн. СРСР визнав нейтралітет Югославії; Китай перетворився на майже рівного СРСР партнера. Відносинам СРСР зі східноєвропейськими країнами було надано вигляд рівноправних. ПОСЛАБЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІВізит Микити Хрущова в США, вересень 1959 року. Договір про відновлення незалежності Австрії, травень 1955 року

РУХ НЕПРИЄДНАННЯУ квітні 1955 р. в Бандунгу (Індонезія) 29 країн Азії та Африки, що здобули незалежність, скликали конференцію, яка схвалила принципи мирного співіснування й співробітництва держав із різним суспільним ладом. Конференція висловила рішучість народів Азії та Африки повністю й назавжди покінчити з колоніалізмом, засудила агресивні блоки, поставила вимоги заборонити ядерну зброю. Країни — учасники конференції виробили такі основні принципи своєї політики:незалежна від наддержав політика;підтримка національно-визвольних рухів;позаблоковий статус;заборона використання своєї території для іноземних військових баз. Пізніше про підтримку цих принципів заявили й інші країни, що здобули незалежність. Конференція у Бандунзі (Індонезія), 1955 р. Країни, що були представлені на Конференції у Бандунзі, 1955 р.

РУХ НЕПРИЄДНАННЯРух неприєднання став важливим самостійним чинником світової політики. Із 1973 р. конференції Руху неприєднання проводилися регулярно кожні три роки. Після розпаду СРСР Рух втратив сенс свого існування. З ініціативи прем’єр-міністра Індії Дж. Неру, президента Югославії Й. Броз Тіто, президента Єгипту Г. А. Насера та інших у вересні 1961 р. в Белграді відбулася конференція 25 глав урядів, яка поклала початок Руху неприєднання. Учасники Руху, більшість із яких вважали, що США та СРСР несуть рівну відповідальність за міжнародну напруженість і гонку озброєнь, проголосили неприєднання до військово-політичних блоків, підтримали боротьбу народів проти колоніалізму, за незалежність, за ліквідацію економічної нерівності у світі, за мирне співіснування.

НЕСТІЙКІСТЬ ПОСЛАБЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ в 1950-ті рр. ВІДНОВЛЕННЯ КОНФРОНТАЦІЇ У 1955 р. ФРН було включено до НАТО. 14 травня 1955 р. СРСР та його союзники підписали Варшавський договір і тим самим остаточно оформили створення військово-політичної організації на сході Європи. У Західній Європі в 1950-ті рр. відбувалося становлення ідеї європейської єдності. Було створено ЄЕС, що остаточно знищило сподівання СРСР на прихід до влади в цих країнах прорадянських сил. США та їхні союзники звикли до жорсткого стилю радянської дипломатії, а тому серйозно не сприймали нових пропозицій СРСР, зокрема про значне роззброєння, вступ СРСР до НАТО тощо.

НЕСТІЙКІСТЬ ПОСЛАБЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ в 1950-ті рр. ВІДНОВЛЕННЯ КОНФРОНТАЦІЇ Гонка озброєнь не припинилася, а навпаки, посилилася. З’явилися міжконтинентальні балістичні ракети й бомбардувальники, атомні підводні човни тощо. М. Хрущов запропонував розглядати національно-визвольний рух як союзника соціалізму в його боротьбі проти імперіалізму. Тим самим було усунуто ідеологічні перешкоди для розвитку військово-політичного та економічного співробітництва з країнами, що здобули незалежність. Так, у 1956 р. СРСР підтримав у Єгипті націоналіста Г. А. Насера в боротьбі з агресією Ізраїлю, Франції та Великої Британії. Тим часом Захід перейшов від політики «стримування комунізму» до його «відкидання». У 1953 р. спецслужби США та Великої Британії здійснили переворот в Ірані, а в 1954 р. — у Гватемалі, щоб усунути від влади прорадянські сили. Зрештою потепління відносин переросло в гострі міжнародні кризи: 1956 р. — на Близькому Сході та в Угорщині, 1957 р. — у Сирії, 1958 р. — у Лівані, на Тайвані, 1961 р. — Друга берлінська криза, 1962 р. — Карибська криза тощо.

