Презентація "Міжнародні відносини. Динаміка "Холодної війни""

Міжнародні відносини. Динаміка «Холодної війни»

Наростання конфронтації між США і СРСРПісля 1945 р. розвиток подій у світі відбувався під знаком переходу від багатополюсності до двополюсності (чи біполярності). Цими двома полюсами на міжнародній арені були західний світ (його очолили США) і країни «соціалістичного табору» на чолі із СРСР. Формування двох полюсів на міжнародній арені відбувалося у формі жорсткої конфронтації між ними, що дістала назву «холодна війна».

Основні передумови виникнення «холодної війни»: Перетворення СРСР і США в «наддержави» і виникнення між ними гострих розбіжностей із питань післявоєнного устрою світу. Різке загострення боротьби між СРСР і Заходом за сфери впливу в країнах «третього світу». Утвердження радянської моделі тоталітарного суспільства у Східній Європі та протидію США поширенню комунізму у світі.

Методи «холодної війни» включали в себе пропагандистську війну, активну участь США і СРСР, НАТО і країн Варшавського договору в регіональних конфліктах, боротьбу за вплив на країни «третього світу», економічне і технічне шпигунство, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, активізацію діяльності розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, стратегію взаємного ядерного залякування, протистояння військово-політичних блоків на міжнародній арені тощо. Хрущовський голуб миру вагою 50 мегатонн. Західна карикатура. Вашингтонська голубка. Радянська карикатура

Періодизація «холодної війни»Перший період (1945–1975 рр.). З 1945 р. розгорталася «холодна війна». Лише у 1975 р. вперше в історії відбулася Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, під час якої здійснено спробу побудувати нову систему міжнародних відносин на принципах мирного співіснування між державами. Другий період (кінець 1970-х — початок 1990-х рр.). Закінченню «холодної війни» насамперед сприяли перегляд новим керівництвом СРСР основних зовнішньополітичних принципів, а також демократичні перетворення в країнах колишньої соціалістичної системи та її розпад.

У 1945 р. у країнах Центрально-Східної Європи відбувалося встановлення прорадянських режимів. Лідери західних країн були вкрай стривожені таким розвитком подій; фактично це означало посилення експансії СРСР та початок «холодної війни». Для здійснення тиску на Радянський Союз В. Черчилль запропонував використати американську монополію на атомну бомбу. А 5 березня 1946 р. він виступив із великою промовою в м. Фултон (США), яка засвідчила усвідомлення Заходом радянської загрози. Логічним продовженням цієї промови була поява «доктрини стримування», спрямованої проти СРСР. Своєю чергою, Й. Сталін, В. Молотов, А. Жданов обвинувачували «американський імперіалізм у підготовці нової війни» і прагненні «встановити панування над усім світом».

Утворення в квітні 1949 р. Організації Північноатлантичного договору (НАТО) різко загострило протистояння між двома сторонами. У травні 1955 р. країни радянського блоку створили Організацію Варшавського договору. Тепер протистояння набуло блокового характеру

БЕРЛІНСЬКА КРИЗАПриводом до Берлінської кризи (1948–1949 рр.), одного з перших проявів «холодної війни», було проведення в західній частині Німеччини — Тризонії (території, окупованої військами США, Великої Британії та Франції) — грошової реформи і введення нової грошової одиниці. СРСР, скориставшись тим, що в угоді про статус окупованого Берліна не були передбачені правові основи чотирьох секторів міста, у червні 1948 р. створив перешкоди для транспортного сполучення між Західним Берліном (три сектори міста, де перебували війська США, Великої Британії та Франції) і Тризонією. Фактично радянські війська встановили блокаду Західного Берліна, що тривала 324 дні.

