Презентація "Моріс Метерлінк"

Моріс Метерлінк

Моріс Метерлінк(1862 - 1949)

Ми володіємо тільки тим щастям, яке здатні зрозуміти. Наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої мети, ніж наша смерть. Намагайтеся перевершити красою самих себе, ви не перевершите своєї душі.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ Серед відомих новаторів у галузі драматургії можна назвати імена Б. Брехта, Г.Ібсена, Б. Шоу. У розвиток національного театру і драматургії кожен із них вніс своє. М. Метерлінк також належав до загально визнаних експериментаторів і вважався засновником символістського театру. Він є найвидатнішим драматургом Бельгії, якого ще за життя називали "бельгійським Шекспіром". Моріс Метерлінк, фламандець за походженням, народився 29 серпня 1862 р. у Генті (Бельгія) у родині нотаря. Здобув звичайну для забезпеченого юнака того часу освіту: вчився у єзуїтській школі, з 1885 р. вивчав право в антському університеті. Роки його юності позначені схильністю до літератури. У цей же час багато читав. Товаришував із Шарлем Лербергом і Грегуаром Леруа, видатними письменниками Бельгії. Адвокатом працював недовго, бо відчував потребу творити.

Адвокатом Метерлінк працював недовго, він остаточно залишив практику та присвятив життя творчості. У 1888 році вийшов друком виданий за рахунок сім’ї автора поетичний збірник «Оранжереї», а рік по тому з’явилася драма «Принцеса Мален» — перша п’єса Метерлінка, що принесла йому успіх і привернула схвальну увагу відомого французького письменника та літературного критика Октава Мірбо. Захоплений відгук привернув увагу читацьких і театральних кіл до Метерлінка. У 1889 році вийшла збірка віршів «Теплиці», що вразила читачів своєю незвичністю, коли автор як основний мотив уводив непізнане, при цьому дивовижно поєднуючи різні образи. У "Теплицях" втілився настрій і зміст ранніх драм Метерлінка, які зараховували до "статичного театру", або ж до "театру мовчання". За цією збіркою поезій з’явилося ще дві.

Великий успіх принесли письменнику п'єси:одноактівки "Непрошена", "Сліпці" (1890), драма "Пелеас Мелізанда" (1892). Поетика загадкової недоторканості, таємничих натяків, містичного страху і неземної, примарної краси, властива цим творам, була втіленням принципів мистецтва, викладених драматургом пізніше у "Скарбах смиренних". Він писав там про особливу форму драматургії "театру мовчання", де головне передавали не слова, а жести, міміка акторів, їхні рухи, де багатозначність слова, тьмяні висловлення, нервове очікування чогось таємничого, часто жахливого створювали напруженість дії. Метерлінк вважав, що за дійсністю, у якій живе людина, криється інший, справжній, непізнаний світ. Цим світом керує хтось невидимий, і про його наміри ніхто не знає. Людина є безсилою перед невідомим, але може його передчувати. Тому мистецтво має відтворювати справжнє життя, яке проходить поза діями та вчинками, і головне в ньому — прислухатися до передчуття.

У "Смерті Тентажіля" (1894) йшлося не лише про упокорення долі, а й про спроби героя постати проти незбагненного фатуму. П'єси-казки "Аглавена і Селізетта" та "Аріана і Синя Борода" (1896) продовжили тему опору темним, фатальним силам і людському злу. "Сестра Беатриса" (1900) розкрила зіткнення в душі молодої жінки прагнення аскетичного служіння Богу і жаги повнокровного життя. В єдиній драмі Метерлінка, написаній на історичному матеріалі, "Монна Ванна" (1902) - головна героїня Джованна, дружина Гвідо Колонна, начальника гарнізону в Пізі, заради порятунку рідного міста під час облоги готова була пожертвувати своєю честю і життям. Тій самій темі справжнього героїзму, честі й любові присвячена п'єса-легенда "Жуазель" (1903).

ЕТАПИ ТВОРЧОСТІ МЕТЕРЛІНКА«ТЕАТР СМЕРТІ» (1880-1890). Ознаки: дія містично-символічна, відбувалася в умовних обставинах, не мала конкретних ознак дії та часу, головне – передчуття, присутність смерті, невідомого; бажання знайти ідеал; перевага темних кольорів, персонажі позбавлені індивідуальних рис. Символістський театр драматурга - "театр смерті" - став трибуною Невідомого. Усім керувало Невідоме, панували "небачені", "фатальні сили, наміри, які нікому не відомі". Часом невідоме набувало вигляду смерті, але лише часом - подальша конкретизація цієї загадки неможлива. Людина - жертва Невідомого, безсила і жалюгідна істота, віддана у полон "байдужої ночі". Відповідно, "наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої мети, ніж наша смерть. Усе символічне у "театрі смерті", усе лише натяк на Невідоме. Людина залишена наодинці із загадкою, з Невідомим. Драматичний конфлікт звужений, усі перипетії, усі можливі ускладнення зняті. "Театр смерті" був першою фазою драматургії Метерлінка.

«ТЕАТР НАДІЇ» (1890-1900-ТІ) Ознаки: дія казково-романтична: оптимізм, добрий гумор, радісний настрій; боротьба сил добра і зла; головне – пошук істини, пізнання та зображенні іншого нереального життя, головний мотив – всемогутність людини. Наприклад, у п'єсі "Смерть Тентажіля" (1894) смерті протиставлене кохання. Сестри Тентажіля прагнуть визволити його з-під влади Невідомого. І це вже не статична драма - герої вступили у боротьбу з Невідомим. Тепер, на думку письменника, найважливішим стали "людство", часткою якого були "ми", а "бідність, праця без надії, злидні, голод, рабство" - це слова не Божої волі, а "наша власна справа". Письменник прагнув переробити містику, песимізм, оспівував активність, боротьбу, пізнання, а в плані естетичному подальший шлях драматурга пролягав від символізму до романтизму, від "театру смерті" до "театру надії". Найвідоміший твір цього періоду - "Синій птах".

М. Метерлінк створив новий тип драми. Його п'єси показували трагедію життя, відображати складне духовне буття. А у центрі уваги не дії та вчинки героїв, а душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи. У "старій драмі" конфлікти були зовнішніми - відкрите зіткнення персонажів між собою. У "новій драмі Метерлінка конфлікти були внутрішніми - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні протиріччя героїв. Психологічні колізії, зіткнення ідей стали рушійними силами сюжету. Герой Метерлінка - особистість, "духовний симптом" епохи. Глядач упізнав себе, залучився до "внутрішньої дії", переживав і мислив разом з героєм. Автор відтворив загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагнув до морального пробудження особистості і суспільства. Герої його драм не поділялися на головних і другорядних. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик. Ці риси відрізняли "нову драму" Метерлінка від "старої драми".