Авангардизм (від франц. передовий загін) - умовний

термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на

початку ХХ ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-

авангардистів було прагнення зламати усталені принципи

побудови художнього твору та норми смаку публіки.

Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм.

Назва цієї течії походитьвід латинського слова

«вираження». Справді, для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення

дійсності чи всебічне пізнання

світу, а загострене увиразнення

важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її

навмисного загострення аж до гротеску.

Представниками експресіонізму в

літературрі були Г.Гайм, Ф.Верфель, Г.Тракль,

Г.Бенн та ін.

Експресіоністська естетика справила вплив і на українських майстрів красного письменства, зокрема на М.Бажана.

У ПЕРШІ РОКИ СВОГО РОЗВИТКУ ЕКСПРЕСІОНІЗМ ІСНУВАВ ЯК ФОРМА

ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПРОТЕСТУ ПРОТИКАПІТАЛІСТИЧНОЇ ДІЙСНОСТІ,

ЖОРСТОКОСТІ, ЗЛА. ПОЧАТОК ПЕРШОЇСВІТОВОЇ ВІЙНИ ПРИВНІС У

ТВОРЧІСТЬ ЕКСПРЕСІОНІСТІВ ТЕМИ ПРОТЕСТУ ПРОТИ ВІЙНИ,

ПРИРЕЧЕНОСТІ ЛЮДИНИ, СМЕРТІ. НЕ АНАЛІЗУЮЧИ СОЦІАЛЬНОПОЛІТИЧНОЇ ПРИРОДИ ВІЙНИ, ВОНИ ЗАСУДЖУВАЛИ ЇЇ ЯК ВБИВСТВО

ЛЮДИНИ ЛЮДИНОЮ. ЦЯ ВЛАСТИВІСТЬ РАННЬОГО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ

ПРИВАБЛЮВАЛА ТОДІ НІМЕЦЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ Г. ЗЕГЕРС, К. МАННА,

Б. БРЕХТА, С. ЦВЕЙГА, ЯКІ САМЕ У МЕЖАХ ЦЬОГО НАПРЯМУ ПОЧИНАЛИ СВІЙ ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. ОДНАК ПІЗНІШЕ ДЕЯКІ З НИХ ВІДІЙШЛИ ВІД

ЕКСПРЕСІОНІЗМУ, ЯКИЙ НЕ МІГ ЗАДОВОЛЬНИТИ ЇХ НАСАМПЕРЕД ТОМУ, ЩО ТАКІ МИТЦІ, ЯК, НАПРИКЛАД, ЗЕГЕРС І БРЕХТ, ВЖЕ НА ПОЧАТКУ

ТВОРЧОГО ШЛЯХУ ПРАГНУЛИ ДО ГЛИБОКОГО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ СВОГО ЧАСУ.

ПЕРЕДУМОВОЮ ЗАРОДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО АВАНГАРДУ Є

КРИЗОВІ ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА, ЯКЕ ЗАСТОЮЄТЬСЯ,

КОСТЕНІЄ, ТОБТО ПЕВНИЙ НАПРЯМ АБО СТИЛЬ ВИЧЕРПУЮТЬ

СВОЇ ХУДОЖНЬО-ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ Й ЗАВАЖАЮТЬ

РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ В ЦІЛОМУ, ТОМУ

ВИНИКАЄ НАГАЛЬНА ПОТРЕБА ЗРУЙНУВАННЯ ПОПЕРЕДНІХ

ЕСТЕТИЧНИХ СИСТЕМ, РОЗЧИЩЕННЯ МІСЦЯ ДЛЯ ЗАРОДЖЕННЯ

НОВИХ ХУДОЖНІХ ЯВИЩ. ПОЕТИЧНИЙ АВАНГАРД СТАВИТЬ

ПЕРЕД СОБОЮ ЗАВДАННЯ — РІЗКЕ ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД

СТАРИХ, ВІДЖИЛИХ ТРАДИЦІЙ І ДОКОРІННЕ ОНОВЛЕННЯ

ПОЕТИКИ НА ВСІХ РІВНЯХ: ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНОМУ,

МОВНО-СТИЛЬОВОМУ, ЖАНРОВОМУ, ФОРМАЛЬНОМУ. НА ЦЬОМУ НАГОЛОШУЮТЬ МАЙЖЕ ВСІ ДОСЛІДНИКИ АВАНГАРДИЗМУ (А. ПОГРІБНИЙ, Л. ТАРАН, В. ПАХАРЕНКО, В.

МОРИНЕЦЬ, Н. БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ ТА ІН.).

В українській поезії XX ст. можна вирізнити три хвилі розвитку поетичного авангарду.

ПЕРША ХВИЛЯ

це так званий історичний авангардизм 1910—1930х pp., представниками якого були Валерій Поліщук,

Михайло Семенко, ранній Микола Бажан. Він був покликаний до життя гострою необхідністю очистити українську поезію від застарілих

тенденцій — консервативності, хуторянства,

народницьких ідей, що в першій третині XX ст.

гальмували художні пошуки митців. Проте на

початку 1930-х pp. усі естетичні здобутки поетів-

авангардистів були нівельовані під тиском репресій і засилля соціалістичного реалізму як «єдино правильного творчого методу».

ДРУГА ХВИЛЯ

творчістьпоетів діаспори повоєнної доби (Юрія Тарнавського, Емми Андієвської) та деяких шістдесятників (Івана Драча,

Миколи Вінграновського), що такожмістить певні вияви авангарду.

ТРЕТЯ ХВИЛЯ

це так звана «нова хвиля», постмодернізм

— відродження авангардизму в кінці 1980х — на початку 1990-х pp. Представники цього стильового напряму: угруповання «Бу-ба-бу» (Юрій Андрухович, Віктор

Неборак, Олександр Ірванець), «Пропала грамота» (Юрко Позаяк, Семен Либонь,

Віктор Недоступ), «ЛуГоСад» (Іван Лучук,

Назар Гончар, Роман Садловський); «Нова дегенерація» (Іван Андрусяк, Іван Ципердюк, Тетяна Майданович, Павло Вольвач, Олесь Ульяненко, Євген Пєшковський).