Після Другої світової війни, відповідно до угод між союзниками про організацію повоєнного миру на Далекому Сході, територію Кореї було розділено по 38-й паралелі на дві зони. На півночі можливість впливу отримала Радянська армія, на півдні – американські війська. Спершу такий поділ мав на меті розгром японських сил, місце дислокації яких було на території Кореї. Після капітуляції Японії на цих землях мала утворитися Корейська демократична держава. Тим не менш, як СРСР, так і Сполучені Штати Америки мали власний погляд щодо розвитку подій на цій території. Радянський союз планував, що в Кореї буде створено уряд, який влаштовуватиме їхнє керівництво. США, своєю чергою, передбачали встановлення своєї опіки над державою, яка після перехідного періоду тривалістю 20-30 років могла б отримати незалежність. Звичайно, впродовж цього часу з країни можна б було створити свого союзника. Після капітуляції Японії влада СРСР відразу почала формувати прорадянську адміністрацію на території Північної Кореї. На Півдні країни, де на той час ситуацію контролювали американці, все відбувалося із точністю до навпаки. Південна частина півострова перетворювалася на фортецю антикомунізму. Уряд на цій території очолив Лі Син Ман, який став найбільш проамериканським лідером у Тихоокеанському регіоні. На північ від 38-ї паралелі також вирішили обрати керівника. Ним став Кім Ір Сен, який заявив, що є єдиним законним представником корейського народу. Лі Син Ман. Кім Ір Сен

ВІЙНА В КОРЕЇ (1950–1953 рр.)У червні 1950 р. північнокорейські війська перейшли 38-му паралель і вторглися в Південну Корею. Добре підготовлена й озброєна Радянським Союзом північнокорейська армія через кілька тижнів після початку бойових дій вже контролювала 90% території Півдня країни. У липні 1950 р. командувачем військ ООН, основну силу яких становили збройні сили США, призначили генерала Д. Макартура. 15 вересня 1950 р. війська ООН висадили потужний десант на півдні Корейського півострова і відразу розпочали витісняти війська КНДР. Однак Рада Безпеки ООН уже в липні 1950 р. прийняла резолюцію, що засуджувала агресію Корейської Народно - Демократичної Республіки (КНДР) і дала згоду на введення військ ООН для її відсічі.

У жовтні 1950 р. війська Макартура зайняли м. Пхеньян і вийшли до кордону КНР. Тоді на допомогу північнокорейцям прийшли так звані китайські «добровольці» — регулярні частини збройних сил КНР, а також радянські військові спеціалісти. У листопаді 1950 р. президент Трумен заявив, що США готові використовувати в Кореї атомну зброю. Уперше виникла загроза переростання локального конфлікту у світову ядерну війну. Союзники США по НАТО виступили проти застосування атомної зброї. Президент Трумен відступив. У 1950 р. фронт стабілізувався. Улітку 1951 р. розпочалися переговори, що завершилися підписанням у 1953 р. перемир’я. Цей документ зафіксував розкол Кореї та існування на Корейському півострові двох держав — Республіки Корея на півдні і КНДР на півночі

ДРУГА БЕРЛІНСЬКА КРИЗАЕпіцентром протистояння НАТО й ОВД був кордон між НДР і ФРН. Західний Берлін перетворився фактично на «фронтове місто», оточене територією НДР. Проте кордон між Західним і Східним Берліном (столицею НДР) був досить прозорим, і тисячі східних німців знаходили можливість перебратися в Західний Берлін, а потім — у ФРН

Масовий перехід на Захід завдавав значної шкоди економіці та політичному престижу НДР. У цих умовах радянське керівництво прийняло рішення спорудити стіну між Східним і Західним Берліном. Її звели за одну ніч — проти 13 серпня 1961 р. військові будівельники із СРСР і робітники НДР. Стіна мала 25 контрольно-пропускних пунктів, що надійно охороняли.

Реакція США на цю акцію була різкою. 27 жовтня американські танки підтягнули до контрольно-пропускного пункту (КПП) «Чарлі» на вул. Фридрихштрассе. Навпроти них на відстані лише 200 м стояли готові до атаки радянські танки. Виникла реальна загроза прямого воєнного зіткнення радянських і американських військ. Цілу добу тривало протистояння. І все ж в умовах найгострішої міжнародної кризи радянські й американські керівники зуміли розробити засади компромісу, і військам віддали наказ відступити від кордону. Берлінська стіна простояла понад 28 років, ставши символом «холодної війни» та розколу Європи й усього світу на два ворожі табори.

