Презентація на тему:"Британське володарювання в Індії" .

Британське володарювання в ІндіїАвтор: Петрина Анастасія Петрівна. Сучасна гравюра різанини в Сатічура-Гхат. Напад 23 червня 1857 року

Індія — перлина Британської корониІндія здавна приваблювала купців, європейських монархів та авантюристів. Португальці, іспанці, англійці, французи прагнули закріпитися на півострові Індостан. Найбільшого успіху досягла англійська Ост-Індська компанія, що стала верховною владою в регіоні. Вона запровадила систему податкового грабунку та експлуатації селян і місцевої знаті. У XVIII ст. головним товаром індійського експорту були якісні бавовняні тканини ручної роботи. Але після промислової революції виробництво тканин у Європі стало дешевшим, і англійський імпорт витіснив індійські товари. Ткачі втратили засоби до існування, поширився голод. Невдоволення англійським пануванням зростало, ширилися чутки про примусове навернення індійців у християнство. Річка Ганг. Делі

Повстання сипаїв. Відверто грабіжницька політика англійців викликала обурення індійців, яке вилилося в могутнє повстання. Приводом до нього стало отримання індійською (сипайською) армією нових набоїв для рушниць. Кожний із них був обгорнутий у папір, просочений свинячим або яловичим жиром. Перед зарядженням солдат мав зірвати зубами цей папір, тоді як вживання свинини в мусульман заборонено, а в індусів корова є священною твариною. Сипаї — наймані колоніальні війська в Індії. Складали значну частину британської колоніальної армії. Брали участь у війнах проти Афганістану та придушенні народних повстань проти колонізаторів. Набиралися з вищих каст Індії та отримували значну платню. Проте офіцерами в сипайській армії могли бути лише англійці.

Повстання почалося 10 травня 1857 р. поблизу Делі. Повсталі вбили англійських офіцерів, захопили місто й проголосили відновлення влади Великих Моголів на чолі з Бахадур Шахом II. Англійський уряд швидко й рішуче відреагував. У 1858 р. Ост-Індську компанію було ліквідовано, а Індія перейшла під владу Британської корони. Генерал-губернатора стали називати віце-королем, а управління колонією здійснювала Рада міністрів. У 1876 р. королева Вікторія стала імператрицею Індії. Було оголошено амністію для повсталих, які не вбивали англійців. Англія пообіцяла поважати права місцевих правителів, а сипаям дозволили обіймати офіцерські посади. Ці заходи посіяли розбрат серед повстанців. Крім того, повстанці припускалися тактичних помилок. Після прибуття підкріплень з Англії британці перейшли в наступ. Делі та Лакхнау були взяті штурмом. Повстання тривало у формі партизанської боротьби. Особливо відзначилася княжна Лакшмі Баї з Джхансі, яка зі своїм загоном активно боролася проти колонізаторів. Останні осередки повстання придушили в 1859 р. Бахадур Шах IIЛакшмі Баї

Кашмірські ворота - 14 вересня, 1857 Лакшмі Баї

Лакхнау, 1857 р. Облога Коунпора

Страта лідерів повстання сипаїв через «диявольський вітер».

Економічний розвиток ІндіїПісля повстання сипаїв політика Англії в Індії змінилася. Було реформовано колоніальну адміністрацію, відкрито три університети для підготовки нової індійської еліти. Закон «Про постійну оренду» дозволяв селянам стати власниками землі після 13 років оренди. Це заклало основи європейських майнових відносин, хоча аграрна система залишалась складною. Колонізатори активно використовували поділи індійського суспільства за релігійними, мовними та кастовими ознаками. Англо-індійська армія формувалась із мусульман, сикхів та індусів, що ворогували між собою — це дозволяло легко придушувати повстання. Попри зусилля Британії, кастова система зберігалася. У другій половині XIX — на початку XX ст. економічне значення Індії зростало: розвивалося залізничне будівництво (30 тис. км), з’являлися переробні підприємства. Сформувався національний підприємницький капітал: до 1911 р. існувало 200 текстильних фабрик. Проте промисловість була слабкою, робітники — лише 1 % населення, а буржуазія часто залежала від іноземного капіталу. Аграрне виробництво орієнтувалося на потреби англійської промисловості. Через руйнування ремісництва та нестачу робочих місць у містах частка зайнятих у сільському господарстві зросла з 66 до 72 %.