НЕСТІЙКІСТЬ ПОСЛАБЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ в 1950-ті рр. ВІДНОВЛЕННЯ КОНФРОНТАЦІЇ ПРИЧИНИ НАРОСТАННЯ НАПРУЖЕНОСТІ1. - особисті риси лідера СРСР М. Хрущова як політичного діяча – нестабільність у поглядах;2. - поява ракетної зброї у СРСР;3. - успішний економічний розвиток СРСР у 1950-х рр.; 4. - у 1960 р. КПРС була проголошена авангардом світового комуністичного руху; 5. - активний розпад у 1950 - 1960-х рр. колоніальної системи під ударами національно-визвольних рухів, які підтримував Радянський Союз. М. Хрущов у Парижі. Квітень 1960 р. Жителі Західного Берліна протестують проти зведення стіни. 1961 р.

ДРУГА БЕРЛІНСЬКА І КАРИБСЬКА КРИЗИ Відносини між СРСР і США значно загострилися через проблему Західного Берліна. Із 1958 р. М. Хрущов почав домагатися зміни статусу міста, погрожуючи односторонніми діями. У травні 1960 р. в Парижі було скликано конференцію представників США, СРСР, Великої Британії і Франції на вищому рівні. Напередодні цієї події радянські засоби протиповітряної оборони збили над Уралом американський розвідувальний літак У-2. Роботу конференції було зірвано. Не відбувся й візит Д. Ейзенхауера до СРСР. На зустрічі з новим президентом США Дж. Кеннеді у квітні 1961 р. у Відні (Австрія) М. Хрущов в ультимативній формі зажадав зміни статусу Берліна. Спалахнула Друга берлінська криза.19 серпня 1961 р. вздовж усього кордону Західного Берліна було збудовано загорожу, а потім стіну, яка стала символом «холодної війни». Оскільки блокади не було, США обмежилися незначною демонстрацією сили. Виставка залишків збитого американського літака-шпигуна У-2. Москва. 1960 Зведення Берлінської стіни

У 1959 р. СРСР визнав уряд Ф. Кастро, який прийшов до влади на Кубі, поваливши диктатуру генерала Ф. Батісти. У 1960 - 1961 рр. активно розвивалися торговельно-економічні відносини між СРСР та Кубою. Проникнення СРСР на Американський континент і прорадянська орієнтація режиму Ф. Кастро викликали занепокоєння уряду США, який організував збройну інтервенцію на Кубу. СРСР надав Кубі допомогу зброєю. СРСР розмістив на острові балістичні ракети із ядерними боєголовками, які мали стати гарантом миру в регіоні. Це призвело до кризи в радянсько-американських відносинах, що отримала назву Карибська криза. Вона стала кульмінацією «холодної війни». 23 жовтня 1962 р. радянський уряд розцінив дії США як агресивні та заявив, що завдасть відповідного удару в разі розв’язання війни.26—28 жовтня 1962 р. між лідерами СРСР і США було досягнуто домовленостей, згідно з якими Радянський Союз виводив із території Куби свої ракети й бомбардувальники Іл-28, а США мали зняти блокаду й надати гарантії невтручання у внутрішні справи Куби. ДРУГА БЕРЛІНСЬКА І КАРИБСЬКА КРИЗИРадянський плакат «Хай живе вічна, непорушна дружба й співробітництво між радянським і кубинським народами!»Карикатура на Карибську кризу. 1962 р.

РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ 1970-х рр. ГЕЛЬСІНСЬКИЙ ПРОЦЕСУ 1970-ті рр. у міжнародних відносинах означилася розрядка. Її основними передумовами були:по-перше, між США та СРСР наприкінці 1970-х рр. було встановлено військово-стратегічний паритет;по-друге, у результаті гострих криз і небезпечних регіональних конфліктів керівництво обох наддержав переконалося у згубності «балансування» на межі війни. Розрядка 1970-х рр. заклала основи для подальшого руху до обмеження арсеналів зброї масового знищення. Вона засвідчила можливість досягти домовленості з усіх питань міжнародної безпеки. Новий тип відносин формувався в період 1963—1973 рр. їхньою характерною рисою стали методи мирного врегулювання конфліктів. У липні 1968 р. був відкритий до підписання Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який набув чинності в 1970 р. На сьогодні його підписали понад 160 країн. У 1995 р. його продовжили безстроково. Проте є держави (Індія, Пакистан, Ізраїль та інші), які з різних обставин відмовилися підписати цей договір. Країни, що підписали договір, можуть розвивати мирну сферу застосування атомної енергії, але під контролем МАГАТЕ. Розрядка — період у міжнародних відносинах (1970-ті рр.), для якого характерні ослаблення протиборства між СРСР і США й нормалізація відносин між ними, взаємні поступки й компроміси. У цей період вживали заходів з обмеження гонки озброєнь і розвитку співробітництва в різних сферах.

РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ 1970-х рр. ГЕЛЬСІНСЬКИЙ ПРОЦЕСРозрядка принесла відчутні зрушення в Європі. Початок їм поклав прихід до влади у ФРН у 1969 р. коаліційного уряду соціал-демократів і вільних демократів на чолі з В. Брандтом. У серпні 1970 р. між ФРН та СРСР була укладена угода, яка ґрунтувалася на відмові німецької сторони від претензій на перегляд європейських кордонів.3 вересня 1971 р. між СРСР, США, Великою Британією та Францією було досягнуто угоди щодо Західного Берліна, згідно з якою місто отримувало особливий статус і не мало належати ФРН. Угоди також були укладені між НДР і ФРН, Польщею і ФРН, Чехословаччиною і ФРН. Усі сторони відмовлялися від взаємних територіальних претензій. Двосторонні угоди в умовах розрядки. Карикатура на відносини між СРСР та США в умовах розрядки.

РОЗРЯДКА МІЖНАРОДНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ 1970-х рр. ГЕЛЬСІНСЬКИЙ ПРОЦЕСКлючовою подією розрядки стала Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ, із 1995 р. - Організація з безпеки та співробітництва в Європі, ОБСЄ), яка відбувалась у столиці Фінляндії Гельсінкі протягом 1973—1975 рр. Гельсінський процес проходив у три етапи: I етап (3 - 7 липня 1973 р.). - Нарада міністрів закордонних справ виробила порядок денний і визначила основні напрями роботи. II етап (18 вересня 1973 - 21 липня 1975 р.). - Експертна комісія підготувала основні документи наради з питань безпеки, економічних і гуманітарних проблем. III етап (1 серпня 1975 р.). - Керівники 33 європейських держав, а також США й Канади підписали Гельсінський заключний акт. Його серцевиною є Декларація принципів, якими держави-учасники керуватимуться у відносинах. Декларація містила такі принципи:повага до суверенітету;незастосування сили або загрози силою; непорушність кордонів;територіальна цілісність держав;мирне врегулювання суперечок; невтручання у внутрішні справи;повага до прав людини й основних свобод;рівність і право народів розпоряджатися власною долею;співробітництво між державами;сумлінне виконання зобов’язань із міжнародного права. Гельсінська нарада стала переломною подією періоду розрядки. Навіть повернення до конфронтації на початку 1980-х рр. не змогло пересилити значення Гельсінського процесу.

