Презентація "Модернізація промисловості"

Модернізація промисловості. Урбанізація. Торгівля.

Економічна політика російського уряду на українських землях у пореформений періодрозгорталися процеси урбанізаціїсформувалися нові галузі промисловостіусі головні міста з’єднали між собою новостворені залізниціформувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо. Темпи проведення індустріалізації у Російській імперії в пореформений період були досить високими

Наприкінці XIX ст. українські землі забезпечували 26% загальноімперських прибутків. Однак на їх власні потреби використовувалося не більше половини від цієї суми. Використання економічного потенціалу українських земель проявлялося також у тому, що перевага надавалася тим галузям економіки, які задовольняли потреби Російської імперії (вугледобувна, металургійна, залізорудна). Натомість галузі, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не мали. Унаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Однобічний характер розвитку тогочасної української економіки

Особливості модернізації промисловостіПореформений період став добою подальшого розгортання індустріальної революції:формування ринку вільнонайманої робочої сили малоземелля селян, що постійно зростало демографічний вибух — різке зростання кількості населення

Одним із рушіїв індустріальної революції стало масове залізничне будівництво. Спочатку залізниці будувалися для вивезення зерна та інших сільськогосподарських продуктів до чорноморських портів, а також для воєнних потреб. Так, першу залізницю в краї збудували в 1865 р. від Одеси до Балти. Великі промислові центри залізниці почали з’єднувати лише у 80-ті рр. XIX ст. До початку 1900 р. на українських землях було прокладено 8417 км залізниць.

Новими промисловими районами, які бурхливо зростали в той час, стали Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий басейни. Активне освоєння Донбасу розпочалося на початку 70-х рр. XIX ст. Завдяки урядовим пільгам тут утворювалися численні акціонерні товариства з іноземним капіталом. Провідне місце серед іноземних вкладників належало французьким та бельгійським підприємцям. Унаслідок бурхливого розвитку вугільної промисловості Донбас перетворився на головного постачальника вугілля в Російській імперії.

Для спорудження великого металургійного заводу на Донбасі російський уряд безоплатно виділив підприємцеві Джону Х’юзу (британцю валлійського походження) землі з вугільними родовищами та призначив премію за кожен пуд рейок, виготовлених на його заводі. Населений пункт, у якому жили працівники заводу, називали Юзівкою (сучасне місто Донецьк). Дуже швидко Юзівка перетворилася на важливий промисловий центр краю.

Район юзівського металургійного заводу, на другому плані будинок Юза; фото 1888 року

* (без Польщі)** 1 пуд = 0,0164 тонни. ВИДОБУТОК ВУГІЛЛЯ В ДОНЕЦЬКОМУ КАМ’ЯНОВУГІЛЬНОМУ БАСЕЙНІ

Монополія — виняткове право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності. Новою рисою розвитку промисловості на українських землях наприкінці XIX ст. став процес концентрації виробництва та поява перших монополій. У цей час виникли: Союз рейкових фабрикантів (1882 р.), Союз мостобудівних заводів (1884 р.), Союз фабрикантів рейкових скріплень (1884 р.). Перші монополії існували переважно у формі синдикатів.

Друга половина XIX ст. стала періодом швидкого зростання міст. Поряд із великими промисловими підприємствами виникали фабрично-заводські поселення, які згодом перетворювалися на нові міста. Поступово містами ставали й залізничні вузли. Міське населення українських земель в 60—90-х рр. XIX ст. зросло більше ніж удвічі. За переписом 1897 р., тут налічувалося вже 130 міст. Однак міське населення наприкінці XIX ст. становило лише 13 %, незважаючи на загальне зростання кількості жителів. Урбанізація. Розвиток торгівлі

Особливо швидко кількість міського населення збільшувалася на Півдні України, де виникали нові фабрично-заводські підприємства. Типовим прикладом став розвиток Катеринослава (зараз Дніпро), який із невеликого міста з населенням 19 тис. осіб у середині XIX ст. за кілька десятиліть перетворився на одне з найбільших українських міст, кількість жителів якого зросла в шість разів.

Індустріальна революція швидко змінювала вигляд міст. Ті, у яких зосереджувалися фабрично-заводські підприємства, перетворилися на великі промислові центри. Найбільшими з них стали Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв, Єлисаветград, Кременчук, Луганськ, Юзівка, Маріуполь, Кривий Ріг.

Протягом 60—90-х рр. XIX ст. змінювалися форми торгівлі. Зростання кількості міст і міського населення поступово замінило базари на стаціонарну торгівлю через крамниці й магазини. Вони передусім зосереджувалися у великих промислових центрах і продавали фабрично-заводські товари. Для задоволення щоденних потреб населення в невеликих містах і містечках продовжували діяти базари, на яких продавали продукти харчування.

У пореформений період край посідав провідне місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Через азовсько-чорноморські порти й митниці Волині й Поділля вивозилася значна кількість товарів, вироблених на українських землях. Більшість експорту становила сировина. Поряд із зерном вивозили продукти тваринництва — м’ясо, сало, шкури, вовну тощо.

Промислова революція на українських землях завершилась у 80-х рр. XIX ст. Її наслідком стала поява фабрично-заводської промисловості та формування нових суспільних верств. Із кінця XIX ст. розпочався швидкий процес монополізації виробництва. Промислове піднесення дало поштовх до зростання міст, вплинуло на сферу торгівлі. ВИСНОВКИ