КАРИБСЬКА КРИЗАПередумови Карибської кризи формувалися після перемоги в 1959 р. революції на Кубі та приходу до влади Ф. Кастро, який згодом проголосив курс на побудову соціалізму і союз із СРСР. Американсько-кубинські відносини різко загострилися. У 1960 р. США встановили економічну блокаду Куби, а в січні 1961 р. розірвали з нею дипломатичні відносини. У квітні того самого року відбулася невдала висадка десанту збройних формувань кубинських емігрантів із США на територію Куби (на Плайя-Хірон).

Карибська криза (у США використовують термін «Кубинська ракетна криза») — найнебезпечніша криза часів радянсько-американського протистояння у роки «холодної війни», що поставила світ на межу термоядерної війни. Безпосередньою причиною кризи було таємне розміщення на Кубі радянських ракет з ядерними боєголовками.

Президент США Дж. Кеннеді оголосив про введення з 22 жовтня 1962 р. воєнно-морської блокади Куби і спрямував до її берегів 183 бойові кораблі американських ВМС. Усі радянські кораблі, що прямували до Куби, підлягали огляду. Радянський уряд у заяві від 23 жовтня характеризував дії США як морську блокаду і «безпрецедентні агресивні дії». Слідом за цим були приведені до бойової готовності війська США в Європі, збройні сили Варшавського договору. Криза протистояння три-вала з 22 по 28 жовтня 1962 р. Загроза ядерної катастрофи в ці дні була реальною, як ніколи ра-ніше. Долю Карибської кризи вирішила таємна Дипломатія США та СРСР.

ВІЙНА У В’ЄТНАМІ (1955-1975 рр.)Після поразки французьких колоніальних військ в Індокитаї під час війни 1945–1954 рр. на конференції в м. Женеві у 1954 р. В’єтнам тимчасово розділили на дві частини: північну (Демократична Республіка В’єтнам, столиця — м. Ханой) і південну (Південний В’єтнам, столиця — м. Сайгон). Північним В’єтнамом керувала комуністична військово-політична організація «В’єтмінь» на чолі з Хо Ші Міном, а Південним В’єтнамом — імператор Бао Дай. Передбачалося, що країна возз’єднається 1956 р. після проведення на всій території вільних виборів. До Другої світової війни В’єтнам був колонією Франції. Під час війни його окупувала Японія. Після завершення війни Франція намагалась відновити свій контроль над країною і розпочала війну, що тривала 8 років.

Однак обидві сторони відмовилися виконувати Женевську угоду 1954 р. і прагнули об’єднати країну без жодних виборів. У 1955 р. Південний В’єтнам проголосив створення Республіки В’єтнам. США організували підтримку його уряду, а з 1961 р. розпочали розміщувати свої війська на території Південного В’єтнаму. Комуністичний режим Північного В’єтнаму (ДРВ) за підтримки СРСР та КНР розпочав неоголошену «партизанську» війну в Південному В’єтнамі засланими з Півночі диверсійними загонами. Таким чином, ДРВ та його союзники — Китай і Радянський Союз — здійснювали агресивні дії, спрямовані на поширення комунізму на теренах всього В’єтнаму й взагалі Індокитаю та Південно-Східної Азії