РЕЗУЛЬТАТИ РОЗРЯДКИ В РАДЯНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИНАХОдночасно з поглибленням розрядки в Європі відбулася нормалізація радянсько-американських відносин. У відносинах із СРСР адміністрація Р. Ніксона змінила доктрину «гнучкого реагування» на більш наближену до нових реалій — так зване «реалістичне стримування». Наслідком цього була низка радянсько-американських договорів про відвернення загрози війни, обмеження гонки озброєнь, нормалізацію відносин між двома країнами. У травні 1972 р. - Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО). 1972 р. - Угода про заходи в галузі обмеження стратегічних і наступальних озброєнь (ОСО-1). В червні 1973 р. - Угода про запобігання ядерній війні. Президент США Р. Ніксон у Києві. 1972 р. Під час візиту він проголосив тост за «героїв України у воєнний та мирний час». Підписання перших радянсько-американських документів з обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1). 26 травня 1972 р.

РОЗРЯДКА І РЕГІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИПроцес розрядки поширився й на інші регіони світу. У 1971 р. у Східній Бенгалії, яка належала Пакистану, населення за підтримки Індії після тривалої боротьби здобуло незалежність. На політичній карті Азії з’явилася нова держава — Народна Республіка Бангладеш, а Індія перетворилася на регіональну наддержаву. У 1973 р. була укладена Паризька угода щодо В’єтнаму, яка зупинила пряму інтервенцію США проти цієї країни. У 1979 р. було відновлено дипломатичні відносини між США та КНР. У січні 1979 р. в’єтнамські війська повалили владу «червоних кхмерів». Китай у відповідь здійснив напад на В’єтнам, але зазнав поразки (радянські війська в цей час були зосереджені в Монголії та перекинуті у В’єтнам). У 1973 р. відбулася Семиденна арабо-ізраїльська війна, ініціатором якої були арабські країни. Основні бойові дії розгорнулися в районі Суецького каналу. Тоді Єгипет пішов на укладення в 1979 р. сепаратного миру з Ізраїлем у Кемп-Девіді (США). «Семиденна війна», 1973 р.«Червоні кхмери» В`єтнам, 1979 р.

РОЗРЯДКА І РЕГІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИРадянський Союз сприяв:приходу до влади уряду С. Альенде в Чилі (1971 р.), перевороту в Ефіопії (1974 р.), приходу до влади прорадянських сил в Анголі й Мозамбіку після «революції гвоздик» у Португалії (1975—1976 рр.), об’єднання В’єтнаму в єдину державу (1975 р.), встановлення прорадянських режимів у Лаосі й Камбоджі, квітневому перевороту в Афганістані (1978 р.), утвердження режиму Д. Ортеги в Нікарагуа (1979 р.). Квітневий переворот в Кабулі, Афганістан, 1978 р. С. Альєнде у Чилі, 1971 р.

ЗРИВ РОЗРЯДКИ. ОСТАННІЙ СПАЛАХ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»Розрядка не стала довгостроковою політикою. Не було подолано логіку «холодної війни» і підозрілість між великими державами. До кінця 1970-х рр. намітилося різке загострення міжнародного становища. У відповідь на розміщення радянських ракет середньої дальності у Східній Європі НАТО схвалила довгострокову програму збільшення військових витрат на 3 % на рік протягом 20 років і розміщення у Великій Британії, Бельгії, ФРН, Італії 574 крилатих ракет і ракет «Першинг-2». У грудні 1979 р. СРСР здійснив інтервенцію в Афганістан. Дії СРСР засудила світова громадськість, США не ратифікували договір ОСО-2 і наклали ембарго (заборону) на продаж зерна в СРСР. Розрядку було остаточно зірвано. Балістична ракета «Першинг 2»Вторгнення СРСР в Афганістан

ЗРИВ РОЗРЯДКИ. ОСТАННІЙ СПАЛАХ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»Наприкінці 1970-х рр. відносини між США та Іраном різко загострилися. У лютому 1979 р. в Ірані відбулася революція, у результаті якої було повалено монархію, і влада перейшла до рук фундаменталістського духовенства на чолі з аятолою Хомейні. Події в Ірані завдали серйозного удару по престижу США. На президентських виборах 1980 р. перемогу здобув республіканець Р. Рейган, який пропонував відмовитися від розрядки та провести переозброєння американської армії. Нова американська адміністрація схвалила стратегію «суперництва». Ця стратегія була покликана забезпечити не тільки військову перевагу, але й економічне виснаження СРСР. 23 березня 1983 р. Р. Рейган зробив заяву про розробку в США програми СОІ (стратегічна оборонна ініціатива), яку назвали «Зоряними війнами». Революція в Ірані, 1979 р. Програма СОІ в США – «Зоряні війни», 1983 р.