Національно-визвольна боротьба. Коли англійці почали змінювати традиційне життя Індії, це викликало різні реакції. Одні хотіли повернутися до стародавніх традицій індуїзму чи ісламу. Інші — поєднати західні ідеї свободи й рівності з індійською культурою. У 70–80-х роках XIX ст. зростали патріотичні настрої. Освічені індійці створювали організації, які закликали відновити індійську культуру, скасувати касти, провести соціальні реформи й розвивати промисловість. У 1885 р. створено Індійський національний конгрес (ІНК), який об'єднав людей з різних частин Індії. Спочатку англійці його підтримували. Ліберальне крило ІНК хотіло реформ — менших податків, розвитку самоуправління, підтримки бізнесу. Радикальне крило очолив Балгангадхар Тілак. Він вимагав незалежності мирним шляхом, дотримувався індуїзму, закликав бойкотувати англійські товари. За це його ув'язнили, але потім звільнили. На початку XX ст. рух посилився. Причиною стали дії віце-короля Керзона: поділ Бенгалії, збільшення плати за навчання, скасування самоврядування. Це викликало масові протести.16 жовтня 1905 р. відбувся загальнонаціональний страйк. Почався рух «свадеші» — бойкот англійських товарів у Бенгалії, Пенджабі та Бомбеї. Перша сесія Індійського національного конгресу, Бомбей, 28–31 грудня 1885 року

У період національного піднесення ІНК висунув гасло «сварадж» — самоуправління Індії в межах Британської імперії. У 1907 р. рух «свадеші» почав переростати в «сварадж». У липні 1908 р. політичний страйк у Бомбеї став ключовою подією. Влада відповіла репресіями: заборонили мітинги, закривали газети, заарештували Б. Тілака. Це викликало масове обурення. У Бомбеї почався загальний страйк: зупинилися підприємства, магазини, школи, відбувалися сутички з поліцією. У відповідь влада збільшила кількість виборних членів у раді при віце-королі та у провінційних зборах. Однак вибори проводилися за релігійними та національними куріями, що поглиблювало розкол. У 1911 р. скасували розділ Бенгалії, столицю перенесли до Делі. У 1916 р. на з’їздах ІНК і Мусульманської ліги в Лакнау було сформульовано спільну програму: самоуправління, участь індійців у командних посадах, митна автономія й фінансовий контроль. Популярний плакат 1930-х років, на якому Ганді обертає прядку з підписом «Зосередьтеся на прядці та Свадеші»

Магатма ГандіПід час Першої світової війни помітною постаттю в індійському національно-визвольному русі став Могандас Карамчанд Ганді (1869–1948), якого люди називали Магатмою — «великою душею». Він повернувся до Індії з Південної Африки, де набув досвіду в організації боротьби методом «ненасильницького неспівробітництва» з владою — сатьяграхи («впертість в істині»), яку застосовував проти расової дискримінації. Основою вчення Ганді стали ідеї Л. Толстого про ненасильство та мирні масові дії. Він виступав проти насильства й збройної боротьби, розуміючи, що в Індії з її кастовим, мовним і релігійним розмаїттям слід уникати крайнощів. Теорія «ненасильницького опору» згодом отримала визнання у світі. На початку ХХ ст. національно-визвольний рух в Індії ще не досяг мети: не сформувалася об'єднувальна соціальна сила, не було достатньої підтримки з боку населення.

Дякую за увагу!