Щоб не допустити перемоги комуністів, у 1964 р. в події активно втрутилися США. Американці брали участь у наземних операціях і в бомбардуванні Північного В'єтнаму. У В'єтнамі на полі бою протистояли американські та радянські вояки. На стороні Півночі проти американців воювали майже 12 тис. радянських військових, СРСР відправив до В'єтнаму тисячі мінометів, гармат і танків, сотні літаків і вертольотів, багато іншого озброєння. Майже вся система протиповітряної оборони Північного В'єтнаму була радянською. Великі втрати, яких зазнали американці у В'єтнамі, призвели до протестів у Сполучених Штатах Америки проти участі США в цій війні. Потрапивши під сильний суспільний тиск, президент Р. Ніксон у 1969 р. віддав наказ розпочати виведення американських військ з В'єтнаму. Однак бомбардування північно-в'єтнамських баз і маршрутів постачання зброї, а також таємних баз В'єтконгу в сусідніх Лаосі та Камбоджі продовжувалися. Останній американський солдат залишив В'єтнам у 1973 р. Через два роки після цього північні в'єтнамці вторглись у Південний В'єтнам, швидко перемогли й об'єднали країну під владою комуністів. Війна закінчилася, забравши життя понад 1,5 млн в'єтнамців і понад 58 тис. американців, серед яких були й українці за походженням.

ВІЙНА В АФГАНІСТАНІ (1979–1989 рр.) СРСР та США розглядали Афганістан як стратегічно важливий транзитний коридор. Для Радянського Союзу принципове значення мав також спільний кордон Афганістану з радянськими республіками Середньої Азії: він розділив киргизів, таджиків та інші азійські народи між СРСР та «ісламським світом». У 1973 р. Афганістан проголосили республікою, першим президентом якої став Мухаммед Дауд

27 квітня 1978 р. за підтримки радянських спецслужб в Афганістані відбувся державний переворот. До влади в країні прийшов ставленик Кремля та особистий друг Л. Брежнєва — Мухаммед Таракі. За вказівкою Москви він одразу почав насаджувати у фактично середньовічному суспільстві досвід СРСР, вдавшись до примусової колективізації. Населення радикалізувалося. Релігія об’єднала афганців проти комунізму, який загрожував їхньому усталеному способу життя. Восени Афганістан сколихнув ще один державний переворот, Таракі відсторонили від влади. До Кремля почали надходити суперечливі дані про те, що новий лідер країни — Хафізулла Амін — агент ЦРУ, а Вашингтон начебто вже обдумує плани, як розмістити в Афганістані бази НАТО.

Війну в Афганістані (1979-1989) СРСР розпочав, щоб закріпити в країні приведений до влади прорадянський режим. Стотисячне радянське угруповання взяло під контроль великі міста й шосе, але в гірській місцевості афганські повстанці — моджахеди — за підтримки Ірану, Пакистану, Китаю та Сполучених Штатів Америки успішно воювали проти радянських та урядових військ. Не маючи навичок ведення війни в умовах гірської країни та відповідного озброєння, радянські військові зазнавали тяжких втрат від моджахедів, які воювали на своїй землі, захищали свою батьківщину й релігію. Вони були вмілими воїнами, користувалися підтримкою населення, мали вдосталь схованок у горах. Поворотним моментом у війні стала поява на озброєнні в моджахедів американських переносних зенітно-ракетних комплексів «Stinger», якими вони збивали радянські літаки й вертольоти. Радянська армія вже не була непереможною, до того ж СРСР зазнавав міжнародного тиску, який тільки посилювався. Дії Радянського Союзу засудила Організація Об'єднаних Націй, Захід запровадив санкції, США припинили переговори із СРСР про укладення договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Чимало країн, зокрема США, бойкотували Олімпійські ігри 1980 р. в Москві.

Радянська економіка наприкінці 1980-х років була неспроможна фінансувати війну в Афганістані. Це змусило радянського лідера Михайла Горбачова підписати Женевські угоди про її закінчення. У середині лютого 1989 р. останні радянські військові залишили нескорений Афганістан. У жорстокій дев'ятирічній війні загинув майже мільйон цивільних афганців, а також 90 тис. моджахедів, 18 тис. військовослужбовців афганських урядових військ і майже 15 тис. радянських солдатів (2,4 тис. були вихідцями з України). Приблизно 5 млн афганців утекли з країни до Пакистану чи Іраку. Після закінчення війни більша частина інфраструктури країни була знищена, Афганістан став однією з найбідніших країн світу.

Домашнє завдання1. Опрацювати параграф 282. Дати усні відповіді на запитання (с. 206)