ЗРИВ РОЗРЯДКИ. ОСТАННІЙ СПАЛАХ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»В Африці ПАР, якій таємно допомагали США та інші країни, здійснювала періодичні збройні інтервенції проти «прифронтових» держав — Анголи, Мозамбіку, підтримувала антиурядові угруповання в цих країнах. На початку 1980-х рр. знову загострився арабо-ізраїльський конфлікт. Цього разу ареною протиборства став Ліван, у якому точилася громадянська війна між християнським і мусульманським населенням. У 1980-ті рр. тривала ірано-іракська війна. Президент Іраку Саддам Хусейн 22 вересня 1980 р. розпочав агресію проти Ірану. Армія ПАР в АнголіЛіванська війна, 1982 р.Ірано-іракська війна, 1980 -1988 р.

Загострення міжнародного становища в першій половині 1980-х рр. було дуже потужним. Радянський Союз закликав до миру й одночасно направляв свої війська в Афганістан. Президент США оголосив СРСР «імперією зла» і закликав до «хрестового походу» проти комунізму. При цьому значно збільшилися ядерні потенціали країн. Найбільша кількість ядерних озброєнь була зосереджена в Європі: 20 тис. одиниць ядерної зброї, 25 тис. літаків, 120 тис. танків, 11 млн військовослужбовців. У разі широкомасштабного конфлікту, навіть без застосування ядерної зброї, Європа з її 200 атомними реакторами, розвиненою хімічною і нафтопереробною промисловістю перетворилася б на руїни. Яскравим прикладом такого безглуздя було знищення радянськими засобами протиповітряної оборони 1 вересня 1983 р. південнокорейського літака над островом Сахалін, у результаті чого загинуло 296 пасажирів. ЗРИВ РОЗРЯДКИ. ОСТАННІЙ СПАЛАХ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»Президент США Р. Рейган у своєму виступі перед Національною асоціацією євангелістів США назвав СРСР «Імперією зла» (Evil empire), 1983 р. Меморіал рейсу 007 («Молільна вежа» на мисі Соя, Японія)

ВИСНОВКИУ другій половині 1950-х рр. почалася нова фаза протистояння між СРСР і США. Географія протистояння поширилася на весь світ і навіть космос. Після Карибської кризи розпочався рух у бік здійснення узгоджених заходів щодо зниження ризику початку ядерної війни. Для країн — учасників «холодної війни» настав період розрядки. Ключовими на цьому шляху стали домовленості між СРСР і США про обмеження ядерних озброєнь (ОСО-1, ОСО-2), про системи протиракетної оборони тощо. Важливим здобутком розрядки стали врегулювання кордонів у Європі, взаємне дипломатичне визнання ФРН і НДР, прийняття їх до ООН, компромісне рішення щодо Західного Берліна. Кульмінацією розрядки в Європі став Гельсінський заключний акт (1975 р.). Розрядка не зупинила суперництво СРСР і США за вплив на інші континенти. Здійснена в 1970-ті рр. спроба СРСР зміцнити свій вплив у країнах Африки та Азії була сприйнята США як така, що суперечить духу розрядки. Приводом до зриву розрядки стали агресія СРСР в Афганістані та розміщення радянських ядерних ракет у Східній Європі. Почалася остання фаза «холодної війни».

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯОпрацювати параграф 19, с. 171 – 185. Виписати основні терміни та події. Дати письмову відповідь на питання «Чи можливе було порозуміння між США та СРСР у питаннях міжнародної політики?» Відповідь обгрунтуйте. Наведіть приклади своєї позиції.